Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86"

масивні металеві двері сферичної форми. Ньюмен відкрив важкі засуви, і вони увійшли в напівтемний тамбур. У тьмяному світлі єдиного плафона на протилежній стіні невиразно позначилися контури других дверей. Вгорі спалахнуло і замиготіло червоне світлове табло з попереджувальним написом: “Стоп! Візуальне пізнавання!”

За мить спалахнуло ще одне табло: “Пароль?”

— Пам’ятаєте, як Алі-баба і сорок розбійників відкривали печеру? — несподівано запитав Ньюмен.

Едвард здивовано знизав плечима і голосно відповів:

— Сезам, відчини!

Червоне світло табло змінилося на зелене. Немов скоряючись магічним словам, другі двері безшумно покотилися на роликах ліворуч, у бетонну нішу.

Ньюмен кивнув на освітлений зсередини дверний отвір.

— Прошу вас, сер, у кондиціоновану печеру двадцятого століття.

Вони вийшли на вузенький майданчик, що оперізував тіло ракети на рівні її тупорилої головної частини. Едвард з цікавістю роззирнувся. Ракета стояла вертикально і займала майже весь простір шахти — величезної сталевої труби. З усіх боків ракету обплутували труби і кабелі, забарвлені в усі можливі кольори. В очах рябіло від їх буяння: синій, червоний, жовтогарячий… Здавалося, світло тут розпадалося на кольоровий спектр.

— Це “Титан”, — просто сказав Ньюмен. — Як бачите, зовсім не схожий на драйзерівського Френка Каупервуда.

— Сказати правду, і шахту, і ракету в ній раніше я уявляв приблизно так само, як колумбіаду Жюля Верна: чавунна гармата, замурована в кам’яній кладці шахти, а на дні шахти — гора піроксиліну.

— Доведеться мені взяти на себе роль Вергілія, — посміхнувся Ньюмен. — Згадайте-но восьмий круг Дантового пекла у “Божественній комедії”:

Є в пеклі місце, зване Лихосхови,

Залізних тонів муром кам’яним

Оточене; таке ж воно й з основи.

А посередині, у долі тім,

Глибока та широка є криниця, -

Про неї я пізніше розповім.[1]

— За античною легендою, — вів далі Ньюмен, — сюди, в підземне царство Тартар, були ув’язнені Зевсом переможені ним титани — чудовиська з людськими головами і хвостами, як у драконів. Така ж доля спіткала і сучасні “Титани” виробництва фірми “Мартін”. Щоправда, міфічних титанів день і ніч стерегли біля воріт пекла сторукі велетні гекатонхейри. Як застереження, щоб чудовиська не вислизнули на волю. На Лоурі ж навпаки: все розраховано на швидке визволення атомних “Титанів”. А що у порівнянні з ними міфічні колоси? Гноми. Нікчемні, сумирні гноми. Журналісти кажуть, — усміхнувся Ньюмен, — що своїм виглядом “Титан” схожий на рушничний набій фантастичних розмірів. Але “голова” цього набою, — Ньюмен кивнув на боєголовку ракети, — зроблена не із свинцю. І важить вона не кілька грамів, а десять мільйонів тонн тротилового еквіваленту.

Едвард простягнув руку — доторкнувся до “голови”.

— Цікаво, а на яку ціль запрограмовано нашу ракету? — запитав він.

— Цікаво?! — перепитав Ньюмен. Він здивовано підвів брови й пильно подивився на Едварда. — Тут це питання нікого не цікавить. І ніхто не знає, куди й кому адресовано “Титани”. Ніхто, крім мене.

Ньюмен підняв трубку телефону внутрішнього зв’язку.

— Джексон, говорить Ньюмен. Відкрийте дах.

У шахті погасло світло, весь її простір сповнився розміреним гулом. І раптом угорі блиснула смужка денного світла, схожа на вузький серп місяця. Закинувши голови, Ньюмен і Едвард спостерігали, як із горловини шахти повільно зсувалася вбік товста бетонна плита. Незабаром над ракетою яскраво засяяв блакитний круг неба.

— Подивіться, Макклорі, як дивовижно схожий цей блакитний небесний круг на вид нашої планети з космосу. А ці рожеві хмари на небі? Чи не нагадують вони вам континенти, що омиваються океанами?.. До речі, про ціль, — після паузи сказав Ньюмен. — Дуже символічно, що в цю подобу земної кулі націлено міжконтинентальну ракету. У цьому сенс її і нашого призначення. Тип ракети — “Земля — Земля”. Ракета стартує із Землі, і ціль її — вся Земля.

В оперативному залі пункту управління запуском затишно, у світлі люмінесцентних ламп сяють екрани телевізорів, шкали приладів, панелі пультів. Тут зосереджено апаратуру для запуску ракети.

Едвард у парі з Ньюменом перебуває на бойовому чергуванні. Він ковзає поглядом по обладнанню оперативного залу. Намагаючись запам’ятати призначення кожного предмета, повторює вголос:

— Телефонний концентратор — внутрішній зв’язок. Два телефони без набірних дисків — прямі. Чорний — зв’язок зі штабом бази, червоний — зв’язок зі штабом стратегічного авіаційного командування. Крім телефону, зв’язок підтримується по радіо і телебаченню. “Тривожний сейф”. Його належить відкривати тільки за сигналом бойової тривоги. На випадок війни в ньому запечатаний пакет з бойовим наказом і польотне завдання — програма польоту ракети до цілі. Одержавши наказ, ми з Ньюменом повинні відімкнути спеціальними ключами кришки на своїх пультах управління і почати готувати “Титан” до запуску. Пуск ракети можливий тільки при одночасному повороті ключів обох операторів. Тому Ньюмен, як належить за інструкцією, сидить на відстані від мене і відділений пластмасовою перегородкою: щоб не допустити одночасного повороту обох ключів на пультах і запуск ракети однією людиною. Ось він, ключ війни. Висить на ланцюжку на шиї. Схожий на звичайний квартирний ключ. І зовсім не схожий на ту фатальну кнопку, про яку так багато роздзвонюють в усьому світі. Але поворот цього звичайного ключа означає світову війну. Ось і сиди тут безвилазно цілу добу і не лови гав — жди сигналу. Читай технічну літературу і милуйся своїм дзеркальним відображенням на панелі пульта.

Едвард підморгнув відображенню. Воно слухняно відповіло тим же.

А й справді — світ симетричний. Це підтверджують не тільки дзеркала. Це довели фізики. Спочатку Поль Дірак. Потім інші. За принципом симетрії всесвіту нашому світові відповідає антисвіт. Звичайній речовині — антиречовина. Планеті — антипланета. Галактиці — антигалактика. у природі існують елементарні частинки і античастинки. Точнісінько такі ж, але з протилежними зарядами. Електрону відповідає позитрон. Частинки як люди: зустрічаються й розходяться, народжуються і вмирають. При зіткненні частинки з античастинкою відбувається їх взаємне знищення — анігіляція. Виділяється величезна кількість енергії — і частинок немає. Елементарні частинки і люди. Люди — елементарні частинки…

Десь там, на другому боці землі, існує і Антилоурі, і антиракети. Обов’язково існують. Там теж цілодобово чергують біля пультів офіцери. Там заступають на чергування такі ж люди, як і ми, але з протилежними поглядами — антиподи. Десь там зараз чергує і мій антипод. Якийсь росіянин. Якийсь Антимакклорі. Він відповідає мені у людському суспільстві, як у природі електрон — позитрону. Ми з ним теж елементарні частинки. Ми схожі один на одного, як дві краплі води. Ми з ним — близнюки. Адже це він дивиться на мене з панелі пульта.

— Хелло, колего! — привітав антипода Едвард. — Зовсім недавно я й гадки не мав про твоє існування. Нас розділяє величезна