Читати книгу - "Калькуляція зірок"

— Так, але в наші дні я зосередився на дослідженні космосу.

Паркер махнув рукою.

— Я не хочу робити вам пропозицію після вашого важкого ранку, але чи можу я витягнути вас на зустріч?

— Я не впевнений, що мені справді є що запропонувати.

— Ви зараз наш провідний вчений у галузі ракетобудування.

Ніхто з нас не потребував нагадування про те, скільки людей у НАСА, ймовірно, загинули. Я сперлася рукою на коліно Натаніеля, щоб стримати його — так, як він деколи керував мною. Однак НАСА була не єдиною ракетною програмою.

— Не варто недооцінювати роботу мого чоловіка, але Вернер фон Браун працює у проекті Соняшник у Канзасі.

Паркер фиркнув і подарував мені болісну посмішку. Він не хотів би бути ввічливим до мене під час війни, коли йому довелося бути таким через мого батька; а тепер він ненавидів бути ввічливим до дружини доктора Йорка.

— Мем, приємно, що ви хочете допомогти, але, сподіваюся, ви розумієте, що я не можу залучити колишнього нациста фон Брауна до питань національної безпеки. — Він знову дивився на Натаніеля, повністю ігноруючи мене. — Що скажете, доктор Йорк? Ми просто хочемо зрозуміти, які наші варіанти збереження Америки в безпеці.

Натаніель зітхнув і підхопив вільну нитку зі штанів.

— Гаразд. Але я не обіцяю бути цікавим співрозмовником сьогодні.

Коли він встав, я теж звелася на ноги, щоб приєднатися до нього. Паркер підняв руку вгору і похитав головою.

— Не треба, мем. Ви можете просто відпочити тут, у моєму кабінеті, поки майор Ліндхольм влаштовує для вас квартири.

Майор сказав:

— У нас вдома є кілька порожніх кімнат — якщо ви хочете уникнути TLF.

Я була задоволена — не тим, що він запропонував місце проживання у себе вдома, а тим, що він використав абревіатуру тимчасових житлових приміщень, а не переклад для цивільного. — Ви дуже люб'язні. Якщо ваша дружина не проти, майоре.

— Я впевнений, що ні, мем.

Усмішка Паркера була несподівано теплою.

— Ви в хороших руках. Його дружина готує прекрасні торти.

Визнаю, що мене здивувало те, що між цими двома чоловіками були справжні дружні відносини. Мій власний досвід з Паркером був менш ідеальним. Я сподівалася, що це не означало, що майор Ліндхольм виявиться чарівним, але теж неприємним.

— Дякую. Тепер, коли це влаштовано, ми можемо іти на зустріч. — Не те, щоб у мене було бажання піти на зустріч, але я багато би віддала, щоб відчути, що можу бути корисною.

— Ага… пробачте, мем. — Паркер затягнув краватку. — Що я мав би сказати, це що доктор Йорк вже має необхідні рівні дозволу після проекту Манхеттен. Надіюсь ви розумієте.

Кліренс, моя задниця. У того, про що він говорив, взагалі не було ієрархії, а тим більше — кліренсу. Але якби я озвучила щось подібне, нічого корисного це не принесло би, тому я опустилася назад у крісло. — Ну, благословімо наші серця. Звичайно, я розумію. Я просто сиджу тут і чекаю.

Натаніель при цьому підвів брови. Він знав мене досить добре, щоб зрозуміти, що я була дуже сердита, хоча не зовсім розумів чому. Я кивнула головою до нього, запевнивши його, що зі мню все буде гаразд. Посміхнулася, міцно склала руки на колінах і відкинулася назад. Як гарна дівчинка, яка сидить і чекає, поки чоловік працює, і молиться Богу, щоб якийсь упертюх не зібрався розпочати ядерну війну.

90 CМЕРТЕЙ В ІРАНІ ЧЕРЕЗ ЗЕМЛЕТРУСИ

Теґеран, Іран, 3 березня 1952 р. — (Рейтерс) — Дев'яносто людей загинули та 180 постраждали в результаті землетрусів у Ларістані та Бастаку на півдні Ірану. Тегеранське радіо оголосило сьогодні, що, як вважають, землетруси спричинило падіння метеорита в Північній Америці.

Сонце зайшло в яскравий верміліон, з міддю та прожилками темного золота. Здавалося, що нас перевезли на Марс, якщо базуватись на червоному небі над нами. Рум’яне світло затьмарило все, так що навіть біла огорожа біля будинку майора Ліндхольма виглядала ніби затоплена кров’ю.

Зазвичай я ненавиджу комусь нав'язуватися, але Паркер дратував мене. І, справді, я була надто стомлена, щоб думати, і вдячна, що хтось показував мені, куди йти. Крім того, їм знадобляться TLF для біженців.

Натаніель все ще був думками на зустрічі. Він вийшов ненадовго, щоб заохотити мене поїхати, і я справді не мала жодного приводу, щоб залишитися на базі — окрім абсолютної впевненості, що якщо я піду, то більше ніколи його не побачу. Це не та річ, про яку можна говорити вголос. І не в такий день, як сьогодні.

Коли я вийшла з джипу, плями на моєму одязі, здавалося, поглибилися. Я майже могла почути, як моя мама сказала: "Ельма! Що подумають люди?"

Я закрила двері джипа і придушила своє горе. Принаймні, я вимила обличчя. Випрямившись, я пішла за майором Ліндхольмом повз паркан і впорядкований квітник до переднього ганку. Двері відчинилися, коли ми піднімалися по сходах, і вийшла-вихлюпнулася жінка у сіро-блакитній сукні.

Її шкіра була не темнішою, ніж у Натаніеля влітку, а тіло було м'яким і округлим. З невеликим потрясінням я зрозуміла, що раніше ніколи не бувала у домі чорної людини. Локони місіс Ліндхольм закручувалися у пишну зачіску, яка обрамляла вигин її світло-коричневих щік. За окулярами очі були червоні і напружені від хвилювання.

Вона ширше відчинила двері і притиснула руку до грудей.

— О, моя бідненька. Заходьте прямо