Читати книгу - "Керуй гормонами щастя"

уникають цього – виняток становлять лише моменти спарювання. Мозок ссавців улаштовано так, що їм подобається компанія, і на самоті вони можуть почуватися дискомфортно. Коли ссавця відокремлено від групи родичів, у нього відбувається синтез кортизолу, що змушує його сприймати ізоляцію як загрозу для виживання.

При цьому жити в групі нелегко. Коли тварина бачить їжу, інші родичі теж її помічають. Коли тварина намагається здобути ласий шматок, то може отримати болючі стусани й подряпини від інших. Мозок ссавців прагне уникати болю як від фізичних конфліктів, так і від голоду, а також від соціальної ізоляції. Подібне балансування можливо завдяки нейронним зв’язкам, що сформувалися раніше на підґрунті досвіду.

Рептилії діють на базі досвіду пращурів, що був закладений у них природою, тоді як ссавці керуються власним практичним досвідом – в їхньому мозку формування нейронних зв’язків відбувається внаслідок взаємодії з навколишнім світом. У них є для цього час, оскільки в період раннього розвитку вони перебувають під захистом дорослих тварин. Звичайно, для забезпечення виживання виду кожна молода особина повинна навчитися уникати небезпек, коли вийде з-під опіки батьків. Кожна тварина вчиться на своєму хорошому або поганому досвіді.

У навчання методом випробовувань та помилок є свої недоліки. Щоб дізнатися, яку небезпеку становить, наприклад, лев, необов’язково потрапляти до його лап – після подібного уроку шанси вижити є дуже сумнівними. Замість цього ссавці спираються на можливості соціального навчання. Якщо молода зебра відходить надто далеко від стада, мати кусає її, і больові відчуття починають асоціюватися саме з відділенням від інших. Відчуття голоду також зростає в той час, коли матері немає поруч. У мозку молодого ссавця зв’язок між відокремленням і болем формується раніше, ніж ситуація може стати небезпечною.

Крім того, у ссавців є дзеркальні нейрони, що здатні відображати біль і приємні емоції інших. Малюк, що загубився, відчуває паніку матері, коли вона його знаходить; молоді тварини відчувають паніку своїх товаришів під час наближення хижака. Унаслідок відзеркалення вибудовується зв’язок між відокремленням і викидом кортизолу, між перебуванням у групі і припиненням синтезу кортизолу. Процес віддзеркалення допомагає молодим тваринам навчитися поведінки, яку застосовують інші, щоб уникнути загрози. У такий саме спосіб соціальне навчання допомагає мозку людини перейняти негативне мислення від людей, що її оточують.

Дещо про мозок рептилії…

Рептилії уникають собі подібних, окрім випадків спарювання.

Негативне мислення в дії

Під час небезпеки тварина має діяти без зволікань. Усім добре відомі реакції «втікати» та «боротися», але стратегії «завмерти на місці» і «підкоритися соціальному домінуванню» є не менш важливими. Зупинимося докладніше на кожній із цих стратегій, оскільки вони є базовим набором інструментів ссавців. Ви дізнаєтеся, як людський мозок може зв’язати кожну з цих стратегій із негативним мисленням.

Битися

Природна реакція на загрозу – відступити. Битися – протилежна стратегія. Людина наближається до того, що їй загрожує. Завдяки розвиненій корі головного мозку вона здатна захистити себе не тільки фізично, а й вербально. Людина може використовувати навіть абстрактні поняття, наприклад у ситуації небезпеки відмовитися спілкуватися із кривдником безпосередньо, звинувачуючи абстрактних «недоумків, які всім керують». Людина навчилася приборкувати власну агресію і знаходити інші способи боротьби з потенційною загрозою.

Боротьба може здатися джерелом стресу, але, коли на тварину нападають, активний опір, навпаки, стає для неї порятунком від стресу. Звичайно, фізична боротьба супроводжується ризиком поранення або болю. Саме тому тварини б’ються лише тоді, коли в них не залишається іншого виходу або коли вони впевнені у своїй перемозі. У суспільстві словесна перепалка теж може привести до травми та болю, через що існує велика спокуса використовувати узагальнення на кшталт «вони – купка недоумків». Зазнавши нападок, людина може почати оперувати подібними узагальненнями й у якийсь момент навіть відчути від цього полегшення. Однак якщо вдаватися до цього прийому постійно, вірогідно, відбудеться зміна нейронних зв’язків і виникне відчуття, ніби людина піддається нападу.

Бувають випадки, коли битися – єдиний можливий варіант. Уявіть собі левицю, яка не їла кілька днів. Коли вона нарешті впіймала газель, її здобич захотіла вкрасти зграя гієн. Чи буде левиця боротися? Якщо вона виявиться переможеною, на її маленьких левенят, імовірно, чекає смерть. Але якщо вона не боротиметься за здобич, у неї зникне молоко і левенята знову ж таки будуть приречені на голодну смерть. Левиця не формулює все це вербально – просто електричні імпульси всередині її мозку течуть тими нейронними ланцюжками, що в неї є. Викид кортизолу відбувається в будь-якому разі: і під час очікування болю від бійки, і під час очікування болю через її відмову битися. Один із нейронних ланцюжків стимулює синтез кортизолу в меншому обсязі, і левиця вибирає менше зло. Коли здається, що боротися краще, ніж рятуватися втечею, в організмі відбувається викид адреналіну й тестостерону, і левиця кидається назустріч небезпеці, замість тікати від неї.

Тварини борються, коли очікують на те, що отримана вигода перевищить імовірну втрату. Значна вигода очікується в тих випадках, коли йдеться про нащадків: чи то захист дитинчати, чи перемога над суперником у боротьбі за самку. Зазвичай бійці передує явище, що його біологи називають демонстрацією, – воно стимулюється наміром боротися. Тварина з метою залякування демонструє суперникові свій розмір і «зброю», намагаючись примусити опонента тікати. Часто це спрацьовує, тому навіть люди іноді вдаються до цього прийому – просто щоб похизуватися. Але завжди існує ймовірність, що суперник не злякається, а навпаки, кинеться в атаку, тож той, хто демонструє свій загрозливий вигляд, має бути готовою до цієї бійки.

Тварини ретельно вибирають, у якому саме випадку вони вдадуться до бійки. Згідно з результатами досліджень, це відбувається тільки тоді, коли вони очікують на перемогу. Тварини точно оцінюють власну силу порівняно з іншими. Ця навичка формується в юності, коли вони грають із родичами, а також у процесі спостереження за батьками: у яких випадках ті вирішують атакувати, а у яких – сховатися в безпечному місці. У грі молода тварина випробовує свої сили і порівнює себе з іншими. Унаслідок природного відбору вижити вдалося мозку, що здатен ефективно проводити соціальні порівняння. Соціальне порівняння стає базовою навичкою виживання.

У сучасному суспільстві битися не прийнято, незалежно від