Читати книгу - "Джмеленя та дерево Ву"

Тоді з гори поповзли униз кам’яні лавини, уламки скель відвалювались і підминали під себе навколишні ліси. Люди спішно тікали з насиджених місць, а їхні будинки зносили оповзні й трощили каменюки. То була одна з найбільших катастроф Криму. Такого страшного урагану сонячні береги давно не бачили. Страшенної сили вітер відірвав розхитане дерево від гори й поніс у небо. Міра, Клок і Алкея так і залишились на ньому. Там, де коріння видерлось із землі, утворилися печери й величезні діри.

Ураган бив деревом то об Аю-Даг, то об Кастель, то об Ай Петрі, та Клок і Міра не зважали на це. Розлючені, вони все ще полювали на дівчинку-велетку. Дерево By, п’ючи морську воду й воду гірських джерел, закутуючись щодня у прохолодні хмари, увібрало в себе чимало води, намотало ураган на своє гілля і полетіло в море.

Кажуть, що троє велетів досі ганяють по гілках By і продовжуватимуть свою гонитву доти, доки не зірвуться на землю. Час від часу By покидає морські простори, де полоще своє коріння у солоних водах, і налітає на узбережжя й Кримські гори. Тому мешканцям Південного Берегу потрібно завжди бути насторожі й не забувати дивитися в небо, щоб не проґавити момент, коли над ними з’явиться дерево By, гілки якого закривають півнеба, а коріння, торкаючись землі, руйнує оселі й дороги, трощить скелі й ламає ліси.

Селім утомлено позіхнув. Бабця Леся і діти тільки тепер помітили, що з’їли всі гостинці господаря. Дмитрик поправив окуляри й запитав татарина:

— То ви вірите в дерево By?

Селім усміхнувся в сиві вуса й показав рукою на гойдалку, що висіла на найбільшому горісі в його садку. На чотирьох ланцюгах, замотаних на горіхову гілляку, висіла вичовгана роками велетенська горіхова шкаралупа, коричнева і гладенька, з покрученими борозенками на дні.

— Ого! Ця історія подібна на правду! — розсміялася бабця Леся. — Тим більше, що мій зять із товаришем учора притягнули з моря саме такий горіх, про які ти розповідав!

— Лесю, та я б тобі брехати не став, — знову всміхнувся Селім. — Це точно плід By! А поки я вам кримські байки оповідаю, сир уже відцідився. Фета — не фета, а має бути смачно!

Господар зняв з нижньої горіхової гілки полотняний мішечок із сиром і простягнув його бабці Лесі. Та відразу занишпорила по кишенях, шукаючи гроші.

— Селіме, та тут сиру кілограмів зо два! У супермаркетах то буде коштувати… та то за сто грам… а я тобі винна…

— Ти мені винна завтрашню прогулянку! — перебив бабцю Селім. — Сир і молоко я не продаю. Ечки — то вся моя родина. А от скласти вам компанію у мандрівці на гору Святого Петра — то справжня винагорода для мене!

— Прекрасна ідея, — розсміялася бабця Леся.

Господар ще багато розповідав про навколишні землі. Виявляється, що між скелею Шаан-Каю і садибою Селіма є три гірські озера, звідки й течуть струмки в Алупку, а за Хрестовою горою простягається яйла — дитячий ліс (дерева там такі низькі, що пройти під ними можуть тільки діти), а неподалік є ціла купа дивовижних місць: Ай-Петрі (у перекладі з грецької «гора Святого Петра»), мис Форос, підводна кімната Інституту південних морів, руїни фортеці Алупка-Ісар і ще багато-багато дивовиж. Просто неймовірно, що в Україні можна відпочити на морі й побачити стільки цікавинок. І то тільки біля маленької Алупки!

Тато Гєник читав статтю «Вечірньої Ялти».

— Не, ну ті журналісти просто дивовижні. Ось послухайте: місцевий рятувальник Аркадій, ризикуючи власним життям, прибуксував на берег велетенський горіх і врятував по дорозі двох відпочивальників. Поява диковинного плоду викликала неабиякий ажіотаж у світовій спільноті. Ботаніки Нікітського ботсаду ствердили, що цей плід належить до нового для науки виду. Фахівці Інституту південних морів пояснили, звідки з’явився велетенський горіх. Дно Чорного моря вкрите потужним шаром сірководню, в якому зберігається чимало дивовиж. Відсутність кисню в цьому шарі консервує все, що у нього потрапило. Таким чином, велетенський горіх Алупки піднявся з сірководню завдяки анаеробним процесам і виплив на морську поверхню. Відповідно плід цей потрапив у море ще за доісторичних часів, коли такі плоди родились, а тепер невідомі.

— Бачите, як просто! — усміхнулася мама Іванка. — Але ми точно знаємо, що саме ви зі Степаном прибуксували цей горіх! І ніхто вас по дорозі не рятував!

— Ви наші герої! — додала мама Галя.

Степан і Гєник розпливлися в широких посмішках. Приємно, коли власні жінки хвалять. А це буває доволі рідко.

Отак прекрасно закінчився черговий морський день. Тати заснули героями, мами з новими панамами й парео, діти з чудовими враженнями. А коли заснула бабця Леся, історія замовчує.

Зранку прибігла Віолета Себастьянівна, щоб дізнатись, як справи у її пожильців. Почувши про їхню подорож на Ай-Петрі, вона виявила бажання їхати з ними. Мовляв, давно її Тютя не дихала гірським повітрям. Тютя, маленький йоркширський тер’єр, погодилась їхати на екскурсію кількома короткими тяв-тяв. Та й місця цуця не займала, бо влізала у сумочці своєї господині.

Тут якраз підійшов Селім із дзбанком свіжого молока. Вистачило всім по горняті. І Тюті горняточко.

Проминувши Алупку й сусіднє селище Мисхор, бабця Леся звернула увагу на довжелезний бляшаний паркан, що відмежовував дорогу від моря.

— А що це таке? Хто обгородив берег? — обурилася вона.

— Та є у нас один олігарх, — сумно всміхнувся Селім. — Воронцов Дмитро. Правда, він називає себе графом Дімітрієм Пєрвим, та з нього такий самий граф, як із мене хан.

— Як це? — здивувалася Дзвінка.