Читати книгу - "Конотоп"

- Так!

- Отож, як Ви уже казали, брали участь у французькій експедиції, потім стали героєм україно-польської війни, за що вдостоєні ряду урядових нагород, як то ордени-медалі та маєток над Десною, скільки морґів поля маєте, пане Гуляницький?

- Є, дещиця.

- Ще про Вас говорять, як про романтичного лицаря, який зворушив Україну своїм коханням до дочки полковника Білоцерківського прегарної Гафії, за яку Ви змагались у лицарському поєдинку з молдовським шляхтичем Караколієм. Ви, кажуть, вбили його за три випади…

- За тридцять з гаком, але вбив…

- Пане полковнику, хотілось би почути Вашу думку щодо нинішнього противника - московського війська. Ось ми з Вами сьогодні були свідками, як вони юрбою без мілітарного шикування, без будь-якої тактики йшли на штурм нашого славного міста Конотопа, і - сумні для них наслідки в результаті: повен рів московських трупів. Чи не хотілося би такому доблесному воїну, блискучому лицарю, талановитому полководцю схрестити меча з більш достойним супротивником? Чи, може, для захисника Вітчизни немає різниці, від кого обороняти свою рідну землю, дітей, жінок, мирну працю українського народу? Може, для українського вояка краще було би займатись самопідготовкою в касарнях та час від часу виїжджати на маневри у козацький степ, ніж проливати, хай ворожу, але - кров?

- Так.

- Тепер, пане полковнику, питання, так би мовити, більш індивідуального плану. Ваші соратники - козацьке офіцерство, як правило, мають свою особливу моду одягатись: навіть у найбільшу спеку носять жупани, а поверх них - кунтуші, те ж саме - хутряні кучми. Ви ж одягаєтесь більш функціонально - ось тепер досить тепло, і Ви одягнули собі білу полотняну сорочку, поверх якої вбрали кольчугу. До речі, це дуже делікатна, витончена, майстерна робота. Венеціянська?

- Венеціянська.

- Пане полковнику, скажіть, будь ласка, що буде, якщо станеться таке диво (в що я, звичайно, не вірю, але припускаю суто теоретично) і москалі візьмуть Конотоп? Чи очевидно ясновельможний гетьман Виговський прийде на допомогу і ми - звідси, він - звідти затиснемо москалів у залізні лещата і розіб’ємо ік чортової тітки?

- К чортової тітки.

- Пане полковнику, перепрошую за нетактовне запитання, але нашим читачам, очевидно, буде цікаво почути з Ваших вуст, якою є зарплата полковника Української Армії XVІІ ст.? Що Ви так дивитесь на мене, пане полковнику? А-а-а! Гаразд, перейдемо до іншого запитання: Ваш син Степан - студент Могилянки, чи нема загрози, що московські воєводи Шереметьєв та Барятинський захоплять його в Києві в заручники?

- Ні.

- А чому, пане полковнику, чому? Чи, може, Ваш син тут, поряд з Вами, у звитяжних шеренгах українського війська? Га, пане полковнику? Чи, може, той молодий красень, блискучий лицар у позолоченій кірасі, що командує артилерійською батареєю на північному редуті, сотник Степан Гуляницький - Ваш син?

- Син.

- Та-а-а-к. Пане полковнику, Ви мене все більше й більше вражаєте своєю непересічністю. Дивлюсь на Вас, і в пам’яті зринають яскраві образи героїв України - до речі, слава їм! - як то Їлик Муромець, Микита Добрий, Байда Вишневецький, Низ та Евріал, Олекса Довбуш, сотник Грім, хорунжий Левицький, майор Вихор та інші. Скажіть, будь ласка, Ви не думаєте над тим, ЯКИМ Ви залишитесь в історії України - героєм, про якого народ складатиме думи, а поети-лавреати - оди, чи скромним, але високопрофесійним офіцером, що з честю та гідністю виконує свій обов’язок перед Вітчизною?

- Не думаю.

- Тоді, пане полковнику, скажіть просто і чесно, без будь-якої декларативности, без фальшивого словоблудства, без гучних слів, скажіть коротко і ясно - за ЩО Ви, полковник Української Армії XVІІ ст. Григорій Гуляницький, воюєте?

- За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!

- Дякую, пане полковнику, бажаю НАМ перемогти.

Інтерв’ю провадив Автовізій САМІЙЛЕНКО

Газета «Ніч»

Автовізій САМІЙЛЕНКО

Країна «У» та Оскомщина «М»: наші корені різні

Есей

Перебування в районі активних бойових дій під час україно-російської війни 1659 року навело мене на деякі роздуми суто історіософського, філософського та націософського характеру. Хочеться поміркувати про походження, розвиток, онтологічне призначення та сакральне значення у матеріальному світі цих двох народів - українців та росіян, яких багато хто вперто хоче поєднати в одному спільному генеалогічному дереві, чи навіть розмістити на одній гілці. Я бачив, як українці вбивали росіян, я бачив, як росіяни вбивали українців, тому це, а також багато-багато інших чинників, дають мені змогу стверджувати: ми різні народи і наші корені - різні.

Почнемо de profundіs, чи як там. Десь у V тисячолітті до Різдва Христового на масних чорноземних просторах від моря (Балтійського) до моря (Чорного), від Сяну (річка така) до Дону (теж) існувала велика цивілізація народу, який називався «трипільці». Ці ґаздовиті люди першими в нині чинному континуумі почали поліпшувати собі існування за допомогою підручних засобів. Побачили вони, що пшеницю добре їсти у хлібній вже консистенції, і почали займатись хліборобством. Аґрономічна наука у тих трипільців сягнула такого рівня, що вони доселекціонувались до твердих сортів пшениці, які і тепер висіваються на тих же просторах від… словом, ясно. Побачили потім трипільці, що туди-сюди ходять собі по степах України бездомні коні, взяли і приручили їх, поставивши на службу чоловікови. А якщо є кінь, то мусить бути й віз, тому трипільці мусіли винайти колесо. Вони потім багато ще чого винайшли, про що свідчать відкопані дуже гарні мальовані черепки.

Отож, чи міг народ, який мав такий гарний керамічний посуд, їсти собі подібних? Ні, звичайно, він їв хліб і сало. А в той же час на просторах довкола верхів’я Оки жили дикі люди-антропофаги, які основним джерелом свого існування мали людоїдство. Про це свідчать археологічні розкопки, зокрема, дослідження такого відомого археолога, як академік П.Штепа.

То про яке спільне коріння може іти мова?

Але провадимо далі. Для зручности простір між двома морями і згаданими в нашому славені річками назвемо «У», а довкола верхів’їв Оки та Волги назвемо «М». Отже на «У» одна цивілізація замінює іншу, але започаткований трипільцями-хліборобами генетично-архітипічний ланцюг не обривається. Українська людність могла називатись по-різному: сармати, анти, гунни, слов’яни, русини, але суть її збереглась у печеному хлібі, писанках, будженому салі, добутому зі свині, витривалих волах, дикому азарті свободи, чорноземному дарі працездатности, в нічим не виправданій аґресивності, як і в нічим не виправданій покірності.

На території «М» плодились і розмножувались якісь вайлуваті хутряні звірі, що дуже любили красти мед у диких бджіл.

Людність території