Читати книгу - "Острів Сильвестра"

Сильвестр уявив себе з ошийником на шиї, ошийник ковзався по дроті, який обплутувався довкола подвір’я, довкола села, довкола все більшого й більшого простору, а може, й усієї планети. Він бігав і гавкав, тисячі людей проходили мимо подвір’я планети, а потім розчинялися в густій непроглядній темряві. Потім з хати виходила Ніна, гладила його по шерсті (у мене виросла шерсть, дивувався песСильвестр), казала, який він гарний і сумлінний песик. І як добре охороняє дім.

«Я можу порятуватися від усього цього», — подумав Сильвестр.

І зрозумів, що не зможе. Час, що виростав із його свідомості, час, який спочатку мав розмір у триста шістдесят п’ять днів, потім у триста шістдесят, триста п’ятдесят, триста двадцять, триста, двісті, сто, п’ятдесят, — збрижився, звузився, став вузенькою стежкою його долі.

Він зателефонував лише раз — на сороковий день по смерті Георгія. Ніна сказала, що почувається нормально. Що село їхнє вже засипало снігом. Вчора вони розчищали могилу, завтра йдуть до лісу заготовляти дрова. Чи міг він запропонувати вже тоді якусь допомогу? Міг, але язик наче приріс до піднебіння.

Та після тієї розмови час продовжував свій нестримний біг. Він був невблаганним, цей час. Він був його братом і жорстоким володарем, цей неспинний час.

19

Ніна Кримащук прийшла вчитися до їхньої школи і класу, коли Сильвестр закінчував восьмий клас. Її мати вийшла заміж в інший район, та згодом розлучилася і з двома дітьми повернулася у Вербку. Ніна була вродливою (чого вартували сині з поволокою очі), мала точену фігурку, гострий язичок і не менш гострий розум. Притому вчилася вона однаково на «відмінно» з усіх предметів — їй однаково добре й легко давався й аналіз літературних творів, і задачі з алгебри, в той час як Сильвестр точних наук не любив і «витягував» їх за рахунок гарної пам’яті. Мріяла вона бути, як і мати, вчителькою, правда, мама її була вчителькою молодших класів, а Ніна заявляла, що буде або математичкою, або філологинею. Сильвестр взявся схиляти її на свій бік, що й привело в десятому до спільного рішення вступати на філфак.

Щодо Сильвестра, то вже восени першого спільного року навчання він відчув, що закохався, як кажуть, по самісінькі вуха. Любов ця не була взаємною.

На новеньку з перших же днів накинув оком Олег Ривцун, неформальний лідер класу та й школи взагалі. У Сильвестра з Олегом стосунки не склалися звіддавна. Вони були антиподами. Сильвестр — високий, худорлявий і сутулий «окулярник», заглиблений в себе, літературу й поезію, — і ставний футболіст сільської команди, з добре накачаними біцепсами (вдома у нього була і штанга, і гирі, й ще якесь дивовижне на той час пристосування для накачування). Олег був водночас знавцем і «Бітлз», і Елвіса Преслі, й «Ролінг Стоунз», і всього того, що могло наприкінці сімдесятих років через радіо, магнітофонні записи потрапити до поліського села. Він був іронічно-безжалісним у своїх судженнях і оцінках, і щодо музики, в якій таки розбирався, і щодо однокласників, мав прізвисько Князь, свиту, що заглядала йому до рота, до навчання ставився вкрай зневажливо (а втім, йому, синові голови сільпо[1], й так безбожно натягали оцінки), тож, природно, не любив Сильвестра, не минаючи нагоди кинути в’їдливу шпильку про Тичину, якому впала на голову кирпичина. Хоча новоявленим Тичиною Сильвестр не був, а на ранню поезію одного з майбутніх кумирів йому, як не дивно, відкрила очі та ж Ніна. Сильвестр виріс у багатодітній сім’ї, де був четвертим з дев’яти дітей, котрі вижили (двоє померли), у сім’ї, де, народжуючись, діти були віддані самі собі. Інакше й не могло бути в сім’ї підвожчика кормів і телятниці, вічно п’яних, запущених, у хаті яких єдиними меблями були чотири залізних ліжка, на яких покотом спали діти, і грубий, збитий батьком лежак, на якому він, за висловом сусідки Мотруни, у перервах між запоями й порпанням у гною робив дітей. Ще, правда, був стіл, дві довгих розсохлих лавки і чотири грубих стільці, привілей сидіти на яких завойовували старші діти, та подарований батьками Сильвестрового батька стародавній мисник. Єдиною їжею у цій сім’ї були картопля з городу, цибуля й огірки, якщо останні не забувала поливати, а потім сяк-так законсервувати мама Марина, вкрадене на фермі молоко (своєї корови не тримали) та там же час від часу прихоплювані (втім, більше на свята, коли на фермі різали свиней чи телят) шматки м’яса. Зрідка купували в сільмазі «лікарську» або ліверну ковбасу.

Сильвестр давно жив поза світом вічних пиятик, дитячого крику (на час, коли він став дев’ятикласником, одружився брат, привівши дружину в ту ж саму двокімнатну хатину, де в них з’явилася донька, і привела приймака старша сестра Софія). Він був чужим, виродком у цьому світі, єдиний із дітей Васильчуків учився майже на «відмінно». Він якийсь час жагуче хотів потрапити у компанію, де заправляв той же Князь, але хлопцеві, котрий мав двійко старих пранихперепраних штанів, єдиного — на літо й зиму — піджака та дві сорочки, — дорога на князівські вечірки, де збиралися діти тодішньої сільської «еліти» — голів колгоспу, сільради, сільпо, вчителів і т. д., — була заказана. Зрештою, він не переживав особливо. Запоєм читав усе, що потрапляло під руки, годинами просиджував у сільській бібліотеці. Як солдат в армії рахує дні до «дембеля», так він рахував час до закінчення школи. Хотів після восьмого класу поступати в педучилище, але тоді якраз до них і прийшла Ніна.

20

Свій серед чужих, чужий серед своїх — навіть це визначення не підходило для Сильвестрастаршокласника, який прийняв рішення, швидше на рівні підсвідо мості, лишитися в дев’ятому класі, яке перекреслювало попереднє — будь-що і якомога швидше вирватися зі свого сімейного і шкільного пекла. На той час він був скрізь чужим. Чужим у рідній хаті, де його презирливо називали виродком і ще презирливіше чистюлею, а донедавна батько та старший брат могли й відлупцювати — тільки тому, що потрапив під руку. Пити в сім’ї Васильчуків діти починали з десяти років, а то й раніше. Сильвестр, як міг, опирався цьому. Коли збиралася чергова трапеза (а це траплялося через день, якщо не щодень), він старався зникнути з дому. Коли ж це не вдавалося і не міг відкрутитися (ти ж уже дорослий хлопець!), він випивав півсклянки чи склянку, а потім непомітно зникав з хати і за напіврозваленим хлівом чи у верболозі, що ріс неподалік, закладав два пальці до рота, аби якомога швидше звільнитися від ненависної