Читати книгу - "Доба. Сповідь молодого «бандерівця»"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Скидаючи з себе джинси й майку, я навіть щось шепотів на кшталт супергероїв із фільмів (дойчепорно ми тоді не знали): «Я зараз кохана…» чи «Я тебе кохаю…». А вона, сприймаючи мої слова за чисту монету, обхопила мою шию руками і, приклавшись до вуст, теж щось шепотіла.
Скинувши майталеси й упевнившись, що тюльпан мій розцвів досить пишно, я вирішив, не гаючи часу, скористатися нагодою і провести рішучу та наглу атаку на її принади. Це мене, зрештою, і погубило.
Не втрапивши у ціль з першого разу, я наштовхнувся тюльпаном на цупкі парості винограду і вперся тривожною плоттю у щось тверде. Тикнувся ще раз — і знову мимо! Я відчував, як напружилося й виструнчилося усе її тіло від моїх рухів. Гех, якби ж я мав досвід у цій справі! Але все зійшло нанівець і покотилося під укіс. Від невдалої спроби тюльпан мій різко почав здуватися, і такий знайомий цупкий страх невдачі знову охопив усе єство. Стискаючи в руках зморщену морквину-каротельку, я відчував себе «П'ятачком» з радянського мультфільму про Віні-Пуха. Питання: «А де поділася моя повітряна кулька? І звідки взялася ця недолуга ганчірочка?» — було більш ніж доречним. З відчаю я намагався повторити спроби вже зовсім зів'ялою квіткою, втіхи в тому було зовсім мало.
— Певне, я сьогодні забагато випив, — осоружним для самого себе тоном проказав я нарешті.
— Так, певне, — відповіла вона, й, на диво, у її голосі я не почув бодай краплини іронії.
Потім ми ще довго цілувалися, лежачи у ліжку абсолютно голі і я, навіть потайки від Іванни зробив декілька спроб трохи помастурбувати, аби відновити ерекцію, але намарно.
— Давай спати — врешті сказала вона, і знову в її голосі я не почув ані іронії, ані докору. Скоріше, у ньому було співчуття і розуміння, а я був вдячний їй за це.
Було близько четвертої. На письмовому столі біля вікна стояв маленький круглий будильник і відразливо цокотів. Складалося враження, буцім у кімнаті повно тлустих, рудих мурах і вони своїми цупкими, колючими лапками шурхотять по стелі й стінах. Лежачи на боці з відкритими очима і відчуваючи животом і стегнами теплу спину Іванни, яка вже встигла натягнути на себе майку і трусики, я витріщився в стелю і думав: «А може, це і на краще, що у нас нічого не вийшло? Може, це Бог спасає мене від скверни плотських утіх? Може, я один з тих ста сорока чотирьох тисяч праведників, про яких йдеться у «Одкровенні Іоанна Богослова» і про яких пророк Апокаліпсису каже: «Це ті, що не осквернилися жінками, бо вони чисті, це ті, що йдуть за Агнцем, куди б він не пішов. Бони викуплені серед людей, як первістки Бога і Агнця. І у вустах їхніх немає лукавства, бо вони непорочні перед престолом Божим».
І раптом так мені стало спокійно, і затишно, і легко на душі. І Іванна, що лежала поруч, вже не викликала у мене думок про мою поразку й чоловіче почуття приниження. Роздивляючись її дівоче, трохи вуглувате плече, я навіть посміхнувся, згадавши всі ті муки, які вона перенесла зі мною годину тому. Подавшись обличчям уперед, я торкнувся її плеча своїми губами і вдихнув теплий аромат її дівочого тіла. Вона пахла морем. Запах її був свіжий і молодий. Світле на кінчиках волосся її, що зберігало на собі сліди жаркого літнього сонця, тендітними пасками розкидалося по подушці. В хиткому світлі ліхтарів, що долинало з вулиці, я бачив мочку її вуха й шматочок шиї. Вивільнивши руку, я ніжно торкнувся її голови, провів по ній рукою. Мені нестерпно хотілося, щоб ця маленька, весела дівчинка знайшла своє щастя, і я відчував до неї справжню ніжність і любов і, можливо, саме тоді, я зрозумів, що кохання без любові не буває, що просто фізичне злягання — це щось тваринне й потворне. Можливо, саме тої ночі я по-справжньому зрозумів, що кохання починається з вдячності й ніжності. А все те, що показують у кіно, пишуть книжки та інструкції, цілковита маячня. Кожен сам має знайти свій рецепт кохання. І я його, здається, знайшов. Притиснувшись до Іванки щільніше, я відчув, як унизу живота наливається тепер вже не хтивістю, а любов'ю квітка мого кохання. І тепер вже не я сам, а сама любов вела мене у чарівний світ першого сексуального досвіду!
Як і чотири роки тому, я знову цілую її у плече і вона прокидається. Тільки на ній нема тепер білої майки, а поруч у дитячій колисці лежить наша півторарічна донечка!
— О, ти вже повернувся? — лагідним шепотом озивається моя дружина.
— Так, я вже десь годину вдома…
— А ми раненько сьогодні лягли. Софійка щось покашлювала, так я її напоїла гарячим молоком з медом і вклала спати, а сама ще годинку почитала та й задрімала собі. Гарно було в Будинку Актора?
— Ще б пак! Я у захваті! Батареї відключили, ти знаєш?
— Ні. Ще дві години тому були теплі!
— А зараз майже холодні. Та не хвилюйся, я Софійку прикрив ковдрою.
— От біда, ну скільки ж можна проводити ці планові ремонти?
— Так що ж ти хочеш? Будинок старий… — Як там у театрі?
— Нормально (ідіотське слово, терпіти його не можу). Завтра відбудеться читка «Ревізора», сьогодні вивісили розподіл ролей.
— Знову ти отримав якийсь епізод?
— А то як же ж інакше, ти знаєш як Зарізович мене «любить». Гратиму трактирного слугу.
— Ну, то нічого, треба перетерпіти, може, воно якось там нормалізується… Ти картоплю з'їв?
— Угу. Смачна. Дякую.
— А помідорчик узяв? — Угу.
— Ложкою?
— Ну так, ложкою… — кажу я після нетривкої паузи.
Вона повертається до мене, закидає мою руку собі під голову, цілує мене в плече і кладе голову на груди. В темній кімнаті продовжує звучати тихий джаз її голосу:
— Я тебе дуже прошу, прокинься завтра раніше, сходи по молоко. Сам знаєш, що доведеться десь годину в черзі простояти. Бочку привозять о шостій, а зазвичай о дев'ятій молоко закінчується. То ти о пів на восьму встань, я дуже тебе прошу, бо там лишилося молока тільки Софійці на кашу, та візьми відразу два слоїки, щоб днів на три вистачило. Ти схуд! Тобі треба почати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доба. Сповідь молодого «бандерівця»», після закриття браузера.