Читати книгу - "Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Гвардійці замкнули за Алею залізні двері і мовчки всілися на краєчок широченної плахи, що стояла найближче до ґрат.
Дівчинка присіла на оберемок соломи, що правив за ліжко.
«Дивно! — думала вона. — Той чоловічок, якому я колись не домалювала голову, тепер наказав відрубати голову мені!».
Її сумні думки перервали чиїсь кроки — то прийшов кат. Аля одразу впізнала його. Він мав величезні загрубілі руки і маленькі примружені очі.
Кат наблизився до ґрат. Улесливо кривлячись і огидно хихикаючи, звернувся до Алі:
— Чого ти сидиш там у кутку? Хи-хи. Підійди ближче. Я — королівський кат. Хи-хи. Я прийшов, щоб приміряти сокиру до твоєї шиї! Хи-хи! Щоб завтра не гаяти часу. Щоб швиденько — раз-раз і готово! Хи-хи. Треба, щоб все йшло як по маслу. Я люблю свою роботу. А у того, хто любить свою роботу, — все завжди проходить гладенько! Хи-хи!
Він був такий бридкий, що Алю аж пересмикнуло. Побачивши, що дівчинка дивиться на нього з відразою, кат знову захихотів:
— Хи-хи-хи! Не дивись на мене так, не дивись! Знаєш, хто я? Я друга людина у королівстві після Першого Недорадника! Мене всі бояться! Хи-хи! А ще я єдина людина у королівстві, якій дозволено доводити свою справу до кінця! Хи-хи-хи-хи!
Та раптом він перестав реготати і жалібно сказав:
— А я не такий уже й поганий! Я добрий! Ти думаєш, мені тебе не шкода? Ще й як! Але що вдієш — така робота!
І він знову захихотів:
— Я бачу, ти не хочеш підійти ближче. Нічого, нічого, не вставай! Ти, напевно, втомилася. Я вже й так бачу, що тобі підійде ось ця любонька! — і він підняв угору невеличку сокиру з коротким держаком.
Кат провів пальцем по її лезу і стурбовано пробурмотів: «Треба трохи підгострити!». Витяг з кишені точило, присів на плаху і заходився біля роботи, наспівуючи:
Всі чомусь мене обходять стороною.
І ніхто не привітається зі мною.
І ніхто мені руки не подає —
всі не люблять ремесло моє!
І чому,
чому такий я нещасливий?!
Я страшенно ж,
я страшенно жалісливий!
І коли когось я страчу —
усередині я плачу!
Ну чому,
чому такий я жалісливий?
Нагостривши сокиру, він змахнув з ковпака невидиму порошинку і попрямував до дверей.
На порозі кат обернувся до Алі і сказав:
— Я пішов! Хи-хи! До скорої зустрічі завтра вранці! Спи спокійно! Хи-хи-хи-хи!
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
у якому Аля, якби вона не спала, могла б почути дивну розмову
Гвардійці сиділи мовчки, втупивши очі в Алю. Щоб не бачити їх, дівчинка відвернулася до стіни. Стомлена, вона скоро заснула.
Гвардійці довго сиділи нерухомо. Почувши рівне Алине дихання, один з них, намагаючись не бряжчати залізяччям, повернув голову до другого. Він мовчки дивився на товариша, покручуючи лівого вуса, бо правого у нього зовсім не було. Другий гвардієць удавав, що не помічає його погляду. Він навіть намагався втягти голову в каструлю, що правила йому за шолом.
Тоді перший тихенько кахикнув.
— Умгу-умгу-умгу! — загуло в каструлі.
Перший гвардієць сердито прошепотів:
— Та зніми ти того клятого казанка!
Другий обережно зняв каструлю і поставив на кам'яну підлогу. Стало видно, що у нього тільки половина бороди.
— Бодай вона згоріла, така служба! — теж пошепки поскаржився він.
— Та не крути, не крути, Недобородо! — сказав перший.
— Ну чого ти прискіпався, Недовусе? — сердито запитав другий.
— Вона ж зовсім ще дитина! — докірливо мовив Недовус.
— А що тобі до того? Чи теж закортіло туди? — і Недоборода показав на грати.
Обидва замовкли.
— Дітей почав хапати! — через хвилину з обуренням в голосі обізвався Недоборода.
— Отож я ж і кажу! — знову жваво повернувся до нього Недовус.
І тут наче змовившись, вони разом встали і пішли до залізних дверей.
Недоборода встиг вставити ключ у замок, коли почулися кроки. З переляку залишивши ключ у дверях, гвардійці кинулися назад. Недоборода поспіхом насунув на голову каструлю і всівся поруч з товаришем.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ
у якому в підземелля спускається Недороль Десятий
Двері тихенько прочинилися. По сходах, крадучись, спускався Недороль Десятий. Щоб не зачепитися бува і не впасти, він перекинув поділ довгої сорочки, наче плащ, через руку.
Гвардійці полегшено зітхнули. Боялися вони тільки Першого Недорадника.
Недороль Десятий підійшов до ґрат. Підняв свічку і почав вдивлятися у темний куток в'язниці, де спала Аля.
— Дівчинко! Звичайна дівчинко! — покликав він.
Аля прокинулася і, побачивши Недороля, радісно всміхнулася. «Він прийшов, щоб випустити мене з в'язниці!» — подумала вона і підійшла до ґрат.
— Ваша недоречність, двері он там!
— Які двері? — перелякано запитав Недороль.
— Але ж ви прийшли, щоб визволити мене?
— Ні, ні! Що ти! Я прийшов, щоб подякувати тобі за те, що ти врятувала мою корону, і… і… щоб попрощатися.
— Як? І ви мене не випустите звідси?
— Ну подумай сама, які дурниці ти говориш! — роздратовано промовив Недороль. — Якщо я випущу тебе сьогодні, Перший Недорадник завтра ж посадить сюди мене!
— А звідки він дізнається?
— Та йому розкажуть… — Недороль оглянувся, ніби шукаючи того, хто це зробить, і побачив гвардійців. — Та йому ж розкажуть навіть ось ці солдати!
Гвардійці, що сиділи напівсонно, заворушилися. їхнє залізяччя забряжчало, і той, що з одним вусом, голосно спитав:
— Ти щось чуєш, Недобородо?
— Я зовсім нічого не чую. І навіть нічого не бачу, Недовусе! — і при цьому втягнув голову в плечі так, що вона зовсім заховалася в каструлю.
— Гм, дивно! Я теж нічого не чую і не бачу! — проказав Недовус.
Недороль притулився до ґрат і швидко зашепотів:
— Не вір, не вір їм! Вони прикидаються! А завтра ж побіжать до Першого Недорадника і викажуть мене! Мені дуже тебе шкода, але я боюсь… боюсь… — і він почав задкувати до виходу.
Та раптом зупинився на півдорозі і, скривившись, щоб не заплакати, промимрив:
— Мені ніхто ніколи так гарно, бантиком, не прив'язував корони! — і зник за дверима.
Гвардійці перезирнулися і зітхнули. У підземеллі запала тиша.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
у якому Недопопелюшка приходить Алі на допомогу
І знову двері підземелля тихенько зарипіли і прочинилися, пропускаючи Недопопелюшку.
Гвардійці, побачивши її, відвернулися від дверей і втупилися в протилежну стінку.
Недопопелюшка навшпиньках підійшла до грат і покликала Алю.
— Це ти?! — радісно підстрибнула дівчинка.
— Тс-с-с! —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії», після закриття браузера.