read-books.club » Поезія » Динамо Харків. Вибрані вірші 📚 - Українською

Читати книгу - "Динамо Харків. Вибрані вірші"

246
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Динамо Харків. Вибрані вірші" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 24
Перейти на сторінку:
першим своїм промінням торкається хвиль Дунаю,

вони — хвилі Дунаю — починають підсвічуватись,

ніби на дні лежать золоті червінці,

і тоді хоробрі солдати сербської гвардії

стрибають у Дунай, разом зі своїми рушницями,

аби дістати золоті червінці для дівчат

з портових кварталів;

так вони й тонуть — разом зі своїми рушницями,

і хвилі Дунаю волочать їх піщаним

дном у напрямку моря,

і від їхніх темних-темних мундирів

море називається Чорним.

2007

Big gangsta party

Харків, 94-й рік. Напружена

криміногенна ситуація. В місті діє

злочинне угруповання, яке бомбить обмінки,

на державному радіо їх називають

«групою зухвалих молодиків»;

і ось ця група зухвалих молодиків

довго пасе оптову обмінку в центрі,

пасе-пасе і врешті випасає,

що в обмінці

зараз лежить кілька мішків бабла —

брезентові мішки з баблом,

котрі до завтра ніхто не буде вивозити.

Тоді вони святково одягаються

і їдуть бомбити

обмінку.

А обмінка знаходиться в самому

центрі; вони ще пропускають напханий

народом трамвай і аж тоді йдуть

бомбити

свою

обмінку.

А там їм ніхто, виявляється, не радий,

тим більше — коли вони починають забирати

мішки з баблом.

І ось ти ідеш містом, сонячним боком вулиці,

і в тебе все погано — ні грошей, ні роботи,

ні соціальних перспектив,

і тут раптом із обмінки вибігають

молодики в святкових спортивних костюмах і біжать

до бехи, наче біатлоністи, що залишили далеко

позаду всіх претендентів на оптове бабло.

Але що можна робити у Харкові, в 94-му році,

з мішком бабла? Його можна здати в оптову обмінку.

Але там вони вже всіх перестріляли. Отож вони

вирулюють під колесами трамваю

і мчать в нікуди.

Але за пару кварталів звідси

є затишний кабак із кокаїном,

котрий називається «Елітний клуб „Карамболь“».

І вони їдуть просто туди і починають розплачуватись

баблом, на якому ще не висохла кров інкасаторів.

І що? І їм приносять їхнє відро кокаїну,

і доки вони схиляються над ним,

мов піхотинці над піхотною міною,

убоп по своїх каналах пробиває їхню беху

і починає штурмувати елітний клуб «Карамболь».

І ось ти йдеш собі,

дивлячись,

як над трамвайними дротами

підіймаються інкасаторські душі,

і все, що тобі хочеться, —

це просто нормально потрахатись,

хоч раз, хоч раз у житті,

навіть чорт із ними — із соціальними гарантіями,

чорт із нею — з роботою,

хоча б раз, хоча б аби з ким!

І тут тобі раптом до ніг

починають викидати тіла молодих біатлоністів,

і в кожного з них на грудях лейбл адідасу,

мов прострелене серце,

так ніби ця команда біатлоністів

потрапила під перехресний вогонь свого дублю.

Невидимі й незбагненні

наші з тобою голоси підіймаються в космос.

Скільки тьмяних, солодких натяків

залишили нам у спадок духи любові.

Краще героїчна смерть, аніж холодна старість.

Спи спокійно, товаришу по боротьбі,

я доношу твій найк,

я поверну борги,

я буду користуватись твоєю трубою,

відповідаючи на дзвінки,

і коли задзвонять твої батьки,

я скажу, що ти ненадовго відійшов,

але незабаром повернешся,

і тоді вони заплатять за все.

2007

Україна для українців

Раніше в готелі здавались погодинні

кімнати, на рецепції висить табличка:

"Погодинні кімнати більше не здаються",

але все одно відчувається —

бордель борделем.

Під вікнами зранку тусять араби,

і туди-сюди

ходить проститутка,

яку окликають велосипедисти, —

пройде ще раз

туди-сюди,

я її теж окликну, Маріє, скажу, сестро, що за шняга,

хто зіштовхнув нас лицем до лиця?

І ось вона ходить

туди-сюди

під колишнім борделем, мов сирота, котра

пам’ятає в принципі, де вони раніше жили,

але боїться помилитись, тому ходить

туди-сюди

і займається

проституцією.

До чого я веду? Пам’ять тіла,

лише вона примушує нас

тягатись усіма цими арабськими помийками.

Історія така:

коли мені було п’ятнадцять,

в місті, де я жив, з’явився серійний убивця.

Вони тоді саме активно почали з’являтись —

серійні вбивці й кооператори,

гробівники соціалізму,

їх тоді всі ненавиділи,

в сенсі — кооператорів.

Наш серійний убивця їздив велосипедом,

виникав із березневого туману і протинав

своїх жертв

трофейним

німецьким

багнетом.

Насамперед він протинав жінок —

беззахисних, безборонних жінок,

котрі гуляли в темних лісах,

брели глухими, заметеними стежками,

блукали на опівнічних кладовищах,

сиділи біля барної стійки —

п’яні й розмальовані,

зовсім самотні,

без спідньої білизни —

чомусь саме цих безборонних жінок

він протинав у першу чергу,

а вже потім сідав на свій велосипед

і їхав якраз на першу зміну

до молокозаводу.

І за те, що всі його боялись,

і лаштували на нього

мисливські рушниці й

машину пропаганди,

я завжди ставав на його бік,

я думав так: пам’ять тіла це кльово,

але ось ви шаройобитесь собі по магазинах

і кінотеатрах,

а він щовечора виходить

                    за заводську прохідну,

і сідає на свою "Україну" і мчить додому,

і слідом за ним із-за рогу вискакують біси,

на таких самих "Українах",

і мчать за ним у березневому тумані,

намагаючись вихопити в нього з рук

трофейний багнет,

і ніхто з вас,

           слабаки,

                    не бачить цієї

диявольської гонитви, крізь тишу і морок,

цих чортових перегонів, ніхто з вас

не побачить і не почує,

як вони летять на своїх велосипедах

до похмурої брами ночі.

А той, хто стоїть під брамою,

і чекає, чим закінчиться

їхня гонитва,

не виходить із сутінків,

стоїть, заховавшись у тінь, і думає так:

ось вони мчать просто сюди,

безумні велосипедисти,

вершники апокаліпсису.

Не так важливо, хто з них прийде першим,

не так важливо, зрештою,

хто з них прийде останнім,

не так важливо, чи доїдуть вони взагалі.

Головне — це страх, який

закладається під язиком

і не дає говорити правду.

Так, страх, — задоволено

повторює він

і йде додому,

перевіряти мої

домашні

завдання.

2007

Лукойл

Коли приходить Великдень і небо стає

прихильнішим до нас,

і всі напружуються — мовляв, Великдень, аякже,

тоді в землі починають перевертатись покійники,

розбиваючи ліктями холодну глину.

Мені доводилось ховати друзів,

я знаю, як воно — закопувати своїх друзів,

мов собака кістку,

чекаючи, коли небо

                       стане до тебе прихильнішим.

І є такі соціальні групи,

для яких подібні ритуали особливо важливі,

я маю на увазі насамперед середній бізнес.

Всім доводилось бачити

який смуток охоплює цих регіональних

представників російських нафтових компаній,

коли вони з'їжджаються на безмежні

цвинтарні поля, аби закопати

ще одного брата з відстреленими легенями;

1 ... 8 9 10 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Динамо Харків. Вибрані вірші», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Динамо Харків. Вибрані вірші"