read-books.club » Сучасна проза » Святослав (укр.) 📚 - Українською

Читати книгу - "Святослав (укр.)"

320
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Святослав (укр.)" автора Семен Дмитрович Скляренко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 205
Перейти на сторінку:
руку княгині.

У княгині на переніссі гнівно звелися брови, очі її блищали недобрим вогнем, проте вона стримала себе, опустила брови, примружила очі.

– Вино проливається на щастя… А тобі чи не час спочити вже, Ярино?.. Адже тремтить рука…

Терем київських князів збудований був на два поверхи. Перший поверх, куди через високий ґанок входили просто з двору, мав сіни – великий покой, у який через двоє вузьких заґратованих вікон із вкованими в них скельцями лилось кволе світло. В сінях стояли день і ніч княжі гридні, сюди раннього ранку приходили тіуни, бояри, воєводи, мужі нарочиті.

Від сіней праворуч і ліворуч тяглися довгі вузькі переходи. Ліворуч – перехід до княжої стравниці, праворуч – ще один перехід, обабіч якого видно було двері багатьох світлиць: в одній ждали своєї черги й дрімали вночі гридні, ще в одній жив ларник[30] Переніг, що беріг харатії князів і їхні печаті, в самому куточку тулився християнський священик Григорій, якого княгиня тримала біля себе на Горі.

Це був добрячий поверх, будували його стіни в давні часи, і ніби перший камінь в них поклав сам Кий. Пізніші ж князі добудовували його й поширювали. Але все тут було, як і колись: у сінях і переходах стояли важкі світильники, під стелею висіли свічада, камінь підлоги витертий був до блиску тисячами ніг, тут пахло землею й цвіллю, звуки кроків лунали глухо, невиразно.

Зовсім інший вигляд мав другий поверх терема, який звичайно всі називали верхом. Туди вели широкі сходи, в кінці яких була Людна палата, де звичайно збирались ті, що ждали виходу княгині або ж готувались увійти в Золоту палату. Тут іноді, сидячи в кріслі під вікном, чинила суд і правду княгиня.

З другого ж боку від сходів починався самий верх. Тут була Золота палата, покої князів. Особливо вражала тих, кому щастило потрапити на верх, Золота палата. Була вона, як на ті часи, досить велика – кроків тридцять завдовжки, десять-п’ятнадцять завширшки. Знадвору через вузькі, але високі вікна, в олов’яні рами яких вставлено було скляні круглі шибки, сюди вливалось багато світла, все в палаті сяяло й блищало: срібні світильники попід стінами, свічада під стелею, високий поміст в кінці палати, де стояло велике, викладене золотом крісло, два золоті перехрещені списи над ним – знамена княжі, і ще два такі ж, але менші крісла без списів обабіч.

Проте не все сяяло в цій палаті. Попід її стінами стояли важкі, темні дубові лави, а над ними на стінах ряд у ряд тьмяно поблискували поїдені прозеленню шоломи, кольчуги, щити, списи.

Тому, хто ніколи не був у цій палаті, спочатку здавалося, що то встали з лав, стоять попід стінами якісь велетні, богатирі. Та ні, на лавах звичайно, коли входив князь, сиділи воєводи й бояри, зброя ж на стінах належала покійним київським князям. Тут висіла зброя й обладунок перших київських воєвод – залізний, клепаний такими ж цвяхами шолом без заборола, який колись носив Кий, його щит і топір і такі ж шоломи й топори воєвод-князів Щека й Хорива. З-поміж іншого виділялися шолом і броня князя Олега. По них кожний міг бачити, що князь був надзвичайно високий, широкий у плечах, мав велику славу, бо і шолом, і броня-меч, і щит князя Олега блищали золотом і сріблом, всипані були дорогоцінним камінням. Недалеко від цієї зброї висіли шолом і меч князя Ігоря, його броня й щит у кількох місцях погнуті були мечем.

І тому, хто проходив тут, через Золоту палату, особливо ж у вечірні години, коли промені сонця мінливо грали на стінах, здавалося, що за цими шоломами крізь щілини заборол світяться очі людей, що броні ці ще теплі від людських сердець.

У палаті було кілька дверей – праворуч і ліворуч, що вели до світлиць княгині й княжичів, і в стіні за помостом – до спочивальні княгині та її покоїв. За ними, хоч не всі це знали, знаходились ще одні – чорні сходи, якими можна було пройти до стравниці, вийти в двір, спуститись у сіни. Але цими сходами ходили тільки княгиня та її сини.

Княгиня Ольга не сказала Ярині правди. Пляма від червоного вина на скатертині в стравниці дуже збентежила її – то, гадала вона, був недобрий знак, пересторога. Якщо так починається день, слід ждати лиха й надалі.

Княгиня не помилилась. Коли вони виходили з стравниці, воєвода Свенелд, що нечутно ступав трохи позаду неї з лівої руки, встиг сказати:

– Недобрі вісті з поля, княгинє!

– А що?

– Печеніги прорвалися за Нежатою Нивою, доходили аж до Любеча, наробили великого зла.

– Куди ж дивилася сторожа поля?

– Князь Оскол тут, сам скаже.

Княгиня Ольга уповільнила кроки; з сіней долітав шум людей, що ждали там княгиню.

– Знову ж повернулись купці наші від Саркела[31], – встиг ще сказати Свенелд, – пограбували їх там, двох убили, а Полуяра осліпили.

А в сінях все зростає шум; перед княгинею, що вийшла з темних переходів і стоїть, освітлена багатьма вогнями, на порозі, низько вклоняються воєводи й бояри, до самої землі згинаються тіуни:

– Здрава будь, княгинє! На многі літа, княгинє!

Вона суворо оглядає весь цей натовп, дивиться на довгобородих, озброєних високими посохами мужів нарочитих, у яких на темних опашнях висять по дві-три золоті гривни, на воєвод, що, погладжуючи довгі вуса, тримають праві руки на золотих яблуках своїх мечів, на старших і молодших бояр, які так низько вклонились, що не видно їхніх облич.

– Здорові будьте, воєводи, бояри, мужі! – відповідає княгиня Ольга і, зробивши рукою знак Свенелду, починає підніматись сходами вгору.

За нею ідуть сини Святослав і Уліб, воєвода Свенелд, тисяцький сторожі поля Прись, князь чернігівський Оскол, мужі нарочиті і ларник Переніг.

Усі вони, важко гупаючи ногами, слідом за княгинею Ольгою підіймаються сходами в Людну палату. У цій просторій палаті, де стелю підпирають дубові тесані стовпи, двері й вікна розчинені, крізь них повіває свіжий вітер з Дніпра. Небо над Дніпром ще темне, на ньому горять яскраві зорі, вище від усіх палахкотить схожа на розпечений камінь денниця.

Княгиня Ольга сідає в крісло. Обабіч неї горять два світильники. Вітер з Дніпра роздмухує вогні, мінливе проміння блукає по палаті. Бояри, воєводи й тіуни встигли вже увійти, стоять півколом попід стінами, й княгиня бачить їхні довгобороді обличчя, гострі очі, чіпкі, ніби до самого долу опущені руки. Позад крісла за княгинею стоять мужі нарочиті й сини Святослав і Уліб.

– Чули

1 ... 8 9 10 ... 205
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Святослав (укр.)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Святослав (укр.)"