read-books.club » Фантастика » Садівник з Очакова 📚 - Українською

Читати книгу - "Садівник з Очакова"

160
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Садівник з Очакова" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 63
Перейти на сторінку:
зубні щітки і одноразові бритви.

Ігор поголився, почистив зуби. Тепер він почувався бадьорішим, але водночас стурбованість його зростала. «Що там Степан робить?» — нервово думав він.

— Синку, чай готовий! — озвалася з кухні мати.

Ігор налив чаю в дві кружки, поклав у свою ложку цукру, а в Степанову — дві.

— О, дякую, — здивувався садівник, побачивши Ігоря з чаєм у руках.

Ігор зауважив у його руках знайомий цвяходер. Садівник поклав інструмент на підлогу.

Чай пили мовчки, сидячи на табуретках і прикривши двері на вулицю. Зі стелі світила яскрава лампа. Ігора діймала цікавість, він раз у раз кидав погляд на валізи.

Нарешті Степан узяв інструмент і нахилився над валізою. В принципі, її легко можна було відкрити і звичайною викруткою. Якихось два простеньких замочки, потемнілі від часу, просто не вірилося, що за цими замочками було сховано щось цінне!

Перша валіза відкрилася беззвучно. Всередині — два пакунки, перев’язані шнурочком. Цупкий коричневий папір. Кожен пакунок — розміром з коробку від жіночих зимових чобіт: у таких коробках мати зберігала в своїй шафі старі фотографії, клубки шерстяних ниток, проштрикнуті дротиками для плетіння.

Степан витягнув перший пакунок, потримав на долоні, прикусивши губу й зосереджено думаючи.

Перевернув і втупився у три великі літери «ОСС», написані хімічним олівцем.

Степан важко зітхнув, проте на його обличчі відбилася не втома, а якесь задумливе умиротворення, наче він знайшов те, що шукав все життя.

— Осип Степанович Садовніков, — промовив він по паузі, розгладжуючи вказівним пальцем правої руки написані олівцем ініціали.

Присівши навпочіпки, він поклав пакунок на підлогу і почав розгортати. Всередині виявилася груба бухгалтерська книга великого формату. Степан криво усміхнувся. Він тримав її в руках, наче не знав, що з нею далі робити.

— «Книга їжі», — прочитав він вголос акуратний напис від руки на обкладинці. Напис було зроблено ручкою з пером.

Степан поклав книгу на підлогу. Взяв з відкритої валізи другий пакунок. Спокійний вираз щез з його обличчя. Він ніби більше не чекав ніяких приємних сюрпризів. Проте в другому пакунку з такими самими ініціалами було близько десятка маленьких паперових пакуночків. Розгорнувши один із них, Степан затамував подих. А потім, на очах у приголомшеного Ігора, висипав собі на долоню прозорі відшліфовані кристали.

— Діаманти? — прошепотів Ігор.

Степан відірвав погляд від долоні, подивився на нього.

— Бог його знає, — сказав, зсипав камінці в паперовий пакуночок і, розгорнувши другий пакунок, просто зазирнув всередину. — Це тільки фахівець скаже…

Ігор згадав про свої гроші, на які до поїздки в Очаків планував купити мотоцикл. Звісно, не так вже й багато він витратив на цю поїздку, проте без його грошей вони б нікуди не дісталися! Степан тим часом акуратно поклав усі пакунки назад до валізи, прикрив її і відсунув у куток. А сам спритно відкрив другу.

В другій валізі лежало кілька обшитих білою тканиною бандерольок, також підписаних хімічним олівцем. Ініціали були різні, але почерк — один.

— Це вже не батька? — обережно припустив Ігор.

— Яка різниця? — Степан посміхнувся трохи силувано. — У мого батька був син, а в цих, напевно, не було…

Він розірвав одну бандерольку по шву, підніс до лампочки картонну коробку. Струснув її, але всередині нічого не задзвеніло. Відкрив — а там, загорнуті в носовички, п’ять старовинних золотих кишенькових годинників з ланцюжками.

— Вибирай! — Степан перевів хитрувато-розслаблений погляд на Ігора.

Ігор завмер, не розуміючи: жартує садівник чи серйозно пропонує йому вибрати годинник.

— Бери цей, — вказав пальцем Степан на найбільший.

Ігор взяв, відкрив кришку циферблата. Годинник був дивовижно гарним. Він покрутив маленький ребристий «ґудзичок» і підніс годинник до вуха. Годинник мовчав.

— Не ходить, — сумно вимовив Ігор.

— Відремонтуєш у майстерні, — Степан кинув швидкий погляд на годинник в руці молодика.

Ігор поклав годинник в кишеню.

— Що там ще? — Степан узяв другий пакуночок.

Ігор уважно спостерігав за Степаном, дивився, як він з одного згорточка витягає золоті миколаївські червінці, з другого — каблучки з камінцями, золоті браслети зі смарагдами.

Нарешті, вміст другої валізи було повністю досліджено і покладено назад.

Тепер очі Степана, коли він відкривав третю валізу, горіли азартом.

Ігор раптом відчув душевну тривогу. Йому здалося, що Степан скоса і не надто приязно позирає на нього. Зрозуміло, вони знайшли в Очакові скарби, по-справжньому цінні, за які можуть і вбити. А, може, й вбили за них когось, і не одного. Мати багато золота або перебувати біля нього було смертельно небезпечно в усі часи, хоч у п’ятдесят сьомому році, хоч у дві тисячі десятому. А тут ще ноги затерпли — незручно так довго сидіти навпочіпки. Ігор звівся на рівні ноги, присів на табуретку і продовжував спостерігати за Степаном. Степан легко відчинив останню з привезених з Очакова валіз і спантеличено розглядав акуратно складену стару міліцейську форму. Під нею лежали шкіряні чоботи, ремінь і кашкет.

Степан обмацав руками дно валізи, не виймаючи міліцейську форму. Раптом на його обличчі застигла недобра усмішка, і він завмер. Уста затиснуті, а руки, що обмацує дно валізи, не видно. Такий вираз буває у хлопців, які ловлять раків навпомацки на річкових мілинах.

Степан нарешті витягнув з валізи руку, а в ній — кобура з пістолетом і дві пачки великих порівняно з гривнями радянських грошових купюр.

— От і маєш, — розчаровано зітхнув він, кинувши обидві пачки назад у валізу з формою, поряд обережно поклав зброю. — Це можеш собі'забрати. На пам’ять про Очаків.

Ігор запитально подивився на садівника. «Невже він хоче від мене лише цією формою і годинником відкупитися?» — подумав. Годинник справді коштував більше, ніж він витратив на їхню поїздку. Але ж знайдено справжній скарб! І якщо навіть вони поділять його не порівну, а так, як жартома обіцяв Степан, тобто якщо Ігор отримає лише третину знайденого, це ж однаково будуть шалені гроші! Ігор напружено посміхнувся, відчуваючи, як в його тілі підіймається азартна бадьорість.

Обличчя ж садівника відбивало постійну зміну настрою і думки. Скривлені, ніби від болю, губи усміхалися, але усмішка була гіркою.

— Я піду відпочину, — прошепотів Ігор.

— Забирай, забирай валізу! Замок я потім поремонтую, це не проблема!

Ігор мовчки взяв валізу з міліцейською формою та пістолетом, і вийшов на подвір’я.

Мати, побачивши валізу, сплеснула руками.

— У нас таких дві було років п’ятдесят тому! Ти що, на барахолці її купив?

— Ні, подарували, — коротко відповів Ігор і прошмигнув у свою кімнату.

Того дня ранній осінній вечір настав несподівано швидко. Ніби й приїхали вони зі Степаном уранці, і з валізами морочилися недовго, а ось вже

1 ... 8 9 10 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Садівник з Очакова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Садівник з Очакова"