Читати книгу - "Вода, павутина"

Вони залишилися самі, і кімнату раптом заповнила порожнеча, наче вони стояли на порожній сцені і навколо них на столах були наскладані не численні ряди келишків, коробки з кульками, коробки з конфеті, оберемки білих і рожевих паперових гірлянд, десятки білих паперових бантів розміру величеньких головок келю, пластмасові прозорі амурчики, пакети поскладаних рожевих серветок, золотих пластифікованих таць, рожевих тарілок…

Вони дивилися одна на одну.

— Ти, Ірма, бачу, не зміниш своєї поведінки.

— Замовкни, Катарина, мені не до твого ґнирання.

— Мого ґнирання? Встидайся, твоя сестра виходить заміж, могла би принаймні нині обійтися без своєї компанії.

— Ти нічого не знаєш і тому тобі ліпше мовчати.

— Ти виглядаєш страшно, коли Іта вийде, піди приведи себе до ладу, поки ще Циліка не прийшла.

— Я не приводжу себе до ладу в туалетах.

— Не тягни мене за язика, щоб я тобі зараз не казала, де ти приводиш себе до ладу і з ким ти себе приводиш, а якщо треба, то і в туалетах.

— Та йди ти до дупи!

— Вчителько дорога, таким словам тебе ні в школі, ні в нашій хаті не вчили.

— Кажу ще раз: йди до дупи!

— Ти сміття, Ірма. Сміття. Будуть тебе з дороги згрібати, якщо буде що.

— Може, я й сміття, але до мене не ставляться, як до сміття. А ти вишукана дама, але до тебе ставляться, як до сміття. Наприклад, твій колишній чоловік і його теперішня жінка, хіба ні? Дивно, ні?

— Для тебе він батько моєї дитини.

Катарина відчула, як її відповідь порожньо відлунює, і розгубилася. Вона мала потребу продовжити сварку, але вже не знала як. Тільки ще раз процідила:

— Сміття якесь. Я досі твоя старша сестра, і кажу тобі, щоб ти пішла і привела себе до ладу. Ти виглядаєш, як… ліпше не буду казати.

Опустила погляд і випадково помітила Ірмин зап’ясток. Стурбованість щодо поведінки молодшої сестри раптово змінилася стурбованістю щодо її здоров’я.

— Що в тебе з руками?

Ірма встала, натягаючи рукави гольфа, зробила один крок до дверей і зайшла в тінь шафи.

— Та нічого, об дверцята машини обдерла…

Катарині видалося, що це не узвичаєний голос її сестри — був надміру примирливим.

Ця інтонація була заразною. Її власний голос теж почав схоже звучати.

— Піди вимий руки, в шафці над унітазом є спирт, почисть то.

Ірма мовчала.

Повернулася Іта і, задоволено сопучи, натягала джинси і футболку.

— Дівчата, мусимо відсвяткувати, шо я не впісялася в штани. Йдемо, ше по одній.

— Іта, досить нам вже. А Ірмі навіть забагато.

— Катя, перестань діставати, та ж може вона собі бодай нині в спокої випити, шо з тобою?

Ірма встала, взяла пляшку, стала перед Катариною і виклично відпила.

Іта заплескала, і в той момент хтось, постукавши лише один раз і не чекаючи запрошення, відчинив двері. Катарина здригнулася, вона практично зненавиділа Циліку, яка стояла в дверях замість її сина.

Його, вона чекала його.

Йому до дому залишилося ще мало…

— Циліка, заходь-заходь! Катарина нас мордує, скажи їй, хай собі трохи вип’є.

— Добре, що ти прийшла, кума, Катарина добиває нас своїм ґниранням. Як гірка редька вже. Де твої хлопці?

— Вілім спить перед телевізором, дзядек спить в своїм покої, бахур, певно, так само.

Ірма простягнула Циліці бокал.

Циліка взяла його правою рукою, лівою натягнула футболку на тлустий живіт, облизнула кутики губ і зачекала, доки наллють усім. Поглянула лише на Катарину.

— Катарина, та випий собі троха! Ти така штивна, ніби похорон має бути, а не весілля.

Вони випили.

Спершу за наречену, потім «за їхню дорогу маму Анну, яка померла молодою», тоді за Катарининого «нещасного батька», про смерть якого вони не згадували, бо вона невдало збігається з Катарининим днем народження, потому за батька нареченої та Ірми, який був «дуже-дуже приємний і зі всіма в добрих стосунках», і врешті за Катаринині завтрашні, сорок п’яті, уродини. Побажання були все щирішими. Піднімали тости і в Задрузі, і в старій добрій хаті.

Ще тільки подолати стрімку Гвозданську і він на місці. Так близько-близько від дому…

Вражені змістом своїх тостів, жінки зворушено мовчали. У кутиках їхніх очей виблискували п’яні кришталики.

Їм здавалося, що в цій атмосфері спогадів тиша буде найдоречнішою. У низькому приміщенні запанувала мовчанка.

Почувся стукіт у єдине вікно хижки, тричі, з паузами.

Вони навіть не ворухнулися.

Усі поглянули на вікно, але лише Катарині видалося, що від зовнішнього боку шибки відсторонилося бліде жіноче обличчя. Кисть руки, якою вона тримала бокал, заніміла.

Мовчанка тривала декілька секунд. Усі дивилися на вікно.

Розгублено обернулися, коли почувся стук у двері. Тричі. З паузами.

Жінки абсолютно безпричинно дали про всяк випадок одна одній знак мовчати.

Вони ще не знали, чи дозволять, аби незатишність перетворилася у тривогу, чи, посилена алкоголем, вилилася у сміх. Катарина порушила тишу.

— Заходьте!

Двері не відчинялися.

Знову почулися три стримані удари у двері. Тепер уже всі три голосно запросили невідомого увійти.

Двері залишилися зачиненими.

— Та то малий бавиться.

Катарина дала Ірмі знак замовкнути.

— Не посмів би, він знає, що натворив.

Ірма спробувала.

— Іта, це твій Ловро послав когось нас настрашити.

— Він не посмів би.

Ірма не вгавала. Її голос був неприродно веселим.

— Та це твій Вілім, Циліка.

Це було сумнівним припущенням, і жодна з них не відповіла. Іта встала, як у дитинстві, пошукала прихистку за спиною Катарини, перелякано схопивши її за плечі. Для найстаршої сестри це було остаточним знаком, що вона першою мусить діяти.

Вона хоробро підійшла до дверей і натиснула на клямку. Замок клацнув, двері ані не ворухнулися, Іта скрикнула: «Мамочко», Катарина ще раз сердито потягла за клямку і врешті відчинила. У дверях ні душі. Вдерлося холодне повітря.

Катарині запаморочилося в голові від раптового пориву свіжого повітря, перед очима сколихнулася зеленкувата хвиля, Катарина вдихнула повітря, щоб запобігти паніці, яка виникала перед нападом нудоти. Вона вдихнула і видихнула декілька разів. Мороз у ніздрях повернув ій силу. Вона обернулася до центру приміщення, яке знагла губилося у сигаретному диму. Ірма