read-books.club » Драматургія » Рух життя, або Динамо 📚 - Українською

Читати книгу - "Рух життя, або Динамо"

337
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Рух життя, або Динамо" автора Олександр Сергійович Подерв'янський. Жанр книги: Драматургія / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 12
Перейти на сторінку:
призраків та фантомів бачать. А я от скільки живу, ніколи нічого такого не бачив. А ви, діду?

Микола Гнатович. Та колись було. Коли малий був і на леваді кози пас. То – з лісу виїжджають четверо. Усі голі, на конях сидять і коси в руках тримають. А в одного – веси магазинні. Мабуть, по сіно поїхали.

Степан Чарльзович. А вєси навіщо?

Микола Гнатович. А сіно важити.

Свирид Опанасович. Та хіба ж це фантоми? То якісь казли з дурдому повтікали, або ви, діду, чарку випили чи укололись харашо!

Микола Гнатович. Тогда цим не увлекались. Тогда порядок був. Ходімо, стара. Вже темно, саме час солому красти.

Старик снимает с дерева любимого гада и вместе с Приськой удаляется в поле. Они идут, нежно поддерживая друг друга за талию. Издали это смотрится следующим образом: внизу влюбленная пара сплетена руками, вверху – толстым удавом, мирно отдыхающим у них на плечах.

«Тиха украинская ночь…» Белые хатки, пирамидальные тополя и прочая прелесть. Так выглядит двор Киндрата Омельяновича. Окно открыто. Водной из комнат на отдельной кроватке у печки спит Михайлик, в другой комнате – остальные дети и Киндрат Омельянович с женой. На самом же деле Киндрат Омельянович не спит, а притворяется. Он мыслит… Он весь как стальная пружина. Но вот, кажется, все заснули, можно действовать.

С тигриной ловкостью он перелазит через жену, как через противотанковую мину. В тот момент, когда он находится прямо над ней, Мотря просыпается.

Мотря. Кіндрате, що оце ти задумав, у тебе серця нема, я ж вся вироблена, я ж цілий день біля худоби, в мене все болить, злазь, проклятий!

Кіндрат Омелянович (пошепки, про себе). Трясця твоїй матері!

В хате снова тишина, одни лишь ходики стучат. Большая конская голова заглядывает в комнату Михайлика.

Голова. Михайлику, хлопчику, прокинься.

Михайлик. Хто ти?

Голова. Я – кобиляча голова.

Михайлик. Чого тобі треба?

Голова. Михайлику, залізь мені в ліве вухо, а вилізь в праве.

Михайлик. Не можна, мамка лаяти будуть.

Голова. А ми її з собою візьмем і батька теж.

Михайлик. Всіх-всіх?

Голова. Геть усіх.

Михайлик. І бичка мого?

Голова. І бичка.

Тихо, как тигр-людоед, мимо них крадется Киндрат Омельянович. Он выходит во двор, ноздри его раздуваются, ночные запахи манят и обволакивают. Киндрат Омельянович зажимает пасть Бровку, чтобы тот не скулил, на ощупь находит и достает из будки бутылку шампанского. Нагретая собачьим телом, в нежной ночной тишине бутылка внезапно взрывается с грохотом фашистского снаряда. Бровко, а вслед за ним все остальные собаки учиняют бешеный лай. Киндрат Омельянович стоит неподвижно, как памятник, с мармызой в пене и с бутылкой в руке. Мимо него проносится испуганный конь и с маху перепрыгивает через забор Седло с треском падает к ногам Киндрата Омельяновича.

Из хаты пулей вылетает одуревшая Мотря в ночной сорочке с распущенными волосами. С диким криком падает она, споткнувшись об седло. На крыльце появляются заспанные дети.

Старшенький (повчально). Ото, мамо, якби ви не видєлувалися, то і тато б не застрелилися.

Яркий свет. Расплывчатое поначалу изображение постепенно конкретизируется в небольшой отряд казаков, въезжающих на хутор. Воинство неторопливо приближается, лениво постреливая в воздух. Отряд останавливается возле хаты Киндрата Омельяновича. Хата почти без изменения, разве что совсем уж небольшие коррективы отодвигают ее на три столетия. Мотря несет через двор богатое восточное седло. Впечатление такое, что ей это седло заменяет голову.

Молодой казак спешивается и, ведя коня на поводу, входит во двор. Это Михайлик, но только Михайлик XVII века.

Мотря. Куди ж ти, собачий сину, преш із конякою?

Михайлик. А ви, мамо, не міняєтесь. Така пика, ніби зараз дрючка схопите.

Мотря. Михайлику, синку!

Седло падает. Мотря обнимает сына.

Мотря. Синку любесенький, соколе мій, де жти літав, де ж тебе носило, пестунчику мій!

Михайлик. Ви, мамо, дарма оце сідло в пилюку кинули. Це сідло турецьке (піднімає його). Такого сідла ні у кого з наших хлопців нема. Я думаю, щоякпроїхати аж від Гуньокдосамої Манжалії, то й там не знайдеш такого сідла.

Мотря. Ой, синку, яке там сідло, я ладна все віддать к бісу, аби тебе бачить.

Говоря это, Мотря суетится, отдает распоряжения дворовым девкам, хватает разные ненужные вещи и бросает их невпопад.

Мотря. Де ж тебе, чорта, носило?

Михайлик. Е, мамо, то не вашого розуму діло, всяке було. І турка били, а бува, і татарву теж били. А но гляньте, лишень, що я вам привіз.

По взмаху его руки хлопцы подводят лошадей с хурджунами поперек хребта. Михайлик вынимает из хурджунов роскошные азиатские гостинцы. Он засыпает мать тканями – шелковыми, бархатными, расстилает ковры, достает цацки из слоновой кости, серебряную посуду. Дворовые девки ахают, лакомятся турецкой халвой и рахат-лукумом, перебирают ткани пальцами.

Михайлик. Оце вам, мамо, на очіпок, а оце буде на плахту. Оце, дивіться, наче дід голий, а все на мотузочку, як смикнете – дід розпадеться, а тут вам і скриньки маленькі, в одній помада, в другій рум'яна, таке… А оце я і сам не знаю що…

Михайлик вынимает несколько огромных и страшных нефритовых пенисов с драконьими зубами, явно китайской работы. Девки обалдело глядят на них, затем прыскают в кулак, давясь от смеха.

Михайлик. Оце лампа цісарська (виймає люстру, котра репрезентує дівчину з оленячими рогами), а оце – мушлі морські, ви, мамо, притуліть їх до вуха і почуєте, як Чорне море гуде. Оце (виймає муміфіковану і приємно оскалену голову турка в чалмі) – бусурмана вам на тин. Ви його біля воріт повісьте, зараз всі так роблять. А оце шаровари дівчатам привіз.

Михайлик показывает смешливым девчонкам прозрачные гаремные шаровары.

Мотря. Може, ти і невістку там мені сховав?

Михайлик. Е ні, чого нема, того нема.

Мотря стоит, осыпанная с ног до головы восточными дарами. Прямо тебе – Иродиада или царица Савская.

Михайлик. Ви такі гарні, мамо, їй-бо, якби не був ваш син, то на вас би оженився!

Мотря. А таке скажеш, синку. Стара я вже, негодна. Та й то сказать, страшні діла в світі робляться. (Вона нахиляється до Михайлика, шепче йому на вухо.) У Миколи Гнатового, що колись у твого батька осавулом був, у дворі нечисто!

Михайлик. Годі вам, мамо, дурних жінок слухати. Як на мене, то всі вони – відьми. Так, хлопці?

Хлопці. Свята правда, пане сотнику.

Михайлик. Де батько, де цей старий пень? Чого не зустрічає мене, чого горілкою не частує?

Мотря. Він ще зранку поїхав коней у

1 ... 8 9 10 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рух життя, або Динамо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рух життя, або Динамо"