Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

Вона засміялася, коктейльна вечірка була в розпалі — радісний, яскравий голос Ноеля Коварда, який насолоджувався захопливою розмовою на терасі, оповитій гліцинією. Я спробувала продовжити розмову.

— То… як у тебе справи, матусю?

— Дивовижно, люба, просто дивовижно. Я займалася рукоділлям — кілька милих леді з добрими намірами вчили нас вишивати подушки. Так люб’язно з їхнього боку приділити нам час, як гадаєш?

Я уявила: матуся з довгою, гострою голкою в руках, і мене обсипало холодом.

— Але годі про мене, — сказала вона, і її уривчастий тон став іще жорсткішим. — Чим думаєш зайнятися? Які плани на вихідні? Мабуть, підеш на танці? Тебе запросив на побачення якийсь залицяльник?

Її слова були в’їдливими, але я намагалася не звертати на них уваги.

— Зараз я працюю над одним дослідженням, матусю, для проекту.

Її подих пришвидшився.

— Я правильно почула? Яке саме дослідження? Дослідження якоїсь речі чи людини?

Не в змозі стриматись, я усе їй розповіла.

— Людини, матусю.

— Он воно що, отже, це таке собі переслідування, чи як? — прошепотіла вона ледь чутно. — Ну ж бо, розповідай… — наказала вона. — Я уважно слухаю, люба.

— Ще немає що розповідати, матусю, — сказала я, дивлячись на годинник. — Я просто декого побачила… дуже милого… і б хотіла дізнатися трохи більше про… цю людину.

Але мені треба відполірувати і вдосконалити деякі речі, перш ніж я зважуся поділитись із нею цією новою, блискучою коштовністю, перш ніж викладу цю новину на її погодження. А зараз я маю тікати, усе це закінчити, будь ласка.

— Як чарівно! Нетерпляче чекатиму новин щодо твого проекту, Елеанор, — весело мовила вона. — Ти ж знаєш, я хочу, аби ти знайшла собі когось особливого. Когось відповідного. Я думаю про всі наші розмови впродовж усіх цих років, і у мене складається враження, ніби ти щось втрачаєш, ніби у твоєму житті не вистачає чогось дуже важливого. Добре, що ти почала шукати… свою другу половинку. Партнера для злочину, так би мовити, — вона тихо засміялася.

— Я не самотня, матусю, — пробелькотіла я, опираючись. — Мені добре й так. Мені завжди було добре самій.

— Ну, ти не мусиш завжди бути сама, чи не так? — підступно прошепотіла вона. Я відчула, як на моїй потилиці виступив піт і волосся змокло. — Проте запитай себе, чи треба тобі залишатися вночі самій, люба, — сказала вона, усміхаючись. Вона вміє себе веселити, хоча в її компанії більше ніхто не сміється. — Ти ж знаєш, що завжди можеш поговорити зі мною. Про будь-що. Чи будь-кого, — зітхнула вона. — Мені справді подобається з тобою розмовляти, люба… Ти цього не втямиш, звісно, але зв’язок між матір’ю і дитиною… як це краще описати… нерозривний. Ми вдвох пов’язані назавжди, розумієш? У наших жилах тече одна кров. Ти росла в мені, твої зуби, твій язик і навіть шийка матки сформовані з моїх клітин, з моїх генів. Хто знає, які маленькі сюрпризи я залишила зростати в тобі, які коди я запустила. Можливо, рак грудей? Хворобу Альцгеймера? Тобі залишається тільки чекати, щоб дізнатись про це. Ти розвивалася всередині мене впродовж усіх цих місяців, мила і затишна Елеанор. І незважаючи на те, як затято ти заперечуєш цей факт, ти не можеш цього зробити, люба, просто не можеш. Неможливо розірвати такий міцний зв’язок.

— Це може бути як правда, так і ні, матусю, — тихо мовила я. Яка відвага, не знаю, звідки взялася в мене ця мужність. Кров шалено пульсувала в моєму тілі, а руки нестерпно трусилися.

Оскільки я мовчала, вона сказала:

— Гаразд, тоді будемо на зв’язку. Займайся своїм маленьким проектом, а я зателефоную в цей самий час наступного тижня. Домовились? Мені час бігти! Бувай!

І лише коли вона від’єдналася, я помітила, що плачу.

5

Нарешті п’ятниця. Коли я прийшла в офіс, мої колеги вже скупчилися біля чайника, обговорюючи мильні опери. Вони не звертали на мене уваги, я вже давно кинула всі спроби розпочати з ними розмову. Я повісила темно-синю шкіряну куртку на спинку стільця й увімкнула комп’ютер. Уночі я погано спала, бо трохи непокоїлася після розмови з матусею. Перш ніж взятися до роботи, я вирішила заварити чаю, щоб трохи збадьоритися. У мене є власна кружка і ложка, які я з гігієнічних причин тримаю в шухляді свого столу. Колеги вважають це дивним, принаймні так мене змушує думати їхня реакція, а вони залюбки п’ють з брудного посуду, недбало вимитого чиїмись руками. Бридко й думати про те, щоб занурити в гарячий напій ложку, яку годину тому облизував і смоктав якийсь незнайомець. Бруд.

Я стала біля раковини, чекаючи, доки закипить чайник, намагаючись не слухати їхніх розмов. Я ще раз промила свій заварник у гарячій воді лише для того, аби переконатися, що він чистий, і поринула в приємні думки, думки про нього. Цікаво, чим він зараз займається? Можливо, пише пісню? Чи іще спить? Цікаво, як виглядає його вродливе обличчя в мить пробудження?

Кнопка чайника клацає, і я наливаю трохи води в заварник, а тоді кладу кілька ложок чаю дарджилінг першого збирання, мої думки сфокусовані на гіпотетичній вроді мого заспаного музиканта. Дитячий сміх моїх колег почав вдиратися в мої думки, і я припустила, що це має стосунок до мого напою. Не скуштувавши нічого кращого, вони охоче занурюють у чашку пакетик неякісного чаю, заливають окропом, а тоді розводять і так слабенький аромат холодним молоком. Проте дивною вважають мене. Але якщо ви маєте намір випити чашку чаю, чому б не зробити все можливе, щоб отримати максимальне задоволення?

Вони продовжують хихотіти, і Джейні починає щось мугикати. Далі марно ховатися, вони вголос сміються. Джейні припинила мугикати і заспівала. Я не могла розпізнати ані мелодії, ані слів. Вона зупинилась від нападу сміху, та й досі дивно задкувала.

— Доброго ранку, Майкле Джексон, — звернувся до мене Біллі. — Де твоя біла рукавичка?

То ось що їх так насмішило. Неймовірно.

— Це від екземи, — пояснила я, повільно й терпляче вимовляючи слова, ніби тлумачила елементарні речі малим дітям. — У середу ввечері вона загострилась і шкіра на правій руці почервоніла. Я вдягла цю бавовняну рукавичку, щоб інфекція не поширилася.

Сміх миттю затих, зависла тривала пауза. Вони мовчки дивилися одне на одного, нагадуючи мені жуйних тварин, які пасуться в полі.

Я нечасто спілкувалася з колегами в такій неформальній,