Читати книгу - "Таємний агент Микола Гоголь"

Подібне трактування негативних рис козаків зустрічається і в «Тарасі Бульбі», де чимало говориться про їхнє лінивство, про те, що вони часто живуть з грабунку, що награбоване легко можуть прогуляти. Говориться в повісті й про безпробудне козацьке пияцтво, особливо на Січі. У принципі, про ці негативні риси Гоголь міг довідатися й з інших джерел: про це говорилося в фольклорних творах, у «Енеїді» Котляревського, в «Конотопській відьмі» Григорія Квітки-Основ’яненка тощо. Але, схоже, Боплан підкріпив Гоголя в думці, що пияцтво й лінивство притаманні козакам.

Боплан трактує козаків як християн. Проте він, на відміну від деяких інших західних авторів, чітко розуміє, що християнство козаків різниться від християнства західного. Вказує він і на релігійний формалізм козаків, характеризуючи їхню релігійність так: «Вони сповідують грецьку віру, яку по-своєму називають руською [Rus], дуже шанують святкові дні і дотримуються постів, які у них тривають 8 або 9 місяців на рік і полягають в утриманні від м’яса. Вони настільки вперті в дотриманні цієї формальності, що переконують себе, ніби порятунок [їхньої душі] залежить від зміни їжі».

Гоголь у «Тарасові Бульбі» теж, говорячи про релігійність козаків, вживає термін руська («русская») віра. У другій редакції повісті навіть підкреслюється, що козаки за цю віру помирають. Натякає Гоголь і на релігійний формалізм козаків.

Загалом у Боплана, як і в «Тарасі Бульбі», простежується чимала амбівалентність у характеристиці українського козацтва. З одного боку, «вони дотепні, кмітливі, винахідливі і щедрі, не прагнуть до великого багатства». Проте з іншого — «це люди віроломні, зрадливі, підступні, яким довірятись можна, лише добре розваживши».

Також Боплан говорить, що козаки «надзвичайно кохаються у своїй свободі, без якої не уявляють життя».

І «саме через це вони такі схильні до бунтів та повстань проти місцевих вельмож, як тільки відчують утиски. Тому рідко минає 7–8 років без того, щоб вони не бунтувалися і не піднімалися проти них». Певно, цю ментальну рису Боплан теж трактував амбівалентно. Йому імпонувала схильність козаків до свободи, але сумнівно, щоб він був у захваті від козацьких бунтів. Тому, відзначивши цю рису, Боплан відразу ж говорить про підступність козаків.

У «Тарасі Бульбі» теж багато говориться про любов козаків до свободи і про те, що за свою свободу вони ладні воювати. Інша річ, що ця війна не завжди виглядає розумно. У другій редакції повісті є епізод, де робиться натяк на схильність козаків до «нерозумних» бунтів. Таким бунтом є організоване Тарасом Бульбою переобрання кошового отамана на Січі.

Хоча названа лектура, безперечно, мала велике значення при роботі Гоголя над повістю, на нього також впливали (й доволі сильно!) позатекстуальні, а саме політичні моменти. Передусім це стосується антипольської істерії, що панувала на той час у російському суспільстві, передусім у владних верхах. 1830 року вибухнуло польське Листопадове повстання. Російською владою та її адептами воно було оцінене як вияв невдячності з боку поляків. З’явилося чимало антипольських творів. Доклався до цієї тенденції й Пушкін, якого Гоголь високо цінував. Після Листопадового повстання Пушкін спеціально написав антипольські вірші «Клеветникам России» та «Бородинская годовщина». В останньому були такі слова:

Скажите: скоро ль нам Варшава

Предпишет гордый свой закон?

Куда отдвинем строй твердынь?

За Буг, до Ворсклы, до Лимана?

За кем останется Волынь?

За кем наследие Богдана?

Признав мятежные права,

От нас отторгнется ль Литва?

Наш Киев дряхлый, златоглавый,

Сей пращур русских городов,

Сроднит ли с буйною Варшавой

Святыню всех своих гробов?

У цих словах нескладно побачити «переживання» за українські землі — щоб, бува, «наследие Богдана» не відійшло від Росії й не дісталося польським бунтівникам. І це було одним із страхів імперської Росії. Як уже зазначалося, в «Історії русів» звучало розуміння того, що від’єднання українських земель від Речі Посполитої та приєднання їх до Росії помітно змінило геополітичну ситуацію в Європі та спричинилося до піднесення Росії. Відповідно, представники російської влади чудово розуміли: втрата «наследия Богдана» може мати для імперії плачевні наслідки.

Натомість польські повстанці всерйоз розраховували, що їх підтримають українці, в тому числі й українські козаки, яких царизм обмежив у правах. З цією метою поляки вдавалися до певних пропагадистських акцій. Приміром, одним із речників польсько-українського союзу був поет Тимко Падура — ймовірний автор відомої пісні «Гей, соколи…». Він писав вірші польською та паралельно українською мовами. У них, до речі, поет вдавався до козацької проблематики, наголошуючи на тому, що українські козаки часто були союзниками поляків. Падура навіть під виглядом простолюдина здійснив подорож на терени колишньої Гетьманщини, сподіваючись підняти нащадків козаків на повстання. Цього, правда, не сталося. Та й загалом український люд не підтримав польських повстанців. Проте царизм не виключав можливості того, що поляки й українці знайдуть спільну мову й піднімуться проти імперії. Були здійснені кроки, в тому числі й у сфері культурній, щоб не допустити такого союзу. Віталися антипольські твори, особливо такі, що розпалювали ворожнечу між поляками й українцями. Повість «Тарас Бульба», здавалося б, повністю відповідала цим вимогам. Російська імперська влада всіляко пропагувала цей твір. І тому, незважаючи на його слабкі сторони (невідповідність історичним реаліям, помітна нелогічність сюжетних ліній, фальшивість — на межі карикатурності — багатьох сцен, схематизм у зображенні деяких персонажів), «Тарас Бульба» став бестселером.

Зачарований Імперією?

Біографія Миколи Гоголя добре відома. Народився він у селі Великі Сорочинці на Полтавщині, тобто на теренах колишньої Гетьманщини, у небагатій дворянській родині. Про родину варто сказати кілька слів: її історія допомагає зрозуміти чимало моментів біографії та творчості Гоголя. Загалом родовід письменника заплутаний. Відносно достовірні дані маємо щодо його найближчих предків.

Дід Гоголя по батьківській лінії, Опанас Дем’янович, походив із середовища православного духовенства. Його предки з початку XVIII ст. стали священицькою «династією» в селі Кононівка на Лубенщині. У той час звичним було, що посада священика передавалася від батька до сина. Опанас мав старшого брата Кирила, який і перейняв становище батька. Молодший же брат змушений був шукати несвященицького хліба. Він закінчив Києво-Могилянську академію і став військовим канцеляристом у Гетьманщині. Дослужився до чину секунд-майора, який давав йому право на дворянство.

Опанас починає іменуватися Гоголем-Яновським. Його предки (це видно з документів) мали прізвище Яновські. З чим пов’язана поява додаткового прізвища? У результаті інкорпорації