Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

до певної міри слушні. Проте вони недостатньо відображають сутність медитації. Так, ми змінимо півкулі мозку, зменшимо рівень стресу, віднайдемо внутрішній зв’язок з творчим началом, і на нас може зійти творче осяяння. Так, будь-який з цих результатів показує, що медитацією варто займатися. Проте, навіть якщо ми об’єднаємо всі ці фактори, то отримаємо лише інтелектуальну модель того, що насамперед є почуттям абсолютної цілісності, порядку і сили.

Ми медитуємо, щоб віднайти самих себе і наше місце на карті Всесвіту. Завдяки медитації ми знаходимо і врешті визнаємо свій зв’язок з внутрішнім джерелом сили, яке може змінити не лише наш внутрішній світ, а й зовнішній. Іншими словами, медитація дає нам не лише світло прозріння, а й силу для втілення ґрунтовних змін.

Суть прозріння — це утішання для мозку. Сама по собі сила сліпа і може зруйнувати так само легко, як і збудувати. Лише навчившись свідомо поєднувати силу і світло, ми, як творчі люди, почнемо відчувати свою справжню сутність. Ранкові сторінки допоможуть нам поєднати ці два поняття і вибудувати духовний «радіозв’язок» з нашим Внутрішнім Творцем.

Саме тому ранкові сторінки вважаються духовною практикою.

Неможливо писати ранкові сторінки протягом тривалого часу і так і не відчути зв’язку з несподіваною внутрішньою силою. Попри те, що я почала робити цю вправу задовго до того, як усвідомила її ефект, ранкові сторінки насправді неабияк допомагають твердо і чітко зрозуміти власне «Я». Вони — немов стежка, якою ми ідемо, щоб потрапити у свій внутрішній світ, де ми зустрічаємося і зі своїм творчим началом, і з Творцем.

Із ранкових сторінок складається карта нашого творчого світу. Без них наші мрії можуть так і залишитися terra incognita. Зі мною саме так і сталося. Використання практики написання ранкових сторінок дозволяє поєднати світло прозріння з силою для ґрунтовних змін. Дуже складно скаржитися на щось щоранку день за днем, місяць за місяцем, і так і не відчути бажання почати конструктивні дії. Сторінки виводять нас із відчаю і приводять до таких рішень, про які ми навіть не мріяли.

Коли я вперше взялася за написання ранкових сторінок, то жила у місті Таос, штат Нью-Мексико. Я приїхала туди, щоб розібратися у собі, не маючи жодного уявлення, як цей процес мав би відбуватися. Уже третій раз поспіль мій сценарій відкидали через політику кіностудії. Для сценаристів такі невдачі — звична справа, проте я почувалася так, немов мала три викидні. Заразом мої невдачі можна було вважати катастрофою. Я хотіла зовсім піти з царини кіноіндустрії, де я зазнала стільки болю. Я більше не хотіла дивитися, як передчасно помирають мої діти — результат моїх розумових зусиль. Я поїхала у Нью-Мексико, щоб загоїти свої рани і зрозуміти, чим ще, якщо таке взагалі можливо, я могла б займатися.

Я жила у маленькому будиночку, вікна якого виходили на північну частину гори Таос, і почала писати ранкові сторінки. Ніхто мені не радив цього робити. Я ніколи не чула, щоб хтось робив щось подібне. Просто у мене виникло постійне внутрішнє відчуття, що варто за них взятися, і я саме так і зробила. Сідала за дерев’яний стіл перед вікном, яке виходило на північну сторону гори Таос, і писала.

Ранкові сторінки стали для мене розвагою, я бралася за письмо замість того, щоб постійно витріщатися на гору. Сама пагорбкувата гора зачаровувала, міняла свій вигляд залежно від погоди — і ставила більше запитань, ніж я. То огорнута хмарами, то темна і волога — такою я бачила її і писала у ранкових сторінках лише про неї. Що це все — гора і все решта — означало? Це питання я ставила сторінка за сторінкою, день за днем. Проте воно залишалося без відповіді.

А потім, одного дощового ранку, на мої сторінки забрів персонаж на ім’я Джонні. Зовсім не плануючи, я почала писати роман. Шлях до цього відкрили мені ранкові сторінки.

Кожен, хто старанно писатиме ранкові сторінки, знайде зв’язок із внутрішнім джерелом мудрості. Коли я опиняюся у складній ситуації чи постаю перед проблемою, з якою не можу впоратися, то звертаюся за допомогою до сторінок. Щоб це зробити, я спочатку пишу «МД», скорочено від «Маленька Джулі», а потім формулюю своє запитання.

МД: «Що мені варто розповісти їм про цю внутрішню мудрість?» (Потім я прислухаюся до відповіді і записую її також).

Відповідь: «Тобі варто розповісти їм, що всі мають прямий номер до Бога і що нікому не потрібна для цього телефоністка. Порадь їм випробувати цей метод з власною проблемою. Вони так і зроблять».

Інколи, як і цього разу, відповідь здаватиметься несерйозною чи надто простою. З часом я переконалася, що тут ключове слово власне «здаватиметься». Дуже часто я діяла згідно з порадою у відповіді і усвідомлювала, що саме ця проста порада і була правильним рішенням — значно правильнішим, ніж будь-який хитромудрий подальший план. Тому я хочу наголосити, що ранкові сторінки — це мій спосіб медитації; я їх веду, тому що вони дійсно працюють.

Хочу вас запевнити: ранкові сторінки будуть однаково ефективними для художників, скульпторів, поетів, акторів, адвокатів, і домогосподарок — для будь-кого, хто хоче спробувати займатися чимось творчим. Не думайте, що цей спосіб діє, лише якщо ви письменник чи письменниця. Адвокати, які почали використовувати цей метод, клянуться, що завдяки йому вони стали успішніше виступати в залі суду. Танцівники говорять, що ранкові сторінки покращили їхню рівновагу — і не лише емоційну. До речі, саме письменники, які ніяк не можуть позбутися прикрого бажання таки писати ранкові сторінки, а не просто вести їх, можуть дуже довго чекати миті, коли результат використання цього методу стане помітним. Ймовірно, значно швидше вони помітять, що їхні інші тексти несподівано стали вільнішими і розкутішими, та й писати їх чомусь стало легше. Отже, неважливо, чим ви займаєтеся чи що вас стримує, ранкові сторінки — для вас.

Тімоті, позбавлений невимушеності, небагатослівний буркотун-мільйонер, почав вести ранкові сторінки зі скепсисом і презирством. Він не хотів за них братися без доказів, що вони принесуть йому користь. На тих клятих сторінках не було жодної етикетки, а компанія

«Дан і Бредстріт» не визначала їхній рейтинг. Ранкові сторінки здавалися йому безглуздими, а він терпіти не міг усе безглузде.

Якщо коротко, то Тімоті можна описати як велике цабе. На його обличчі не було і натяку на емоції — так, ніби він контролював кожнісінький мімічний рух. Після багаторічних тренувань у залах засідань ради директорів образ Тімоті став такий же відшліфований, темний