read-books.club » Дитячі книги » Пітер Пен 📚 - Українською

Читати книгу - "Пітер Пен"

249
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пітер Пен" автора Джеймс Баррі. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 59
Перейти на сторінку:
їй наперсток.

— О, дорогесенький, — сказала наша добра Венді, — я мала на увазі не поцілунок, а наперсток.

— А це що таке?

— Це щось отаке, — і вона поцілувала його.

— Цікаво! — зосереджено сказав Пітер. — А я можу подарувати тобі наперсток?

— Як хочеш, — сказала Венді, але тепер вже тримала голову рівно.

Пітер віддав їй наперсток, тобто поцілунок, і зненацька вона запищала.

— Що сталося, Венді?

— Мені здалося, що хтось смикнув мене за коси.

— Напевно, це Дзенька. Я ще ніколи не бачив її такою капосною.

І справді, Дзенька знову накинулася на нього з образливими словами.

— Венді, вона каже, що буде смикати тебе за коси щоразу, коли я даруватиму тобі наперсток.

— Чому це?

— Дзенько, поясни: чому?

Але вона знову відповіла тільки:

— Ти дурило.

Пітер ніяк не міг зрозуміти її поведінки, зате Венді добре все розуміла і тільки трохи розчарувалася, коли він зізнався, що прилітав до їхнього вікна не заради того, щоб побачити її, а тому що хотів послухати казки.

— Розумієш, я зовсім не знаю казок. Жоден із нас, загублених хлопчиків, не знає жодної казки.

— Це якийсь жах! — злякалася Венді.

— Ти знаєш, — спитав Пітер, — чому ластівки ліплять гнізда під стріхами? Теж для того, щоб слухати казки. О, Венді, твоя мама якось розповідала тобі таку прекрасну казку!

— Яку це?

— Про принца, який не міг відшукати дівчину, що загубила кришталевий черевичок.

— Пітере, — схвильовано сказала Венді, — це була Попелюшка, і той принц знайшов її, і потім вони жили довго і щасливо.

Пітер так зрадів, що підскочив з підлоги, де вони обоє сиділи, і побіг до вікна.

— Куди це ти зібрався? — вражено вигукнула Венді.

— Треба розповісти про це всім!

— Ще не йди, Пітере, — благала вона його, — я знаю стільки казок!

Так, вона сказала це — дослівно, тож тепер ніяк не можна заперечити, що саме вона першою спокусила його.

Він повернувся назад, і в його очах промайнув якийсь хижий вогник, який мав би насторожити її, але не насторожив.

— О, які казки я могла б вам розповідати! — вигукнула вона, і тут Пітер схопив її і потяг до вікна.

— Пусти мене! — обурилася вона.

— Але ж Венді, ходімо, ходімо зі мною, будеш розповідати нам казки.

Звичайно, їй було дуже приємно чути таке прохання, але вона не погоджувалась:

— Ні, я не можу. Подумай про мою маму! Пітере, я не вмію літати.

— Я тебе навчу.

— О, літати — це прекрасно!

— Я навчу тебе, як осідлати спину вітру, і ми полетимо далеко-далеко.

— О-о-о! — захоплено вигукнула вона.

— Венді, Венді, подумай, поки ти спиш у своєму нудному ліжку, ми могли б разом літати в небі і розмовляти з зорями.

— О-о-о!

— І ще, Венді, — там є русалки.

— Русалки! З хвостами?

— З довжелезними хвостами.

— Невже? Я побачу русалку!

Пітер зробився хитрий як старий лис.

— Венді, — казав він, — уяви, як ми всі будемо тебе шанувати.

Вона тремтіла всім тілом від хвилювання. Здавалося, ніби вона зі всієї сили старається втриматись на підлозі своєї кімнати.

Але він не мав до неї співчуття.

— Венді, — хитро примружився він, — ти могла би вкривати нас ночами.

— О-о-о!

— Бо ми самі не звикли вкриватися.

— О-о-о! — і її руки простягнулися до нього.

— І ти латала б нам одяг і пришивала б кишені. Бо у нас зовсім немає кишень.

Хіба могла вона встояти?

— Як би це було добре! — раділа вона. — Пітере, а ти міг би і Джона з Майклом навчити літати?

— Ну, як скажеш, — відсторонено кинув він, і Венді підбігла до братів і почала їх термосити.

— Прокидайтеся! — кричала вона. — До нас прилетів Пітер Пен! Він навчить нас літати!

Джон спросоння тер очі.

— Тоді я встаю, — сказав він. Йому було простіше: він уже й так був на підлозі.

— Привіт, — кивнув він. — Я вже встав!

На цей час Майкл теж прокинувся і був такий активний, мов кишеньковий ножик з шістьма лезами, але раптом Пітер дав знак мовчати. На їхніх личках з’явився неймовірно хитрий вираз — той вираз, з яким діти дослухаються до звуків дорослого світу. Але довкола було тихо як у вусі. Отже, все добре. Ні-ні, хвильку! Нічого не “добре”! Нана, яка безупину гавкала цілий вечір, чомусь затихла. І власне цю тишу почули діти.

— Гасіть світло! Ховайтеся! Швидше! — гукнув Джон: вперше і востаннє за весь час він взяв усе в свої руки.

Тож коли увійшла Ліза з Наною на повідку, дитяча кімната видалась їй такою, як і завжди: тут було дуже темно, і кожен міг би заприсягтися, що чує, як троє її мешканців, цих маленьких чортенят, по-ангельськи сопуть уві сні. Вони справді з-поза віконних штор вправно імітували власне розмірене дихання.

У Лізи був поганий настрій, бо вона власне готувала на кухні різдвяні пудинги і змушена була відірватися від них — та ще й з присохлою до щоки родзинкою — через безглузді Нанині підозри. Вона вирішила, що найкращим способом отримати ковток тиші буде відвести Нану в дитячу кімнату, — але, звичайно ж, під власним суворим наглядом.

— Ну ось, маєш, ти, підозрілива тварино, — сказала вона без тіні співчуття до Нани, яка сьогодні й так була в неласці. — Бачиш, вони в повній безпеці — хіба ні? Кожне з тих маленьких янголят міцно спить у ліжечку. Послухай, як вони спокійно дихають.

Аж тут Майкл, підбадьорений власним успіхом, почав дихати так старанно, що їх мало не викрили. Нана добре знала ці його штучки і тому спробувала вирватися з чіпких Лізиних рук.

Але Ліза була надто вперта.

— Досить вже, Нано, — суворо сказала вона і потягла її геть із кімнати. — Пам’ятай: якщо ти знову надумаєш гавкати, я піду прямісінько за господарями, покличу їх з вечірки додому, а тоді — о, тоді господар добряче тебе відшмагає, от і все.

Служниця знову посадила на ланцюг нещасну собаку — але невже ви думаєте, що Нана перестала гавкати? Привести додому господарів з вечірки! Це єдине, чого вона хотіла. Невже ви думаєте, що вона тремтіла б за власну шкуру, коли її вихованці були в небезпеці? На жаль, Ліза повернулася до своїх пудингів, і Нана, розуміючи, що від неї допомоги сподіватися марно, все рвалася і рвалася з прив’язі, аж поки не увірвався ланцюг. А за якусь мить вона вже влетіла у вітальню будинку номер 27 і задерла лапи до неба — найпереконливіший спосіб дати знати господарям, що з їхніми дітьми сталося щось жахливе. Дарлінги негайно вибігли на вулицю, навіть не попрощавшись

1 ... 8 9 10 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пітер Пен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пітер Пен"