Читати книгу - "Як Мар'яна війну переживала , Алина Фенчак"

Максим був не схожий на інших. Він міг годинами чистити автомат, а потім випадково забути, де його поклав. Він намагався бути серйозним, але щойно бачив Мар’яну — розсипався, як цукор на сонці.

Одного разу він вирішив вразити її кулінарними здібностями. Десь дістав трохи гречки, тушонки і спецій, захоплено варив “фірмову кашу Макса”. Запросив Мар’яну скуштувати.

— Смачного, — гордо сказав він, простягаючи їй миску.

Вона злегка усміхнулась, взяла ложку… і майже одразу заплющила очі.

— Це... каша з порохом? — пожартувала вона, ковтаючи зусиллям.

Максим почервонів.

— Я… мабуть, спецій трохи забагато. Але запах класний, правда ж?

Іншим разом він приніс їй польову квітку — єдину в обгорілому полі. Її стебло було ламке, а пелюстки запорошені.

— Це тобі, — сказав сором’язливо. — Бо ти, як вона — виростаєш навіть серед руїн.

Мар’яна тримала квітку в долонях довго. Вона вже не сміялась. Вперше відчула: це не просто симпатія. Це щось, що пробивається крізь війну — як квітка серед попелу.

Максим чудакував, падав у калюжу, розповідав смішні історії про свій перший наряд, але все це — тільки заради неї.

Вона це бачила. І відчувала: серце її вже не належить тільки їй.

Хочеш, щоб їхня історія мала романтичну розв’язку чи драматичну? Можемо піти у будь-який напрямок.