Читати книгу - "Викрадач думок , Oleg Poroshok"

— Ми самі спекли хліб, і ще трохи зібрали з того, що мали, — тихо сказала жінка, простягаючи кошик. — Це все, чим можемо віддячити. Але від щирого серця.

Олександр мовчки прийняв дар. Він подивився на жінку, на хлопчика, і його розум, мов антенна, уловив цілу бурю думок, які клубочились довкола цих людей. Він не просто бачив — він знав. У її серці ще жив страх, залишок болю, пережитого при арешті чоловіка. У хлопця — змішані почуття: любов до батька, гордість, але й несмілива тривога — а що, якщо все знову зруйнується?

І десь глибоко в думках жінки — згадка про сусідку, вдову, яку недавно обдурили з квартирою. Олександр одразу побачив цю історію, ніби прочитав книгу за секунду. Він побачив несправедливість, побачив сльози вдови і чоловіка, який хитрістю відібрав у неї останнє. Він відчув той тонкий зв'язок — нитку, якою життя одних торкається долі інших.

Дар, який мав Олександр, був не просто здатністю чути думки — це було розуміння. Глибоке, чітке, майже болісне усвідомлення справжніх причин страждань, які приховані за вчинками, словами, мовчанням. Але він знав і більше: він не мав права змінювати долю. Він міг лише допомогти, якщо людина була гідною, якщо в її серці ще жевріло світло, і вона була готова прийняти істину.

— Ваш тато був гідний, — сказав Олександр, звертаючись до хлопця. — І тому зміг почати спочатку. Бог допоміг йому, бо він був готовий покаятися.

Він подивився на жінку, а потім — далі, крізь ніч, крізь вулиці, аж до будинку тієї вдови. Система образ, спогадів, страхів і мрій знову закрутилась у його свідомості. І він побачив її, як бачить художник ще ненамальовану картину.

— Завтра я піду до однієї жінки. Їй потрібна допомога, — сказав Олександр тихо, більше до себе, ніж до гостей.

Жінка і хлопчик ще деякий час стояли, мовчки. Потім вона прошепотіла:

— Ви не просто допомагаєте. Ви — як світло в темряві.

Олександр лише усміхнувся. Він не прагнув бути світлом. Його роль була набагто скромніша — бачити, куди веде кожна нитка, і коли слід допомогти, щоб люди самі обрали добро.

Коли вони пішли, він погасив свічку. У тиші ночі знову закрутилися думки, спогади, нові образи людей, яких йому ще доведеться зустріти і допомогти їм.

І він був готовий. Бо знав: ніхто не приходить випадково. А добро — це і вибір і шлях, тобто дія на стороні добра.