Читати книгу - "Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк"

У тиші чути було тільки цокання годинника в кухні, і — все. Він лежав і намагався збагнути, що ж його розбудило. Зоряна ніч фарбувала сутінки в синьо-сірі напівтони. Він уже стомився роздивлятися сизу гладінь стелі й намірився знову заснути, аж раптом почув м’який протяглий шурхіт. Кілька секунд Субота болісно вслухався. Шурхіт повторився — десь поруч — і вщух. Це було щось знайоме… Щось дуже звичне, але таке, що його не мусило бути в кімнаті…

Аж раптом він упізнав це чітко, мов спалах, — то був шурхіт одягу! В темряві, зовсім поруч із ним хтось повільно рухався!

Це усвідомлення було таке дике і моторошне, аж Суботі закортіло негайно скочити і навіть гаркнути на повну горлянку щось таке, що підбадьорило б його самого і налякало того, хто посеред ночі прокрався в його спальню. Та тіло наче спаралізувало, а зі своєї горлянки дільничний поліцай, докладаючи нелюдських зусиль, спромігся видобути лише низьке тягуче «и-и-и-и-и», таке моторошне і далеке, немов долинало воно з самого пекла. Вочевидь, ви чули про каталепсію пробудження, коли між сном і явою людина починає усвідомлювати, що прокинулася, а мозок іще не встиг «увімкнути» рухову функцію. Ймовірно, з Суботою сталося саме це, і варто було просто хвильку перечекати чи просто заснути. Але тієї миті дільничний не міг дозволити собі чекати, а тим більше — заснути знову.

Тому що в бляклих полисках вікна, зовсім поруч із його ліжком височіла темна людська постать.

Охоплений жахом Субота затягнув своє безпорадне «и-и-и-и-и» й доклав іще одне неймовірне зусилля, щоб поворухнутися, та це було однаково, що вилізти з-під бетонної плити. Темна постать зашурхотіла одіжжю й ступила до нього. Очі дільничного вилізли з орбіт, але він не міг навіть відкрити рота, щоб як слід заволати. Темна постать ішла плавно, наче линула в повітрі, й за секунду схилилася над ліжком й обдала Суботу пахощами сандала і куркуми. Тепер він міг роздивитися чернечу хустку довкола обличчя, хоча саме лице в темряві скидалося на позбавлену рис сіру млу.

Субота й надалі силкувався поворухнутися. Йому видавалося, начебто він звивається вужем, та насправді рухалися тільки його обезумілі зо страху очі.

— И-и-и-и-и! — харчав Субота.

Жах скипав у нього в грудях білим виром, нуртував, ошпарював, розляпувався по шкірі гарячими краплями.

Черниця випростала руку й раптом рвучко зісмикнула ковдру. І вмить вона виплигнула на Суботу верхи, її долоня метушливо зіслизнула по його животу, намацуючи гумку на трусах. У неї були крижані пальці.

Цієї миті Субота, що й надалі докладав нелюдських зусиль, намагаючись подолати параліч, який скував його тіло, почув над самісіньким вухом, і водночас наче здалеку, голос своєї дружини.

— Віталік! — кричала вона. — Віталік, проснися, ти мене лякаєш! Віталік!

«Сон! — промайнуло в голові у Суботи, і це була найсолодша думка, яку тільки можна собі уявити. — Просто сон!»

Але чорна черниця із сірою млою замість обличчя вже була тут, просто на ньому, і крижаними пальцями стягувала з нього труси, а сном видавався хіба що голос дружини — такий далекий і кволий, наче лунає лише в його голові.

— Віталік! Віталічок! — її інтонації зараз були сповнені страху і безпорадності. — Віталічок, проснися!

Аж раптом Суботу накрило дивне дике збудження. Він відчув, як черниця нетерпляче засовалася, обмацуючи холодною рукою його промежину.

— Вона не встигне тебе розбудити, — схилившись над ним, зашепотіла черниця, й Суботу обдало сильним нудотно-кислим запахом гнилих фруктів.

Цієї миті він і сам не знав, чого хоче дужче — чи щоб дружина висмикнула його з моторошного сну, чи щоб зараз сталося те, що має статися. Затьмарена хіттю Суботина уява переймалася одним — щоб там у черниці не було так само холодно, як і на кінчиках її крижаних пальців.

— Віталік! Віталік! — голос дружини лунав зовсім поряд, так наче вона поклала собі на коліна його голову.

Ця одночасна близькість двох жінок збуджувала Суботу чимраз дужче. Запах сандала і куркуми обволікав і паморочив. І він нарешті розслабився й перестав марно опиратися.

Вона виявилася холодною. Майже крижаною. Але яка ж солодка! Насолода була сильна, мов біль. Вона прохромила Суботу наскрізь, розплавленим металом розтеклася хребтом, вогнем заполонила легені, жовтим фосфором спалахнула в животі…

І він прокинувся.

Досі конвульсивно здригався, мокрий од поту, почувався водночас приниженим і обдарованим, Субота сів на ліжку і почав безтямно вертіти очима. Кімната була залита електричним світлом. Тхнуло його особистим перегаром і ледь-ледь — учорашніми відбивними.

Не мовивши своїй переляканій дружині й слова, він подався у ванну.

Від тієї ночі Субота втратив спокій. Черниця снилася йому весь час. І щоразу, знаючи навіть, що саме має статися, він переживав непереборний тваринний жах від безпорадності й такої реальної, такої відчутної присутності темного образу. Субота вже не опирався й не кричав, він лише роздував ніздрі й дихав, як схарапуджений кінь. І чекав, коли вона станцює на ньому свій зітканий із ніжних пахощів куркуми і нестерпного смороду гнилих фруктів невситимий танець. Він прокидався в тиші темної квартири й потайці прокрадався у ванну, щоб помитися й запрати труси. А тоді лягав у мокрих, щоб вони сохли на ньому, і щоб він уникнув запитань щодо пікантних плям, які з’являються щоночі. І жалкував лише про одне — що не бачив уві сні її обличчя.

Удень нічні страждання нагадували радше химерний сон, і він намагався про них не згадувати. Але зараз із усіх «справ», що він міг би їх «розкрити», Субота здатен був думати хіба що про ті, в яких фігурував секс. Добре, що в течці такого добра було повнісінько. Подружні зради, домагання на робочому місці, секс за гроші — чужі інтимні моменти його захоплювали. Це було як проникнення зі зламом, як підглядування, як зір-рентген, коли можна було бачити голими найманірніших цнотливиць!

Отож Субота завдяки вигаданим розслідуванням знову і знову зустрічався з дівчатами, у секрети яких його втаємничувала картонна тека. Кожній із них він зрештою пропонував переспати, а позаяк пристрасть, зафіксована на знімках, неминуче виявлялася забороненою або ницою, то його жертви готові були уникнути розголосу в будь-який спосіб.

Звісно, декотрі пропонували просто гроші. І Субота теж не відмовлявся.

Спливали місяці. Безлика черниця снилася так регулярно, що це жахало — вона приходила до дільничного немов відплата за сексуальні походеньки. Але ці сни більше не розбурхували, як уперше, ні. Вони лякали! Уранці Субота прокидався з нудотним враженням, що його зґвалтували. Щоразу він зарікався