Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Він не заплющив очей до самого світанку. Лежачи на ліжку Джеймс сподівався, що Елінор прийде, щоб побачитися з ним. Коли почало світати, він уже зовсім зневірився побачити її, але вирішивши спуститися вниз за водою, раптом усвідомив, що дівчина сидить на стільці в дальньому кутку кімнати. Ідеально рівна постава, піднесене підборіддя, складені на колінах схрещені руки зовсім не в'язалися з погано прихованим сильним почуттям у її погляді.

- Давно тут сидиш? - Хрипко спитав Джеймс, щиро радіючи, що дочекався її візиту і не заснув. І тієї ж миті він відчув тяжкість у грудях. Вона прийшла попрощатися. Він більше її не побачить.

- Деякий час.

- Мені взагалі-то не можна до тебе наближатися, - посміхнувся Джеймс невесело, а Елінор не змогла посміхнутися у відповідь.

- Так, я знаю. Мені теж не можна до тебе наближатися, - озвалася вона.

- Тепер у нас є щось спільне.

Після цих слів легка посмішка все ж таки торкнулася її губ.

- Як ти себе почуваєш? Твоя щока і… - рука Елінор сіпнулася на мить, але швидко повернулася на коліна. Він не відповів.

- Де Френк?  - Джеймс запнувся. - Я хотів сказати, Френсіс.

- Вирішує деякі справи перед від'їздом, - Елінор на мить закусила нижню губу та схрестила руки на грудях. Вона так боялася зробити зайвий рух, що зовсім застигла.

- Ви все йдете? Залишаєте місто? Разом із Радою?

Елінор проігнорувала всі питання. Але, повільно, все ж таки вимовила кілька слів.

- Пара хранителів залишиться доглядати тебе на найближчі пару тижнів, Мартін настояв і Голова уступив. Тож ти будеш у порядку.

 - Хто?

 - Антуан. І Янна. Ти зустрічався з ними у музеї.

Джеймс не міг пригадати обличчя. Воно й на краще, майнула в його голові думка. Не буде так боляче бачити їх, знаючи, що вона пішла.

- Так буде краще, Джеймсе, правда, - вторила його думкам Елінор.

Він стиснув зуби, почувши своє ім'я.

- Супер, значить, ви йдете. Чим тепер займетеся? Шукатимете спільницю Дарко чи є інші справи на прикметі?

Дівчина не ворушилася, завмерла на своєму місці та не відповіла. Джеймсу захотілося струсити Елінор, аби вона ожила, перестала бути манекеном і розповіла йому усе як є.

- Так, Рада неодмінно пошле когось на розшуки цієї невідомої, я в цьому впевнена, - вона все ж таки підняла на нього погляд і вперто подивилася прямо в очі Джеймсу.

- Я рада, що ти в порядку після вчорашньої зустрічі з Дарко, - вона говорила щиро, але це не заважало Джеймсу відчувати брехню в її поведінці. Елінор буквально стала статуєю. Ні емоцій, ні бажань. Але Джеймс бачив, як важко їй давалася ця маска.

- Дякувати Френкові, він буквально врятував мене.

- Так, ми всі йому дуже вдячні.

Запала тиша і Джеймс ніяк не міг вигадати чим її можна було б зруйнувати.

Елінор встала і попрямувала до дверей. Повільно, як звичайнісінька людина. Він зіскочив з ліжка і зробив кілька кроків до неї. Дівчина завмерла, чекаючи на його слова та дії.

- Стривай-но. Ти підеш? Просто так?

- Я маю йти, Джеймсе. Вже час.

Він завмер на місці. У грудях кольнуло і боляче занудило, наче від різкого удару прямісінько в грудину. Дихання перехопило. Джеймсу довелося зробити кілька глибоких вдихів, щоби біль відступив.

Він не помітив як всього на мить очі Елінор округлилися, спостерігаючи за його власними очима. Джеймс зробив крок уперед, Елінор - два назад. Він зупинився на місці, усвідомивши її реакцію.

- Ти ніколи не прагнула стати моїм другом, я розумію. Але все, чого я прошу, це лише можливість знати, що ти в порядку. Ти могла б… - зробив він останню спробу.

- Я не можу бути твоїм другом. І тобі краще не намагатися стати другом мені, - ледве вловимим рухом дівчина торкнулася губами його здорової щоки і, не обертаючись, вийшла з кімнати, беззвучно розчинившись у світанковому серпанку.

Він вибіг на двір кілька секунд потому, але світанок зустрів його на самоті.