Читати книгу - "Чарівний бумеранг, Микола Данилович Руденко"

жінки й діти — на чолі з трьома фаетонцями стояли на високій горі, дивлячись, як скаламучена вода пожирає широку долину, що була їхньою колискою. Лише тепер вони повністю оцінили мудрість Ечуки, який навчив їх добувати вогонь за всяких умов. Лихі урагани, викликані космічним вибухом, перемішували земну атмосферу, приносили з полюсів холод і сніг навіть сюди — у тропіки. Що міг тепер дати Ечука цим людям? У нього не було нічогісінько, окрім скафандра.

Він не думав про себе, коли рятував перших землян. Киснева установка зосталася там, у долині. Чи вдасться її відшукати після повені? Кисню лишилося на дві-три доби. Рагуші своїми запасами може продовжити цей строк до місяця. А потім?..

Від ураганів ховались у печерах. Тут горіли вогнища, біля яких грілися діти. Ечука-батько й Микола, подбавши про своїх землян, пішли в ракету до Рагуші. Вона стояла серед високих скель у затишку.

Настав вечір, зійшов Місяць. Він був сьогодні великий, червономідяний, мов шкіра кмітливого Чахо. Його видимий диск стояв серед прозорої стіни ракети так близько, що навіть неозброєним оком можна було розгледіти добре знайомі рівнини і гірські хребти.

Раптом Микола помітив на поверхні Місяця яскравий спалах. Через кілька хвилин спалах повторився в іншому місці.

— Рельєфний запис космічної трагедії, — сказав батько. — Уламки Фаетона згодом так подовбають цю нещасну планетку, що її не можна буде впізнати.

— Які ж це титанічні уламки! — вигукнув Рагуші.

— Менші, ніж упав на Землю. Найбільші приймає на себе земна куля, бо її гравітаційне поле незмірно більше. Але нас захищає атмосфера, якої немає на Місяці. Доки якась брила долітає до нас, від неї лишається тільки огарок. Проте цей огарок може бути дуже великий.

Усі по черзі підходили до приладів, дивилися на Місяць. Там, де падали метеорити, створювалися велетенські воронки. Недалеко від краю місячного диска — в його правій половині — виникла така глибока воронка, що вибухом вихлюпнуло розпечену магму і розкидало на сотні кілометрів довкола. Магма застигала не одразу — на освітленій частині Місяця дуже висока температура. Її виплеск скидався на такі великі промені, мов хтось намагався на місячній поверхні створити рельєфне зображення Сонця.

— Отой промінь, — показав Рагуші, — сягає на триста ша завдовжки.

— На Місяці, — пояснив батько, — кожна частка речовини важить ушестеро менше, ніж на Землі.

Згодом земну кулю потряс іще страшніший вибух. Уламки Фаетона поки що не знайшли своїх постійних орбіт. Вони, безладно блукаючи у Сонячній системі, входили в зони гравітації інших планет і падали на їхню поверхню. Атмосфера планет поглинала частину їхньої маси, але не могла поглинути всю. Планети стрясалися від страшних вибухів, але поки що трималися на власних орбітах. Ні Рагуші, ні Ечука, сидячи біля приладів, не помітили відхилення в орбітах Марса і Юпітера.

В зоні, де вибухнув Фаетон, плавала величезна кількість космічного пилу та мільйони більших і менших уламків. Рагуші та Ечуку трохи заспокоювало те, що серед уламків не було велетня, який міг би викликати вибух іншої планети, — надто могутніми виявились ядерні сили в надрах Фаетона!

— Невже космічні міста також загинули? — запитав космонавт.

— Ті, що групувались навколо Фаетона, напевне загинули. Може, деякі кораблі були в цей час біля Марса…

Микола спершу дивувався, де бралася в них стійкість тверезо зважувати все, що сталося. Ніхто з них більше не турбувався про своє життя. Воно стало таке неприродне, як життя рослини, що потрапила на іншу планету. З неї може осипатись пилок, запліднивши собою чужі, незнайомі квіти, але сама вона неодмінно загине.

28. Смерть Ечуки-батька і Рагуші

Щоб зважити розміри катастрофи, яку викликав на Землі другий вибух, Рагуші взяв з собою Миколу. Батько зостався в гірській печері разом зі своїми землянами. Він повинен був навчити їх долати ще незнайомі їм небезпеки.

Перше, що побачили Рагуші й Микола, піднявшись у повітря, була нова водяна стіна без кінця й краю.

Долетівши до центра вибуху — тут синів колись океан, — Рагуші й Микола заніміли від подиву. Дно океану оголилось і потріскалося від пекельного жару. Воронка розміром з величезний острів поволі заповнювалась водою, що поверталася сюди по тріщинах в океанському дні. Це вони бачили на стіні горизонтів, бо все довкола ховалось в густих випарах. Десь ота важка пара випаде такими лютими зливами, що затопить цілі материки, коли їх не встигне затопити стіна океанської води. Потім океан поволі затягуватиме свою рану, повертаючи величезні водяні маси туди, де стався вибух. Почнуться нові повені, нові потопи…

Рагуші повернув ракету назад, щоб попередити Ечуку про небезпеку. Та коли вони знизилися — там, де нещодавно були гори, із тріщини в земних надрах розлилася розпечена лава. Знайомої гори не було — вона провалилася кудись униз, зрівнялася з місцевістю. Вони ледве відшукали вершину, в печерах якої залишились Ечука та його земляни.

Рагуші, не задумуючись, приземлив ракету біля знайомих скель. Пітні, вкриті вулканічним попелом, вони побігли туди, де містились печери. Виявилося, що печери майже не зазнали руйнувань. Лише деякі з них завалило кам'яними брилами.

Вони оглянули всі печери, але нікого там не знайшли. Згодом Микола наштовхнувся на два трупи: Чахо, з розтрощеною головою, тримав у скривавлених руках маленьку дівчинку. Дівчинка також була мертва — Миколин улюбленець не встиг її врятувати…

Над самою тріщиною — з неї з шипінням вихоплювалися розпечені гази — вони побачили іще двох дітей, що також не встигли врятуватись. А серед них…

Серед них лежав Ечука-батько. Тіло його не було ушкоджене — викинутий вулканом камінь пробив лише скафандр. Ечука загинув від чужої для нього атмосфери. Загинув, рятуючи своїх маленьких землян…

Микола і Рагуші зрозуміли, що тут скоїлось. Звичайно, Ечука спершу вивів у безпечне місце родини мисливців, які винесли стільки дітей, скільки змогли. Щоб врятувати решту, він повернувся до печер. Велика тріщина перепинила шлях до порятунку, а каміння, що падало згори, позбавило життя.

Це була тяжка втрата і для Миколи, і для Рагуші. Та на Землі зараз повсюди панувала смерть. Ніби почався страшний падолист, тільки падало не листя — падали