Читати книгу - "ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ"

розпочинається доба складання вже окремих самостійних словників, в яких наші слова пояснювано російською мовою. Це були словники: А. Афанасьевъ-Чужбинскій. Словарь малорусскаго нарЂчія, СПб., 1855 р., тільки А—З; Н. Закревскій. Словарь малороссійськихъ идіомовъ, Москва, 1861 р., понад 11000 слів; К. В. Шейковcкій. Опытъ южно-русскаго словаря, Київ, 1861 р., тільки А—Б, 1087 слів, а року 1878-го оригінал словника згорів; року 1884-1886 вийшов з нього том V-й Т—Ю;** Ф. Піcкунов.

* Його видав П. І. Житецький в "Кіев. Старині", 1888 р., кн. 8. Уривок з цього Словника даю в своїй праці "Українська культура", 1918 р., с. 53.

** Див.: Тарас Слабченко. До історії українського словника К. Шейковського // "Зап. ВУАН", 1927 р., т. XV.

Словниця української або Югової-Руської мови, Одеса, 138 с., видання 2-ге 1882 року, словник маловартий; М. Левченко. Опытъ русско-украинскаго словаря, Київ, 1874 р., 188 с.

По 20-річній перерві в нас знову появилися два словники, але вже добре оброблені: М. Уманець (М. Комар) і А. Спілка (цебто, Адеська Спілка). Словарь російсько-український, 1893-1898, чотири томи, Одеса—Львів, на українські слова дано багато цитат із джерел. Видавництво "Українське Слово" перевидало його 1924 року в Берліні в одному томі. Є. Тимченко. Русско-малороссійскій словарь, 1897-1899, Київ, праця поважна, бо складена видатним мовознавцем.

За того часу появилися словники і в Галичині, в більшості як матеріял, наприклад, праці Ів. Верхратського. Зазначу ще: О. Партицький. Немецко-руский словарь черезъ О. Партицкого, Львів, 1867 р., 2 томи, 804 с. Євгений Желеxовский і Софрон Недільский. Малоруско-німецкий словар, Львів, два томи, 1882-1886 р., 1117 с. Омелян Попович. Руско-німецкий словар, 1904 р., Чернівці, 318 с. Як бачимо, в Галичині та на Буковині в українських словниках уживано мови німецької, як у нас російської.

Біля складання поважного українського словника заходився був іще року 1861-го П. Куліш, але не маючи на це потрібного часу, працю покинув, а зібраний матеріял передав 1864 року до Києва, де круг осіб, з П. І. Житецьким на чолі, заходився збирати матеріял для великого словника. І справді, десятки видатних осіб достачали матеріял, і в кінці 80-х років словник був готовий. А що це була праця комісійна, а не одноособова, з неї нічого не вийшло, бо кілька раз міняли саму методу праці. Вкінці весь зібраний матеріял посіла редакція "Київської Старини", а редактором словника став В. П. Науменко. Та незабаром виявилося, що Науменко, зайнятий працею в "Київській Старині", не може провадити словника, а тому редактором став Є. K. Tимченко. Цей останній редактор закінчив працю року 1897-го, давши до словника 49000 слів, і словник мав піти до друку, як додаток до журналу "Кіевская Старина".*

* Про міру праці Є. Тимченка див. в його дискусії з М. Грінченковою в "Зап ВУАН", 1923 р., т. II-III.

Але цього не сталося, бо порішили відіслати словника до Російської Академії наук на премію М. Костомарова.

А вкінці виявилося, що треба ще раз переробляти словника, і 14.II.1902 р. усі матеріяли були передані на нову редакцію Борису Грінченкові. Комісія подиктувала йому засади, на яких мусить бути зложений словник: 1. В нього входить тільки той матеріял, що має оправдання з народної мови, і 2. З письменників брати праці тільки по 1870 рік. І Б. Грінченко закінчив словника, довівши його до 68000 слів і позазначувавши джерела всіх цитат, ужитих при словах.

І нарешті, року 1909 словник таки побачив світ, це — "Словарь української мови, зібрала редакція журналу "Кіевская Старина", упорядкував з додатком власного матеріялу Борис Грінченко", Київ, чотири томи: 494, 573, 506, 563 с. Словник цей складався 46 літ (1861-1907), і мав у нас великий вплив на усталення літературної мови й літературного правопису (апостроф, звичайно, є в словнику скрізь, де треба). Це в нас класичний зразок комісійної громадської праці, що звичайно тягнеться без кінця. Найважливіша недостача цього словника на теперішній час — він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних, і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, чому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо. Видавництво "Українське Слово" перевидало цього Словника в Берліні року 1924 в двох томах.

Революція 1917 року застала нас без належних популярних словників, але незабаром появилося їх аж три (головніші). Це були: П. Tepпило. Словник російсько-український, Київ, 302 с., вид. 5-те. В. Дубровський. Словник московсько-український, Київ, 1918 р., 542 c. C. Іваницький і Ф. Шумлянський. Російсько-український словник, два томи, 266-250 с., Вінниця, 1918 р. Словники ці могли задовольнити тільки перші потреби нашої інтелігенції, але не робітників пера.

При Українській Академії наук у Києві, зараз по її відкритті року 1918-го, повстала "Комісія для складання словника української живої мови" (друга Комісія була для наукової мови — для термінологічних словників). При цій Комісії працювали десятки осіб, які зібрали величезний матеріял, щось біля 2 мільйонів карток. На чолі Комісії стояв акад. А. Є. Кримський. Незабаром приступили до друку п’ятитомового словника великого розміру: "Російсько-український словник". Редакторами були: В. М. Ганцов, Г. К. Голоскевич, M. M. Грінченкова (Марія Загірня), М. Калинович, А. Ніковський, В. Ярошенко й ін., головні редактори А. Кримський та С. Єфремов.*

* Див.: В. Ганцов. Комісія для складання словника української живої мови // "Зап. ВУАН", 1924 р., т. IV, с. 302-308.

Словник став появлятися випусками з 1924 року. Це в нас епохальна культурна наукова праця, що дала величезний матеріял, науково оброблений, і то матеріял нашої літературної мови. Словника цього Академія не закінчила, випустила 6 випусків, А—С, — совєтська влада заборонила його за "буржуазно-націоналістичні тенденції" (!), цебто за правдиве віддання всієї української мови (див. вище).

Чергове завдання Академії наук випустити два дальші словники, надзвичайно потрібні: 1. Словник української мови, в якому пояснення були б дані українською ж мовою, і 2. Словник українських говорів, де був би даний матеріял головно з поза літературної мови, з наших говірок і східних, і західних.

Як я вище зазначив, словник Б. Грінченка не звернув належної уваги на словника нової літературної мови, навпаки,