Читати книгу - "Все ясно"

збираються зробити… Ти ж мій друг — сказав я йому хоча так і не знаю нашо я це сказав у той момент… А солдати запхали його в синагогу з усіма рештою євреями а всі решта залишилися надворі і слухали плач дітей і плач дорослих і дивилися на перші іскри від сірників які запалив один молодий нацист який напевне був не старший за мене чи за Гершля чи за вас зараз і ті іскри осяяли всіх хто не був у синагозі хто не хотів помирати і він кресав їх на гілки які були пригорнуті до стін синагоги шо робило її жахливою. І це було так повільно і вогонь кілька разів затухав і його треба було запалювати знов я подивився на твою бабу і вона поцілувала мене в чоло а я поцілував її в губи і наші сльози змішалися у нас на губах а далі я поцілував твого батька багато разів і забрав його собі з бабчиних рук я пригорнув його до себе з усією силою так сильно аж він почав плакати. І я сказав: «Я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе… І я знав шо я мушу змінити все шо я мушу залишити все позаду і шо я не повинен ніколи розказати йому ким я був чи шо я зробив тому шо це для нього я зробив те шо зробив це для нього я виказав це для нього вбили Гершля я убив Гершля і саме тому він є такий який є він є такий який є тому шо батько весь час відповідає за свого сина а я є я і я є відповідальний не за Гершля а за мого сина тому шо я тримав його з такою силою шо він аж плакав бо я ж так його любив шо унеможливив любов і я прошу пробачення в тебе і прошу пробачення в Іґґі і це ти повинен мені пробачити. Він сказав це мені і Джонатану і куда ми ше збираємося їхати і шо ми ше збираємося робити з тим шо вже знаємо. Дєд сказав шо це він але це неправда. Правда в тому шо я також пока-зав на Гершля і я теж сказав «отой є єврей» а ше я скажу тобі шо ти теж показав на Гершля і теж сказав «отой є єврей» і більше того Дєд також показав на мене і теж сказав «отой є єврей» а ти теж показав на нього і сказав «отой є єврей” і твоя баба й Ігорчик і ми всі показали одне на одного а шо йому ше лишалося робити та він би був просто дурним якби зробив шось друге але чи можна простити те шо він зробив чи можна це простити за цей його палець за те шо зробив його палець за те шо він показав і чого не показав за те чого він торкався у своєму житті і чого не п цікався він все ще винен а як же я? як же я? як же я?)

«А тепер, — сказав він, — нам треба поспати».

Весілля було просто надзвичайним! Або Завершення миті, яка не має завершення

Вичерпно вдовольнивши сестру молодої біля стінки з порожніми винними поличками — О, Боже! — кричала вона, розтираючи по руках криваве каберне — О, Боже! — і залишившись абсолютно невдоволеним, Сафран натягнув штани й поліз угору новими спіралеподібними сходами, бездумно водячи своєю рукою по мармуровій плитці стіни й киваючи назустріч весільним гостям, котрі щойно розсідалися після ґвалтовного протягу.

Де ти був? — запитала Зося, беручи його мертву руку — вона хотіла зробити це від того самого моменту, коли вперше побачила Сафра-на на заручинах півроку тому.

Внизу, треба було дещо змінити.

О, а я тебе ні на що не проміняю, — сказала вона, думаючи, що неабияк гарно жартує. — Мені здається, ти досконалий.

Я змінив дещо з одягу.

Це зайняло в тебе доволі багато часу.

Він кивнув на свою руку й далі вже тільки спостерігав, як її губки зі знаку питання перетворилися на маленький бантик, котрий одразу ж пришпилився до його щоки.

Подвійний Будинок пінився добре організованим стовпотворінням. Аж до останньої хвилини і навіть після останньої хвилини все ще розвішували драпування, заправляли салати, підтягували й підв'язували стрічечки, протирали канделябри, клали ліжники… Словом, все було надзвичайним.

Ох, молода, напевне, так пишається своєю мамцею.

Ой, ви знаєте, я завжди плачу на весіллях від розчулення, а на цьому так доведеться просто ридати.

Тут все просто надзвичайно! Просто надзвичайно!

Смагляві чорнявки в білих костюмчиках щойно почали розносити мисочки з курячим супом, як Менахем постукав виделкою об краєчок своєї склянки і сказав: Я б хотів зайняти хвильку вашої уваги. У кімнаті миттю стихло, всі піднялися — така вже була традиція: вставати, коли промовляє батько молодої, — а мій дід кутиком ока помітив, як рука кольору карамелі поставила перед ним його мисочку.

Кажуть, що часи змінюються. Кордони довкола нас прогинаються під тиском війни; місцини, які ми знали, відколи себе пам'ятаємо, набувають нових імен; дехто з наших улюблених синів відсутні на цій радісній оказії, бо служать зараз вірно нашій батьківщині; а щодо більш веселих новин — маємо повідомити, що за три місяці наша родина стане власниками першого у Трохимброді автомобіля! (Це повідомлення зустріли колективним сиком зачудування і, далі, оплесками.) Що ж, — сказав він, стаючи за молодими, щоби покласти одну руку на плече своєї дочки, а іншу — на плече мого діда, — дозвольте мені затримати цей момент — 18 червня 1941 року.

Дівчина— циганка не промовила жодного слова -навіть якщо вона ненавиділа Зосю, то не хотіла зруйнувати її весілля — але вона присунулася до мого діда зліва і взяла під столом його здорову руку у свої. (Можливо, вона навіть передала йому записку?)

Я замкну цю мить у медальйоні свого годинника й носитиму її на серці, — промовляв гордий батько, походжаючи залою зі своїм уже пустим кришталевим келихом, — я зберігатиму її вічно, бо ще ніколи у своєму житті не був таким щасливим,