Читати книгу - "Сивий Капітан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А може, і справді нічого не знає, чорти його розберуть, — вже голосніше мовив Карло Кабанерос, випростовуючись. Охоронник засунув знов вічко заслінкою.
Начальник поліції пішов далі. Недбало махнувши рукою в бік камери № 306, він мовив:
— А зрештою, все одно, знає він щось чи не знає. Нам він зараз потрібен для іншого. Як принада, хо-хо! Між іншим, — звернувся він до Мігеля Хуанеса, — чи помітили ви, який він міцний? По такій шиї треба дуже добре вдарити, щоб перерубати її зразу, навіть важкою сокирою, хо-хо!..
Мігель Хуанес непомітно скривився: його інтелігентна натура не переносила подібних жартів. Зате Хосе Френко дозволив собі широко посміхнутися: вислів начальника поліції прийшовся йому до смаку…
Широка залізна платформа привела почесних відвідувачів на внутрішній двір — місце кривавої страти ув’язнених. Автоматичні двері тут розчинялися лише тоді, коли два охоронники одночасно натискували на рукоятки з обох боків. Це було зроблено всюди в Сан-Сальвадорі, щоб ув’язнений, якщо йому пощастило б вирватися з рук охорони, сам не зміг відчинити двері. Начальник поліції оглянув двір з великим помостом посередині і задоволено кивнув ще раз головою: все було гаразд.
— Тепер можна зайти і до коменданта в’язниці, — мовив він зовсім благодушно, — бо він і образитися може, що ми вирішили зробити огляд самі, без нього. А тоді вже й поїдемо назад. Наче тут усе підготовлено добре, до нашого повернення ранком нічого ж не трапиться, га?
— Будьте певні, пане начальник. — Мігель Хуанес поглянув у бік Хосе Френко. Той виразно поклав руку на одну з привішених до пояса гранат. І Хуанес закінчив з певністю: — Все напоготові — і зовні, і всередині в’язниці, пане Кабанерос!
А коли вони, вже після розмови з комендантом Сан-Сальвадора, виходили з воріт, Мігель Хуанес поділився з Карло Кабанеросом своїми думками:
— Педро Дорілья, пане начальник, звісно, сам по собі не має значення. Як ви слушно сказали, це тільки принада в нашій пастці. Але ж напевно в Сивого Капітана є якісь спільники, що сповіщають його про все те, що робиться в столиці…
— Так що з того?
— Боюся, пане начальник, як би ті спільники не повідомили його і про ці наші готування. Тоді все це знов може не дати наслідків. Адже не такий він дурний, щоб свідомо лізти в пастку заради якогось Педро Дорільї…
Карло Кабанерос з жалем подивився на свого особливо уповноваженого:
— Хуанес, я не впізнаю вас! Хіба мало ми з вами говорили про характер Ернана Раміро, Сивого Капітана? Про його впевненість і самолюбство? Саме на цьому й обгрунтував свій задум генерал да Хураніто, друже мій! Ах, яка він прониклива, розумна людина! Він зрозумів одразу, які саме риси вдачі слід використати в Ернана Раміро. Вдарити по самолюбству, ось що! Роз’ятрити його! Це на нього впливає, як червона хустина на бика, хо-хо! І тут помилки бути не може. Ручуся вам, що міністр має рацію: Ернан Раміро вже напевно прочитав наше оголошення! Недарма я розпорядився розклеїти його навіть у найглухіших куточках, хо-хо! І це оголошення, також ручуся вам, довело Сивого Капітана до сказу. Тепер він, мабуть, мчить на своєму "Люцифері" до столиці, до Кодуранци, до Сан-Сальвадора, щоб довести всім, який він відважний, як, мовляв, його ніщо не може спинити, коли він щось вирішив. А вирішив він звісно що: захистити свого спільника, допомогти йому, врятувати його! Хо-хо-хо! А нам цього й треба, тільки цього!
2. ІДИ ГЕТЬ, ВАЛЕНТО КЛАУДО!
Місяць заливав своїм прозорим, химерним світлом скелі і окремі високі сосни, повз які проходив Валенто Клаудо. Слідом за ним ішли Олесь і Марта. Глибокі чорні тіні падали від дерев на стежку, і тоді здавалося, що вона зникає, що юнак і дівчина йдуть кудись у невідомий, примарний край, звідки крізь тишу сюди лише зрідка долинав тужливий крик якогось нічного птаха. Та й справді, хіба знали вони, куди вів їх Валенто?
З того самого часу, як вони вийшли з «Люцифера», Валенто Клаудо вперто мовчав. Хоч Олесь кілька разів і звертався до нього, він відбувався уривчастими відповідями і знов замовкав. Юнак відчував, що його щось дуже засмучувало. Так минали хвилини. Гнітючий важкий настрій не покидав і Олеся. Він чув, як час від часу поруч з ним зітхає Марта, і тоді юнак лагідно торкався її плеча; дівчина повертала до нього голову й коротко кивала, наче кажучи: так, так, ти хочеш мене підбадьорити, я розумію, але не треба, це все одно нічому не допоможе… і знов схиляла голову, занурюючись у свої думки.
Так вони йшли далі й далі.
І тільки коли перед ними відкрилася широка долина, в якій серед купи дерев можна було помітити невеличкі будівлі якоїсь небагатої ферми, Валенто Клаудо спинився і повернувся до своїх супутників. Мабуть, якраз у цей час він прийшов до певних висновків у важких роздумах, що володіли ним досі.
Він указав на темний силует ферми:
— От ми майже і дійшли. Послухайте тепер, що я вам скажу.
Валенто Клаудо говорив стримано, старанно добираючи слова. І це також не було схоже на його звичайну манеру розмовляти з Олесем і Мартою.
— Тут, на цій фермі, живе мій старий приятель Кристобаль Гомец. Ви його, звісно, не знаєте, та це не має значення, він хороша й чесна людина. Я звик вірити йому, як самому собі. І вам слід також у всьому вірити йому. Ви на деякий час залишитеся у нього. В цій місцевості рідко й мало хто буває, отже, тут для вас буде цілком безпечно.
— А навіщо нам лишатися у нього? — спитав Олесь.
Валенто нахмурився.
— Зажди, я все скажу. Не перебивай. Мабуть, ви й самі бачили, що останнім часом "Люциферові" доводиться потрапляти в складні становища. Капітана навіть поранило. Таке може статися з кожним із нас. І з вами також… Капітан не хоче, щоб ви зазнавали риску. Тому він вирішив, щоб деякий час ви не були на "Люцифері"… доки все це закінчиться…
— Чим закінчиться, Валенто? — знов не витримав Олесь.
— Я сказав тобі вже: зажди, не перебивай мене. Отже, такий наказ Капітана. І на твоєму місці, Олесю, я не сперечався б і. не ставив такі запитання. Капітан-бо ще раз показав, що він піклується про тебе… І про Марту, ось що.
— А про мого батька? Адже він обіцяв? — вихопилося тепер у дівчини, наче болісний крик.
— Те, що Капітан обіцяв, він виконає, — твердо відповів Валенто Клаудо.
Марта змовчала, схиливши голову.
— А коли все
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сивий Капітан», після закриття браузера.