Читати книгу - "Санаторійна зона"

Але тут з Іваном Івановичем трапилось щось небуденне. Підскочивши з незвичайною для нього легкістю до куховарки, він делікатно відштовхнув її від цеберки з помиями.

– Так-так, Явдошко! – промовив Іван Іванович тремтячим голосом. – Я вам не барин, я… я вам справжній друг і товариш. Я вам – ви ж пам’ятаєте? – я вам завжди говорив, щоб ви називали мене товаришем! (Іван Іванович і сам уже вірив, що він завжди пропонував Явдосі називати себе товаришем, хоч цього, можна сказати, й не було – не тому не було, що він не хотів, а тому, що він просто забув). Завжди говорив, Явдошко. І тепер говорю! Да!..

Іван Іванович знову витер піт із свого чола й несподівано скрикнув:

– Дозвольте, – скрикнув він, – я винесу цеберку з помиями!

Ця остання пропозиція вискочила з уст хазяїна якось зовсім без всякої потреби. Але вискочивши, вона вже не могла повернутися в ті ж таки уста і саме так, наче її й не було (воістину, слово не муха – вилетить, не спіймаєш, навіть за допомогою мухобойки). Іван Іванович захвилювався тим хвилюванням, коли почуваєш себе героєм, а здивована Явдоха рішуче не хотіла йому віддати цеберки. Почалась боротьба. І не відомо, чим би вона скінчилась, коли б в цей момент не відчинились двері і в дверях не зупинилась Марфа Галактіонівна.

– Жане! В чому справа? – грізно сказала Марфа Галактіонівна, побачивши боротьбу. – Що це значить?

Товаришка Галакта зрозуміла, звичайно, цю сценку, як залицяння мого героя до куховарки, і тому, не довго думаючи, вона тут же скрикнула.

– Геть! – скрикнула вона, звертаючись до Явдохи. – Щоб твоя нога більш тут не була. Геть! Геть!

– Що ти робиш, Галакточко! – в свою чергу скрикнув Іван Іванович. – Не роби цього, голубонько. Не роби! Просю тебе, не роби!

Але Марфа Галактіонівна вже нічого не чула і тільки кричала «геть». Коли ж куховарка вийшла з кухні і коли червоний і спітнілий Іван Іванович підвів свою дружину до канапи, то вона, Марфа Галактіонівна, й тоді не дала промовити слова. Потім товаришка Галакта зробила істерику. Нарешті істерика скінчилась, і тоді вияснилося, в чому справа. Вияснилося тоді, коли мій герой остаточно переконав свою стурбовану дружину, що він не залицятися хотів до Явдохи, а тільки хотів показати їй, що він нічим (буквально нічим!) не відрізняється від неї, від куховарки, і навіть може винести цеберку з помиями. Переконав він її не словами, а, так би мовити, ділом. Це трапилося саме тоді, коли й товаришка Галакта прочитала в «Вістях» ті рядки, які так схвилювали Івана Івановича.

– Так! Ти мав рацію! – уже подвійним голосом (спокійним, що Іван Іванович не зрадив, і неспокійним, що газета) сказала вона, бризкаючи на себе одеколоном. – Так. Ти мав рацію. Але ти, Жане, не маєш рації хвилюватись. Боже мій, чого ти, Жане, так хвилюєшся? Не роби паніки! Пожалій своє серце! Чистка ж тільки для низів! Члени колегії, на мій погляд, ні в якому разі не будуть чиститись.

– Ах, Галакточко! – підстреленим голосом сказав мій герой. – Ти не дочитала. – Іван Іванович подав дружині номер «Вістей». – Ну-от дивись, голубонько. Тут написано навіть, що будуть чистити навіть членів ЦК. Ти розумієш? Членів ЦК!

– Цього не може бути! Я не вірю! – рішуче одрізала Марфа Галактіонівна. – Членів ЦК не можуть чистити… Це просто для народу… для маси! В противному разі ми загубили б революцію… Да…

– Безперечно! Безперечно, загибель революції! – сказав Іван Іванович і в розпуці схопився за голову. – Ах, Боже мій, що вони роблять! Нє, Галакточко, я таки недарма не погоджувався з самокритикою. Що хочеш роби зі мною, а я апаратчикам тепер не можу довіряти. Даю тобі чесне комуністичне слово. Ти розумієш – не можу!

Схвильований Іван Іванович кинувся до кабінету й подзвонив до Методія Кириловича.

– Чули?… – спитав він у рурку. – Ну да! Ну да!.. Ну, як ви?… Я? Я ж, знаєте, мені що? Будь ласка, хоч сьогодні! Тільки я думаю, знаєте… ну, словом, заходьте – поговоримо. Треба улаштувати сімейну нараду.

Тут мій герой закашлявся й положив рурку на її руркове місце.

Цілу ніч Івана Івановича і Марфу Галактіонівну кусали чи то блощиці, чи то блохи, і вони ніяк не могли заснути. А коли прийшов новий ранок, мій герой поспішив до установи. Він навіть забув поцілувати Мая й Фіалку батьківським поцілунком. Але в установі його чекала ще більша неприємність. Там він, по-перше, остаточно пересвідчився, що йому обов’язково прийдеться чиститись (виходить, його любима газета й на цей раз не збрехала), по-друге – він узнав, що роботу його комосередку з сьогоднішнього дня починає обслідувати спеціальна комісія з райкому. Про це сповістив Методій Кирилович.

– Для чого комісія? Для чого обслідування? – спитав зблідлий за ніч Іван Іванович, безсило сідаючи в крісло. – Ну, скажіть мені, для чого?

– А хіба вам не ясно? Мабуть, хочуть когось вичистити. І мабуть, не тільки з комосередку, – сказав догадливий Методій Кирилович, – а навіть декого і з бюро.

– І з бюро? – в розпуці промовив мій герой (він був членом, хоч і не активним, свого бюро). – Що ви говорите? Ні, ви просто робите паніку. Ви помиляєтесь, Методію Кириловичу! Да, помиляєтесь… Я тільки не розумію, відкіля це все взялося?

– Це ви вже спитайте в свого товариша Лайтера, – відповів Методій Кирилович, підкресливши «свого». – Це, будьте певні, це його роботка.

– Мого товариша Лайтера? – до того розгубився Іван Іванович, що навіть випустив із рук окуляри, які протирав своєю білосніжною хусткою. – Ви серйозно кажете «мого»?

– Так! – як і завжди спокійно відповів Методій Кирилович. – Іменно вашого. Я не член бюро, а ви, як член бюро, мусили вже давно знати, що це за штучка. Хіба я вам не говорив? Свій свого, так би мовити!.. Чому ж ви його досі…

– Ах, Боже мій! Нічого не розумію! – скрикнув Іван Іванович тим же таки підстреленим голосом. – Буквально нічого!

Мій герой раптом покинув Методія Кириловича й побіг до Семена Яковича, головного начальника і члена бюро. Про що вони там говорили – мені невідомо. Проте я гадаю, що це й не цікавить читача. Давати в деталях трагічну загибель мого героя я й не брався. Скажу тільки, що райком прислав комісію, так би мовити, необ’єктивну: по-перше, вона сконстатувала, що товариш Лайтер не опозиціонер і не бузотер, а просто собі активний партієць, по-друге, комісія наказала негайно переобрати бюро комосередку, а по-третє (це вже просто якесь трагічне непорозуміння), Івану Івановичу, Марфі Галактіонівні, Методію Кириловичу і