Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Чартерiс (принижено). О, я цiлком згоден, моя люба.

Джулiя (рвучко). Не звiть ви мене своєю любою. А що ви розумiєте пiд тим, що я зроблю його нещасним? Що я, не досить добра для нього?

Чартерiс (iз сумнiвом). Ну, це залежить од того, що ви розумiєте пiд досить добрим.

Джулiя (серйозно). Ви могли мене зробити доброю, якби захотiли були. Ви мали велику силу надi мною. Я була як дитина у ваших руках, i ви знали це.

Чартерiс (з насмiшкуватою згодою). О так, моя люба. Це означає, що завжди, коли вас охоплювали ревнощi i ви впадали в скажену лють, я завжди мiг сподiватись того, що це щасливо закiнчиться, якщо я тiльки терпляче чекатиму i ввесь час безнастанно пеститиму вас. Коли у вас був напад знущання i ви взивали об’єкта своїх ревнощiв усiма iменами, якi тiльки мiг вимовити ваш язик, i ображали мене досхочу цiлими годинами, — тодi мусила настати й реакцiя. І ви кiнець кiнцем впадали в заспокiйливий захват нiжности, що переконував вас у вашiй янгольськiй добротi i всепрощеннi. О, знаю я цю доброту! Ви, мабуть, гадали в такi хвилини, що я допомагав вам виявляти вашу приховану нiжнiсть, але я, навпаки, гадав, що це я виявляв свою нiжнiсть, i то далеко бiльшою мiрою, нiж ви заслуговували.

Джулiя. Так, по-вашому, виходить, що в менi немає нiчого доброго? Я надзвичайно погана, нiчого не варта жiнка? Так?

Чартерiс. Еге, коли судити вас так, як ви судите iнших. Із загального погляду вам нiчого не можна закинути, Джулiє, — нiчогiсiнько. Ось чому менi треба знайти якийсь iнший погляд, щоб зберегти свою самоповагу на згадку про те, як я любив вас. О, чого тiльки я не навчився од вас, — од вас, що нiчого не навчилась од мене. Я призвiв вас до божевiлля, а ви дали менi мудрiсть; я розбив вам серце, а ви менi принесли радiсть; я примусив вас проклясти свою жiночiсть, а ви дали менi виказати свою мужнiсть. Хай буде одвiку й довiку благословенне iм’я моєї Джулiї (iз щирим чуттям бере її руку, щоб знов поцiлувати).

Джулiя (з огидою вириваючи руку). О, годi вже цiєї гидкої, глузливої брехнi!

Чартерiс (iз смiхом апелюючи до неба). Вона зве це гидкою, глузливою брехнею! Ну, гаразд, гаразд, я вже нiколи не говоритиму вам цього, наймилiша. Я хочу тiльки сказати, що ви вродлива жiнка, i всi ми дуже любимо вас.

Джулiя. Не кажiть менi цього, я цього не зношу. Це звучить так, наче я тiльки тварина.

Чартерiс. Гм! Гарненька тварина — це чарiвна рiч. Не треба зневажати тварин, Джулiє.

Джулiя. Ось якої ви справдi думки про мене!

Чартерiс. Але ж, Джулiє, невже ви таки гадаєте, що я захолювався вашими моральними якостями? (Вона повертається й пильно дивиться на нього. Вiн полохливо пiдводиться i, задкуючи, вiдступає од неї. Вона встає й переслiдує його повiльно й рiшуче).

Джулiя (розраховано). А проте, я бачила, що ви були в безмiрному захопленнi вiд цього зiпсутого створiння, що позбавлене будь-яких моральних якостей.

Чартерiс (вiдступаючи). Назад, Джулiє! Не забувайте своїх нових обов’язкiв щодо Парамора.

Джулiя (спiймавши його серед кiмнати). Не турбуйтесь про Парамора — це вже моя справа. (Хапає його за вилоги сурдута й невiдступно дивиться на нього). О, якби люди, з якими ти розмовляєш так по-розумному, могли знати тебе так, як знаю я! Інодi я сама з себе дивуюсь, як це я могла будь-коли думати про тебе.

Чартерiс (дивлячись на неї, променiючи). Тiльки iнодi?

Джулiя. Облудник ти! Хвалько! Нiкчемний благенькиймальований! (Вiн має захоплений вигляд). О! (У нападi напiвлютi, напiвнiжности вона струшує ним, рикаючи, наче тигриця над своїм дитинчам. У цю хвилину Парамор i Крейвен повертаються з приймальної; видовище вражає їх наче грiм).

Крейвен (вищою мiрою обурений, скрикує). Джулiє! (Джулiя пускає Чартерiса, але стоїть презирливо й визивно, поки вони пiдходять до неї, Крейвен лiворуч, Парамор праворуч).

Парамор. Що сталося?

Чартерiс. Нiчого, нiчого. Ви скоро призвичаїтесь до цього, Параморе.

Крейвен. Ну, знаєш, Джулiє, це вже справдi надто непристойна поведiнка. Це негарно щодо Парамора.

Джулiя (холодно). Якщо доктор Парамор заперечує, вiн може розiрвати нашi стосунки. (До Парамора). Прошу, не вагайтеся.

Парамор (iз сумнiвом i неспокоєм позираючи на неї). Ви хочете, щоб я розiрвав.

Чартерiс (стурбовано). Що за нiсенiтниця! Не робiть нерозважних речей. Це я винен! Я докучав мiс Крейвен, — я образив її. Плюньте ви на це все i не псуйте всю справу так безглуздо.

Крейвен. Це якась пекельна плутанина. Я не можу повiрити, щоб ви образили Джулiю, Чартерiсе. Я певен того, що ви надокучали їй, — ви кожному можете надокучити, слово чести, можете… — але образити... ну, що ви хочете цим сказати?

Парамор (дуже серйозно). Мiс Крейвен, з усiєю делiкатнiстю й щирiстю прошу вас, будьте одвертi зi мною: якi у вас стосунки з Чартерiсом?

Джулiя. Спитайте його. (Пiдходить до камiна й повертається до них спиною).

Чартерiс. Добре, я зiзнаюся вам одверто. Я закоханий у мiс Крейвен — завжди кохав її i переслiдував її iз своїми зiзнаннями завжди, вiдколи познайомився з нею. Але все дарма — вона абсолютно зневажає мене. Хвилину тому видовище щастя мого конкурента завдало менi такої прикрости, що я наговорив гидких, глузливих речей, а вона... ну, вона й струсонула мене трошки, що ви й бачили.

Парамор (по-лицарськи). Я нiколи не забуду, що ви допомогли менi завоювати її, Чартерiсе. (Джулiя хутко повертається, з обличчям, викривленим люттю).

Чартерiс. Ш-ш! Ради неба, не згадуйте про це.

Крейвен. Це зовсiм не схоже на те, що ви розповiдали менi й Кетбертсоновi сьогоднi вранцi. Ви вже пробачте менi, коли я скажу вам, що це, на мiй погляд, куди правдоподiбнiше. Ну, зiзнайтеся ж, ви просто дурили нас, правда ж?

Чартерiс. Спитайте Джулiю. (Парамор i Крейвен повертаються до Джулiї. Чартерiс стоїть, похмуро втупивши погляд просто перед себе).

Джулiя. Це все правда. Вiн був закоханий у мене; вiн переслiдував мене; i я абсолютно зневажаю його.

Крейвен. Не пiдкреслюй цього, Джулiє, це негарно. Жодна людина не лишається сама собою, коли їй не пощастить у коханнi. (До Чартерiса). Слухайте, Чартерiсе. Коли я був ще юнаком, ми з Кетбертсоном закохались в одну жiнку. Вона вiддала перевагу Кетбертсоновi. Це приголомшило мене — не хочу затаювати цього. Але я знав свiй, обов’язок — i я виконав його. Я зрiкся її й побажав Кетбертсоновi щастя. Сьогоднi ранком вiн сказав менi, коли