Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

Лентул (майже плачучи). Але я переконався, що те, що ти казав, правдиве. Я перепрошую за те, що вдарив тебе.

Феровій (надзвичайно задоволений). Сину мій, чи пом’якшало твоє серце? Чи впало зерно на добрий ґрунт? Чи повертаєш ти свої ступні на путь істини?

Лентул (сумно). Так, так. Твої слова мають багато правди.

Феровій (осяйний). Приєднайся до нас. Ходімо до левів! Ходімо на муки та смерть.

Лентул (кидається навколішки, вибухаючи слізьми). О, доможіть мені. Мамо, мамо!

Феровій. Ці сльози зросять твою душу й добре вродять, сину мій. Господь благословив мої спроби навернути грішників. Чи розповісти тобі про диво, так, про диво, що його я вчинив у Кападокії? Юнак, такий самий, як ти, з золотим волоссям, як твоє, глузував з мене й вдарив мене точнісінько так, як зробив це ти. Я просидів цілісіньку ніч із цим юнаком, змагаючись за його душу. А на ранок не тільки став він християнином, але й волосся його побілішало, як сніг. (Лентул непритомніє). Ну, ну? Винесіть його. Дух переміг його, бідаху! Віднесіть його обережно додому й решту віддайте на волю неба.

Центуріон. Несіть його додому. (Перелякані служники поквапливо виносять його. Метел збирається рушити за ним, але Феровій кладе руку йому на плече).

Феровій. Юначе, ти йому друг. Ти поклопочешся тим, щоб його спровадили додому.

Метел (увічливо, перейнятий побожністю). Авжеж, я зроблю все, що ти вважатимеш за потрібне. Я щасливий познайомитися з тобою. Можеш на мене покластися. Прощай!

Феровій (єлейно). Хай благословення неба зійде на тебе й на нього.

Метел простує за Лентулом. Центуріон повертається на своє місце, намірюючись знову подрімати. Присутні перейняті найглибшою побожністю. Феровій, глибоко, задоволено зітхнувши, підходить до Лавінії й простягає їй руку.

Лавінія (беручи його руку). Так ось як ти навертаєш людей, Феровію!

Феровій. Так, праця моя була благословенна, дарма що я негідний і часто допускаюся помилок. У цьому винна моя диявольська мерзенна вдача. Ця людина…

Андрокл (похапцем). Не плескай мене по спині, брате. Вона знає, що ти говориш про мене.

Феровій. Як би я хотів бути кволим, як брат наш. Тоді я був би, може, м’який і лагідний, як він. А тим часом доля робить мої митарства легшими, ніж його. Я чув оповідання, як юрба знущається, кидає каміння, обмовляє лайливими словами наших братів: але коли я з’являюся, це припиняється. Мій вплив утихомирює пристрасті юрби; вони вислуховують мене мовчки, і невірні починають вірити після щирої бесіди самна-сам. Щодня я почуваю себе щасливішим, певнішим. Щодня легшає тягар нестерпного страху...

Лавінія. Нестерпний страх? Що це означає?

Феровій (хитає головою й не відповідає. Він сідає біля неї ліворуч, схиляє голову на руки, поринаючи в сумні думки).

Андрокл. Бачиш, сестро, він ніколи не буває певний в собі цілком. Ану, як в останню хвилину на арені, коли ґладіатори будуть готові битися з ним, один із них скаже що-небудь, щоб його зачепити? Він може втратити розум і покласти ґладіатора на місці.

Лавінія. Це було б чудово!

Феровій (схоплюється з жахом). Що таке?

Андрокл. О сестро!

Феровій. Чудово зрадити мого пана, як Петро? Чудово вчинити, як перший негідник, в день мого іспиту? Жінко! Ти не християнка. (Він відходить від неї до середини майдану, ніби її сусідство його безчестить).

Лавінія (сміючись). Чи знаєш, Феровію, я не завжди буваю християнкою. Я не думаю, що хто-небудь завжди християнин. Бувають хвилини, коли я зовсім про це забуваю, і щось може вихопитися в мене мимоволі, як це щойно трапилося.

Спінто. Що це важить? Коли ти умреш на арені, ти будеш мучениця, а всі мученики попадають на небо, що б вони не зробили. Чи не так, Феровію?

Феровій. Так, це справді так, коли ми будемо непохитні до кінця.

Лавінія. Я цього непевна.

Спінто. Не кажи так. Це блюзнірство. Не кажи так, заклинаю тебе. Що б ми не зробили, ми спасемося.

Лавінія. Може, ви, чоловіки, зійдете на небо сміливо й, тріумфуючи, піднесете голову під звуки золотих труб. Але я певна, що мені доведеться довго прохати, поки мені дозволять просунутися крізь вузеньку щілинку воріт. Я не завжди буваю праведна, я буваю праведна тільки хвилинами.

Спінто. Ти мелеш дурниці, жінко. Я кажу тобі, що мучеництво спокутує всі гріхи.

Андрокл. Будемо сподіватися, що це так, брате, заради твого спасіння. Ти добре збув час, нападаючи на храми, чи ж ні? Справді, мені здається, що небеса видадуться занудні людині з твоїм темпераментом. (Спінто сердито бурчить). Не гнівайся, я кажу не тільки щоб утішити тебе на той випадок, коли ти помреш сьогодні вночі в своєму ліжку своєю смертю. Зараз лютує чума.

Спінто (схоплюється й бігає навкруги, опанований слабодухим страхом). Я ніколи не думав про це. О Боже, помилуй мене, щоб прийняти мучеництво! О, яку думку ти вселив у душу брата! О, дай мені зазнати мук сьогодні, зараз. Я помру вночі й потраплю до пекла. Ти чарівник. Ти вселив мені думку про смерть. Прокляття тобі, прокляття! (Він намагається схопити його за горлянку).

Феровій (тримаючи його залізною рукою). В чому річ, брате? Гнів! Насильство! Ти підносиш руку на братахристиянина!

Спінто. Тобі легко. Ти дужий. Твої нерви в належному стані. А я побитий хворобами. (Феровій відсмикує свою руку з інстинктивною огидою). Я пропив свої нерви. Мене цілу ніч переслідуватимуть кошмари.

Андрокл (співчутливо). О, не хвилюйся так, брате. Ми всі грішні.

Спінто (плаксиво, намагаючись втішити себе). Так, я гадаю, правду кажучи, що всі не кращі за мене.

Лавінія (презирливо). І це тебе втішає?

Феровій (суворо). Молися, чоловіче, молися.

Спінто. Який смисл молитися? Якщо нас катуватимуть, ми попадемо до раю незалежно від того, будемо молитися чи ні.

Феровій. Що таке? Не молитися? (Знову хапає його). Молися зараз же, собако! Паскудний пес, слизька гадюка, мерзенний козел, або...

Спінто. Так, бий мене, штовхай мене. Я вибачаю тобі. Пам’ятай це!

Феровій (штовхаючи його з ненавистю). У-у!..

Спінто, хитнувшись, падає перед нього.

Андрокл (простягаючи руку й схоплюючи край Феровієвої туніки). Любий брате! Коли ти нічого не маєш проти... Заради мене...

Феровій. Ну?

Андрокл. Не прозивай його назвами тварин. Ти не маєш права це робити. Я мав таких друзів серед собак. Приручена змія — найкращий товариш. Мене вигодували козячим молоком. Чи ж гаразд називати таких, як він, собакою, гадюкою або козлом?

Феровій. Я тільки вважав, що