Читати книгу - "Як народжуються емоції"

на грудях і дозволяючи дитині годуватися». Тисячі людських матерів щодня переживають годування грудьми вперше, і можу сказати вам із власного досвіду, що це страшенно боляче. Але хтось іще (нянечка, старша родичка або подруга) підтримує, заохочує, показує вам, що робити, і поступово все налагоджується.

Для шимпанзе-матері ці готові допомогти люди є не просто доглядальниками: вони афективно важливі для неї, регулюють її бюджет тіла. Вона, її дитина та їхні стосунки занурені в людську культуру. Чи матиме цей соціальний контакт значення для мови та поняттєвих здібностей цих шимпанзе в довготривалій перспективі? Якщо їхній нащадок рано чи пізно стане здатним формувати засновані на цілях поняття, це вже буде зовсім нова гра.

• • •

Гаразд, отже, шимпанзе та інші примати, схоже, не мають понять емоцій або соціальної реальності. А собаки, на кшталт Ровді? Зрештою, ми вивели собак, щоб вони стали друзями людини, а тому вони, як і ми, є справжніми соціальними створіннями. Якщо хоч якісь тварини здатні на емоції, то собаки в цьому плані здаються першими й основними кандидатами.

Усього кілька десятиліть тому російському вченому Дмитрію Бєляєву знадобилося лише близько сорока поколінь, аби перетворити диких лисиць на щось наближене до домашніх собак. Щоразу, як самиця лисиці давала приплід, Бєляєв вибирав лисенят, що були найбільш допитливими та найменш агресивними до людей, і вибірково схрещував їх. Ці експериментально виведені звірі мали вигляд собак; їхні черепи були коротшими, вони мали ширші морди, закручені хвости та висячі вуха, навіть попри те що Бєляєв не добирав цих рис спеціально. Їхня хімічна організація була ближчою до собак, ніж до лисиць. І вони мали потужну мотивацію взаємодіяти з людьми. Сучасних собак теж здавна розводять для отримання певних бажаних характеристик на кшталт прив’язаності до людини-вихователя, і серед них, безумовно, могли б існувати інші характеристики, можливо, навіть щось схоже на людські поняття емоцій.

Однією з цих ненавмисно виведених характеристик, якщо подумати, міг бути певний тип нервової системи собак. Ми можемо регулювати бюджет тіла собак, а собаки можуть регулювати наш, у свою чергу. (Я б не здивувалась, якби собаки і їхні господарі навіть синхронізували свій пульс, як роблять близькі люди.) Ми також, мабуть, добирали собак з очима, які сприймаємо як виразні, та мімічними м’язами, що легко рухаються, щоб стати канвою, на якій ми можемо змалювати складні психічні стани. Ми любимо собак так сильно, що виводимо їх, щоб вони любили нас або хоча б думати, що вони нас люблять. Ми ставимося до них як до маленьких майже людей із чотирма ногами та шерстю. Але чи переживають або сприймають собаки людські емоції?

Як і інші ссавці, собаки відчувають афект. Великої дивини тут немає. Одним зі способів, яким вони, схоже, виражають афект, є махання хвостом. Вони явно роблять більші махи хвостом праворуч під час приємних подій (наприклад, коли бачать свого господаря) і ліворуч у разі неприємних подій (наприклад, коли бачать якогось незнайомого пса). Напрямок у цьому випадку пов’язаний з активністю мозку: махи праворуч начебто означають відносно вищу активність в лівій частині мозку, і навпаки.

Собаки також, схоже, дивляться на хвости одне одного для сприйняття афекту. Як показали вимірювання частоти пульсу та інших факторів, вони більш розслаблені, коли бачать хвости, що махають праворуч, і більш напружені від вигляду хвостів, що махають ліворуч. Крім того, собаки, схоже, сприймають афект в обличчях та голосах людей. Я не знайшла якихось відповідних експериментів на собаках з використанням томографії мозку, але якщо вони мають афект, то зрозуміло, що вони мають і якогось роду інтероцептивну мережу. Наскільки велика їхня афективна ніша, ніхто не знає, але, з огляду на їхню соціальну природу, б’юсь об заклад, що вона певним чином прив’язана до їхніх господарів.

Собаки також здатні засвоювати поняття. І знову нічого дивного. Вони, наприклад, здатні відрізняти собак від інших тварин на фотографіях, якщо їх для цього натренувати. Щоб добре навчитися це робити, їм потрібна тисяча й більше спроб — людським дітям лише кілька десятків. Але собаки можуть навчитися робити це точно в понад 80 відсотках випадків, навіть якщо собака на фото зовсім новий для них або залучений до якоїсь складної сцени. Непогано як для собачого мозку.

Собаки також формують нюхові поняття. Вони здатні відрізняти запах окремої людини, групуючи разом різні запахи з різних частин тіла, щоб розглядати їх як еквівалентні, однак відмінні від запахів інших людей. І, звичайно, ми знаємо, що собак можна натренувати шукати різні категорії предметів за запахом. Це вам підтвердить будь-хто, кого ловили в аеропорту з їжею чи наркотиками у валізі.

Я обережно визнаю, що собаки, схоже, роблять певного роду висновок про наміри. Собаки краще за шимпанзе сприймають людські жести та відслідковують людські погляди. Коли моя Софія була меншою і гралася в піску з її улюбленим пляжним собачкою Гарольдом, вони обоє часто дивилися на дорослого, питаючи дозволу побігати: Софія — на мене, а Гарольд — на свого господаря. Собаки використовують наші погляди, щоб зрозуміти, на що звернути увагу, і їхнє вміння настільки велике, що вони, здається, читають в очах наші думки. Ще дивовижніше, що собаки стежать за поглядами одне одного для отримання інформації про світ. Коли Ровді хоче знати, що відбувається, він спонтанно дивиться на свою «сестру» Біскіт, золотистого ретривера, і стежить за її поглядами. При цьому вони обоє завмирають, консультуючись, а потім… обоє раптово починають діяти. Це відбувається немов у якомусь німому кіно.

Проте, як скептик, я маю великі сумніви, що собаки роблять засновані на цілях умовиводи. Вони, мабуть, просто по-справжньому добре сприймають людські дії, бо, будьмо чесними, ми вивели їх бути чутливими до кожної нашої примхи.

Собаки, схоже, дійсно розуміють, що люди використовують символи для повідомлення своїх намірів. Наприклад, в одному дослідженні експериментаторка розкладала собачі іграшки в різних кімнатах, а потім використовувала мініатюрні копії цих іграшок як символи. Її об’єкти дослідження (бордер-колі) розуміли, що вона за допомогою мініатюр просить їх принести відповідну іграшку з іншої кімнати. Це трохи складніше, ніж грати у м’ячика. Дослідження також показали, що собаки використовують різне гарчання та гавкіт для спілкування одне з одним, хоча вони, можливо, просто повідомляють про збудження (афект) за допомогою акустичного сигналу. Одне дослідження навіть показує, що собаку на ім’я Софія, як і наших приятелів-шимпанзе, можна було натренувати натискати символи на клавіатурі для повідомлення кількох базових понять: прогулянка, іграшка, вода, гра, їжа та її клітка.

Зрозуміло, що в голові у собак відбувається щось нетривіальне, але навіть якщо так, учені поки не отримали жодних свідчень того, що собаки мають поняття емоцій. По суті, існують доволі вагомі докази, що вони їх не мають, хоча поведінка багатьох собак і видається емоційною. Власники собак, наприклад, роблять висновок про провину, коли вважають, що їхній собака щось приховує (наприклад, уникає зорового контакту) або є покірним (звішує вуха, лягає й виставляє черево або піджимає хвоста). Але чи мають собаки поняття провини?

Це питання розглядалось в одному розумному