Читати книгу - "Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко"

Сліпченко. Гм! Дивно, дивно. Хто б це міг бути?

Через який мент чути дужий крик. Топотіння ніг. В кімнату вбігають большевики з револьверами і рушницями в руках. Деякі в салдацькій одежі, деякі в штатській. Декотрі обмотані ♦лентами* з набоями. Збоку в деяких висять шаблі.

Всі вони кричать «Руки вверх*! «Руки вверх*! І ціляться на всіх. Всі підводять руки догори. Сліпченко зробив був рух до своєї рушниці, але зупинився і також підняв.

Слідом за юрбою вводять Марка з піднятими догори руками в супроводі трьох большевиків з револьверами і рушницями.

1-й большевик. (До Сліпченка.) А-а, вот он, старый пес! Попался, стерва? А кто еще тут есть? (До Панаса.) Ты кто?

2-й большевик. Да што їх розпитуваться много. Усіх на одну шворку та й гайда!

3-й большевик. (До Панаса.) Ты — кто, я спрашиваю?

Панас. Хіба ви не бачите?

1-й большевик. (Дивиться на варстат.) Рабочий? Панас. Робочий.

1-й большевик. (Побачивши Арсена.) А-а, раненый вильный козак?

Софія. Это не вильный козак. Это гимназист. Его ранила пуля через окно. Посмотрите. Он сидел дома. Мальчик.

2-й большевик. А ти хто ж така, заступниця? Софія. (Мовчки оглядає його з ніг до голови й одвертається.)

1-й большевик. Подожди, товарищ. Невинных не трогать.

3-й большевик. Ну, скорее, нечего! Сказано, этих двух. Черт с ними, с другими. Ну, марш за нами.

Серед большевиків. Идем, идем! Надо скорее. Украинцы захватят.

Софія. Куди ж ви ведете їх?

2-й большевик. А тобі какое дело? Хочеш з ними? Ходім!

1-й большевик. (До Сліпченка.) Ну, идем! Ведите того.

Софія. (До 1-го.) Послушайте, товарищ, куда вы ведете их?

'М а р к о. Та що ти питаєш їх? Хіба ти не бачиш, з ким ти г^ориш?

С его е д юрби. Та што там за разговори?

— Марш! Веди їх!

— ДА прикончить здесь и баста!

— Стреляй их всех, буржуев!

1-й /большевик. Товарищи! Помнить, что мы не разбойники! Слышите? Перваго сам застрелю! (До Софії.) Это ваш <^ец и брат?

Софія. Да.

1-й большевик. Мы их арестовали за контрреволюционное выступление против рабочих и крестьян. Они будуть судимы революционным трибуналом.

Софія. Мне можно следовать за вами?чЯ знакома с товарищами Гринбергом и Семянниковым. Я сегодня приехала из Петрограда. Вы можете отвести их к товарищу Гринбергу?

2-й большевик. Та што за разговори такі? Там гайдамаки набіжать, а ми тут з буржуями мармалади... веди їх к чортовій матері, а то тут же перестреляю всіх, як собак.

1-й большевик. Ну, идем! (До Софїі.) Следовать можете. Но... я Вам не советую.

Сліпченко. Прощайте, діти! Мамі там ска... (Його штовхають у спину прикладом, і він заточується й майже вибіга в сіни.)

Софія. (До Христі.) У тебе є якесь пальто? Хустка?

Христя. (Ридаючи.) Там... там... у... сінях... на віша-льці... а хустка на... скрині...

Софія. Добре...

Панас. Чекайте, я з вами! (Біжить у сусідню кімнату, вибігає й прибігає у сіни з шапкою й піджаком, на ходу одягається.)

Христя. (Голосно ридає.)

Коли в сінях стихає, в кімнату обережно входить Білянкевич. Він немов винюхує, озирається, усе розглядає. Зупиняється і, скоса дивлячись на вікно і прислухаючись, ледве помітно вдоволено посміхається.

ДІЯ ТРЕТЯ

Велика кімната, канцелярія. Канцелярські столи, шафи, етажеркиг На стіні великий портрет Шевченка. /

В стіні ліворуч вікна на двір. В задній стіні двоє дверей. Одні/лижче до вікон, другі в передпокій. В стіні праворуч також две в другі

покої.

В кімнаті страшенний розгардіяш: шибки повибивані, долі/ іяються подерті папери, канцелярські книжки, порозливано чорниіо, деякі стільці й столи побито, перекинуто. Біля дверей передпокою (стоїть на варті красногвардеець. На столах, підклавши книжкиІпід голову, сплять двоє других красногвардейців. Біля вікнустоять инчі

двоє й дивляться на двір. Надворі чується залі?.

/

1-й красногв. Готово! Пришили. Больше не вста-неть, сукин сын.

2-й красногв. Носом так и клюнул в стенку.

1-й красногв. Стой! Ведуть офицера! А-а, чортова душе, трусишся? Ач-ач, як ноги підгинаються. О, о, хапається за бариньку, за бариньку. А тій якого чорта там нада?

2-й красногв. Жена, должно быть. Видишь, просит... Жалко, стало быть.

1-й красногв. Жалко? А нас чом не жаліла, як вони по мордах нас били та розстрілювали? Нехай тепер... А-а, руки хапає цілувать. Так її, прикладом, падлюку. Верно, оттак, ногою. До стенки ставай, чого там руки цілувать. Правильно. Умліла. Оттак краще.

Вартовий. Крикни им, Корниенко, чтоб... Куда? Куда? Сюда нельзя. (Хоче спинить Софію, яка швидко входить.)

Софія. (Показуючи папірця.) У мене пропуск. Сюди має зараз прийти товариш Грінберг. Мені його треба бачить.

Вартовий. А ви кто будете? Из украинцев или наших?

Софія. І з українців, і з ваших.

Вартовий. Гм! Чудно. Таких мы вон куда отправляем. (Хитає в напрямі вікон.)

Софія. Не знаєте, хутко має прибути товариш Грінберг?

Вартовий. Я твоего дурацкого языка не понимаю, говори по-человечески!

Двері в задній стіні ліворуч одчиняються. Звідти виходить офіцер, за ним Сініцин, одягнений в штатське, молодий, білявий, в синій косоворотці.

Сініцин. (Голосно:) Свободен! Двух провожатых! Провожатые!

-й красногв. (Починає будить тих, иіо сплять.) Провожатые, вставай. Слышь?

Ошцер. (Сяє від радости.) Благодарю вас, товарищ! Не беспокойтесь, пожалуйста, я и без провожатых.

Сінгцин. (Сердито.) Провожатые! Спят, черт бы их побрал. Цровожатые!

Про в о ж. (Встають, похмуро чухаються, беруть рушниці ц кажуть офіцерові:) Ну, йдем! В середину становись, куда лезешь! (Виходять.)

Сініцин. (До вартового.) Следующаго! Много их еще там?

Вартовий. Есть порядочно. Вот тут какая-то. (Показує на Софію.) Товарища Гринберга хочет видеть. Сініцин. Вам товарища Гринберга? Пропуск есть? Софія. Єсть. (Показує папірець і хоче подать.) Сініцин. (Маха рукою.) Не надо. Подождите. Он сейчас должен приехать. (Вартовому.) Следующего. (Іде до себе.)

Вартовий. Сейчас. Закурить надо. (Закурює.)

1-й красногв. (Сміється.) А той офицерик зрадів, що свободен. Я, каже, і без провожатих. А того й не знає, що тут-то й вся штука в провожатих. От вони його проведуть, куда надо, і буде вже свободен. (Дивиться в вікно.) Ану, чи вже вивели до стєнки?

2-й красногв. Сейчас выведут.

Вартовий. (Гукає в двері до передпокою). Следующий! Живо!

З передпокою впихають молодого хлопця, гімназиста. За ним, видираючись з рук красногвардейців, вбігає мати його, жінка років 38—40,

ще не стара.

Вартовий. (Одпихаючи її.) Куда? Куда? Нельзя! Какого черта пускаете, сволочи? Нельзя, говорю.

Мати. (Хапаючи його за руки, трусячись, напівбожевільно угодливо посміхаючись.) Я