Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

подумки обурилася годувальниця, а вголос сказала: «Але не треба плакати. Хто знає, може, така зрада виявиться для вашої дочки щастям. Адже чого можна сподіватися від такої ницої людини? Я завжди мріяла, щоб моя пані стала дружиною людини з благородною душею та рідкісними чеснотами. Скажімо, такого, як пан Каору. Одного разу, коли я мала нагоду його побачити, мені здалося, ніби я помолодшала. До речі, він казав, що залюбки взяв би її під свою опіку. То чому б вам не віддати її долю в його руки?..»

«Та що ви таке кажете?.. — заперечила пані Цюдзьо. — Адже Каору ніколи не укладе шлюбу з жінкою простого звання. Про це він сам казав. Кажуть, що і Правий міністр, і Адзеці-но дайнаґон, і принц Сікібукьо неодноразово натякали, що хотіли б бачити його своїм зятем, але, він їм усім відмовляв, поки нарешті не одружився з улюбленою дочкою самого Імператора. Тож хіба тепер знайдеться жінка, яка б його привабила? Швидше за все він віддав би мою дочку на службу до своєї матері, щоб час від часу зустрічатися там з нею. Звичайно, про такі умови можна тільки мріяти, водночас, таке її становище могло б виявитися і украй непевним. Кажуть, дружині принца Ніоу начебто дуже пощастило в житті, але, видно, і у неї є причини для занепокоєння. Бо, правду кажучи, жінка почувається спокійно лише тоді, коли чоловікове серце належить їй одній. О, я це знаю з власного гіркого досвіду. Покійний Восьмий принц мав прекрасну зовнішність і чутливу душу, але я для нього нічого не важила. О, якби ви знали, як мені довелося страждати! А от хоча мій теперішній чоловік грубий, неосвічений і осоружний, але мені не доводиться його ні з ким ділити, завдяки чому я прожила всі ці роки без особливих хвилювань. Звичайно, його сьогоднішня поведінка обурлива і заслуговує осуду, але, живучи з ним, я не зазнала ревнощів. Не скажу, що ми ніколи не сварилися, але я досить швидко зрозуміла, що згода між нами неможлива, і змирилася. Здається, що немає нічого кращого, як потрапити до будинку високого вельможі або принца крові, й жити у розкішних покоях. Але не варто цього прагнути, якщо не маєш надії зайняти високого становища. Оскільки я розумію, що доля моєї дочки визначилася моїми життєвими невдачами, то постараюся, щоб вона не зазнала у житті глузування та образи».

Тим часом до них заглянув намісник, заклопотаний шлюбною церемонією. «Здається, у вас багато служниць, тож позичте їх мені на певний час. Та й, бачу, запону навколо постелі ви оновили. Тож не варто її перетягувати, а краще, щоб ви нам відступили ці покої», — сказав він і, недовго думаючи, перейшов у західні покої та взявся метушливо їх прикрашати. Покої вже були прибрані з великим смаком, але, видно, намісник вважав їхнє оздоблення недостатньо розкішним і зажадав для власного задоволення принести нові ширми і розставити їх де тільки можна, а вільний простір захарастив різними шафками та етажерками. Пані Цюдзьо з жахом дивилася на всі ці перетворення але, пам’ятаючи про свій намір ні у що не втручатися, сиділа мовчки й спостерігала. Її дочка перебралася у північні покої.

«Нарешті я вивів вас на чисту воду! — заявив намісник. — От уже не сподівався, що ви залишитеся байдужою до долі нашої дитини так, наче маєте тільки одну дочку. Але, як з’ясувалось, у світі є дівчина, яка взагалі не має матері...»

Відразу ж пополудні він разом з годувальницею взявся якнайкраще причепурювати і причісувати свою улюбленицю. Дівчині недавно сповнилося п’ятнадцять чи шістнадцять років; маленька й повненька, з пишним волоссям, що спадало до підлоги, вона була дуже гарна, і розчулений до сліз батько, ніжно погладивши її по голові, сказав: «Хоча спочатку я вагався, чи маю право переманювати людину, яку намітила собі дружина, але пан Сьосьо виявився таким гарним і розумним, що я не захотів, щоб з ним поріднився хтось інший».

Ось так спритний сват обдурив цього неосвіченого провінціала! А Сьосьо, задоволений легким успіхом, смакуючи вигодами, які обіцяло йому це одруження, був готовий змиритися з будь-якими вадами майбутньої дружини і того ж дня почав відвідувати її.

Пані Цюдзьо і годувальниця старшої дочки почувалися настільки ображеними, що, вже не сподіваючись на допомогу від норовливого господаря, мати написали такого листа дружині принца Ніоу{261}: «Досі, щоб не здаватися нав’язливою, я не сміла турбувати Вас, тим паче що не мала особливого приводу... Але тепер через деякі несприятливі обставини моїй дочці не можна залишатися вдома. І от я подумала, чи не могли б Ви на якийсь час прихистити її? Може, у Вашому домі знайдеться затишний куточок? О, як я була б Вам вдячна! На жаль, я нездатна захистити свою дитину від неприємностей. Надія тільки на Вас...»

Хоча лист, написаний зі сльозами на очах, зворушив Нака-но кімі, але і змусив замислитися: «Батько не хотів визнати її рідною дочкою, а я, залишившись сама на світі, хіба маю право порушувати його волю? Водночас я не можу допустити, щоб дочка мого батька поневірялася по світу, зазнаючи злиднів? Ми все-таки сестри і принаймні заради пам’яті про батька не можемо цуратися одна одної».

І вона поділилася своїми сумнівами з пані Тайфу. «Мабуть, у пані Цюдзьо справді є причини для занепокоєння, — сказала та. — Нехтувати її проханням було б жорстоко. Чимало сестер мають різних, нерівних за своїм становищем у світі, матерів. Але це не заважає їм співчувати одна одній. По-моєму, з цією дівчиною обійшлися несправедливо».

«У західних покоях нашого будинку знайдеться затишне місце, і якщо Ваша дочка побажає... Боюсь тільки, що там їй буде не зовсім зручно, але якщо це ненадовго...» — передала Нака-но кімі пані Цюдзьо, яка, зрадівши, поспішила перевезти дочку на Другу лінію. А та, почуваючись щасливою таким поворотом подій, лише думала про те, як ближче познайомитися зі старшою сестрою.

Намісник провінції Хітаці хотів сподобатися новому зятю, але, на жаль, не знав, як його вразити, тож обмежився тим, що подарував йому сувій цупкого східного шовку. На бенкет подали стільки страв і з таким розмахом, що слуги Сьосьо навіть збентежилися, а він сам тішився таким успішним одруженням.

Пані Цюдзьо не хотіла брати участі у святі, але, щоб не викликати зайвих тлумачень, залишилася і мовчки спостерігала за подіями. Невдовзі господар відвів гостей у призначені для них покої. Хоча його будинок був великий, але ж і людей там жило чимало. Зокрема, східний флігель займав Ґен-сьонаґон, та й численних синів також треба було десь розмістити. Старша дочка пані Цюдзьо, у покоях якої помістили зятя, змушена була перебратися на галерею. Мабуть, саме це і спонукало її матір, обурену такою несправедливістю, звернутися по допомогу до Нака-но кімі, дружини принца Ніоу. Вона, звичайно, не забула, що колись Восьмий принц не визнавав її дочку своєю, але не мала іншої ради. Отож дочка пані Цюдзьо у супроводі годувальниці та двох чи трьох молодих служниць переїхала до будинку на Другій лінії й оселилася в окремих північних покоях західного флігеля.

Хоча Нака-но кімі ніколи раніше не бачила пані Цюдзьо, яка більшу частину свого