Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

Роздуми ледь не звели Чернишевського з глузду. Проте кілька годин на свіжому повітрі та згадки про минуле зробили свою справу – з наближенням світанку він точно знав, як вчинить далі.

Цієї ночі Олег був не єдиним, хто не стулив очей. Цієї ночі будинок, немов з ніг до голови оповитий темрявою і майже відчутною тишею, став свідком душевних мук і Маргарити. Закрившись в кімнаті, дівчина боялася носа висунути, щоб не дай Боже не зіштовхнутися з Чернишевським. Після особистої поразки перед чоловіком, ще відчувала незручність і острах стосовно його реакції згодом і повністю усвідомлювала, що Олег був збуджений, що хотів її не менше, аніж вона його. Зупинився. Тому, що вважав її негідною себе, або?..

«Або». Відповідь Рита знала точно. Чернишевському не секс єдиний потрібен, швидше за все дещо більше, про що весь вчорашній день повторював. Це Одинцова, наче сліпа, вчепилася у твердження, що всі мужики сволоти й Олег не виняток. Знову поставила питання про довіру, яка виявилася непосильною ношею у їх відносинах. 

Довіра, як чужорідний простір, в котрий Маргарита давно розучилася заходити сама і допускати до нього своє оточення. Якось непомітно щирість відійшла в ряд заборонених і неприпустимих цінностей, до яких двері свідомості залишалися закритими. У всякому випадку дівчині так здавалося до сьогоднішнього вечора. А зараз? Чи здатна повірити Олегу? Здається, всередині щось клацнуло і, перевернувшись, змінилося. Всього-то треба було завестися з півоберту від парочки нецнотливих дій старого друга, його поцілунків і...

Подумати тільки! Вона цілувалася з кращим другом!

Приклавши руку тильною стороною долоні до рота, Одинцова заплющила очі та відкинулася на подушки. Зовсім з глузду з'їхала! Але їй ні краплі не соромно. Швидше за все, вранці пошкодує, почне бентежитися поруч з Олегом, але не тому, що про щось шкодує – ні краплі не шкодує! Бо мислить про Чернишевського не в тому напрямку, в якому варто.

А в якому власне варто?

Відтепер Олег для неї не друг і навіть не приятель. Ось де особливо чітко відстежувалася народна мудрість, яка говорила, мовляв, дружби між чоловіком і жінкою не існує. Між нею з Чернишевським теж не існує і ніколи раніше не було. Його особливе ставлення до Рити пояснювалося тим, що з давніх часів відносився до неї куди сердечніше – як до дівчини, що подобається. Схоже, нинішній стан речей практично не змінився. Олег і для Одинцової завжди був чимось більшим, сенс тепер себе обманювати. 

Дивно, але дівчині зовсім не хотілося злитися на Чернишевського. Вірніше, спочатку хотілося, а вже потім... Прийнявши холодний душ, заспокоївшись, Маргарита усвідомила – так навіть краще. Спати з ним дуже небезпечно. Ще не час.

Яке до біса «ще»? Взагалі, не можна з ним спати!

Посміхнувшись, Одинцова кілька разів квапливо покрутилася в ліжку. Сон не приходив. Роздуми, неприборканим хороводом дзижчали в голові, не даючи спокою. Лаяла себе за необачну сміливість і обурювалася, чому Олег так легко кинув її. Дивувалася реакції власного тіла на його торкання і з захватом мріяла про повторення.

Злість і роздратування. Вагання і страхи. Захоплення і бажання. Непохитний трепет в серці та острах довіритися... Головне – всюди він, Олег Чернишевський. Безумовно, якщо чоловік мав за мету змусити думати про себе цілодобово, то він свого домігся.

Маргарита крутилася в ліжку до світанку. Лише з першими сонячними променями дозволила втомі та напрузі взяти над собою верх. Засипала з блаженною посмішкою на губах, бо всьому виною були неконтрольовані інстинкти й власні висновки щодо її почуттів і Олега в цілому. Сон напрочуд був міцним і спокійним, щоправда, коротким. Начебто не минуло й десяти хвилин після заспокоєння, як неподалік щось загуркотіло і, відлунням продзвеніло в вухах, похитнуло відносну безтурботність. Ще пара приємних миттєвостей поверхневого сну і...

– Ритко-Маргаритко! Досить спати, соня!

Разом з вимогливим кличем Одинцова зрозуміла, що її схопили за ноги й безжально потягли вперед з ліжка, змушуючи мимоволі з'їхати з подушки. Реакція була блискавичною. Широко розкривши очі, з жахом поглянула в стелю, вигукнувши:

– Що відбувається?

– Час вставати! – продовжуючи нехитрі маніпуляції, спрямовані на остаточне пробудження Маргарити, наказав чоловік, – Нас чекають великі справи!

– Чернишевський, ти псих? – Рита різко, наскільки дозволяло незручне становище, підхопилася і, спираючись ліктями на матрац, округлила очі. З подивом подивилася на Олега, що хитро посміхався, – На час дивився?

– А що час? – зобразивши розгубленість, озирнувся до настінного годинника, – Ще трішки й до обіду недалеко буде.

– Яка різниця? – натягуючи ковдру до підборіддя, засмикала ногами, сподіваючись позбутися від наполегливої окупації, – Яке ти маєш право вриватися до мене і щось вимагати?

– Ритуле, я поки нічого не збирався вимагати, – Чернишевський відпустив дівчину і, поставивши руки в боки, сповістив: – Але в мої плани на останній повноцінний день з тобою не входило цілодобово валятися в ліжку.

Припущення прозвучало двозначно. Рита, хмикнувши, сховала обличчя за ковдрою, залишаючи відкритими очі, щоб мати можливість спостерігати за цим нестерпним чоловіком. Здалося, він знову натякає на більше, та нічна хоробрість дівчини й охота не просто повторити, але і довести ситуацію до логічного завершення, кудись поділася, залишаючи суцільне замішання. Головне, не почервоніти, інакше сорому не обібратися. Хоч би в Олега не вистачило нахабства згадати вчорашнє… Проте подальші дії чоловіка знов збили дівчину з пантелику, бо він в декілька кроків опинився поруч.