Читати книгу - "Нарис історії України. Том 1, Дмитро Іванович Дорошенко"

на Польщу. Старий гетьман Жолкєвський сміливо виступив їй на одсіч з невеличким відділом, перейшов Дністер, але на полях Цецорських недалеко Яс був оточений переважаючими силами ворога, весь його відділ був знищений, і сам він поляг головою. Його помічник, польський гетьман Конецьпольський попав у неволю. У цім бою поляг також підстароста чигиринський Михайло Хмельницький, а син його Богдан, пізніше славний гетьман України, попав у турецький полон. Але турки не розвинули зразу своєї перемоги й не рушили за Дністер. Поход Іскандер-паши був тільки початком кампанії: іти походом на Польщу збирався сам султан Осман.

В той час митрополит Іов Борецький відбував свої наради з українською шляхтою й козаками, в Адріанополі султан вже робив огляд свого війська, з яким він мав іти «завоювати Лехістан», себто Польщу. Супроти грізної небезпеки варшавський сойм ухвалив взяти на службу не більше й не менше як 20.000 козаків з платою 100.000 золотих на рік, і король на це пристав. Жигимонт навіть удався до патріярха Теофана (коли той іще перебував у козаків), щоб він вплинув на козаків, намовляючи їх на війну з турками. На соймі виступив з гарячою промовою волинський депутат Лаврентій Древинський, в якій казав, що в наступаючій війні Польща буде боронитися руками православних людей, а тимчасом не хоче заспокоїти й вдовольнити їх справедливі бажання в справах віри. Він яскраво змалював усі кривди й переслідування, що терпіли православні українці й білоруси, і грозив тяжкими наслідками, якщо з православними не буде поступлено по справедливости. Древинського піддержували інші посли з Київщини, Волині й Берестейщини. Але їхні промови більшість послів зустрічала сміхом, а король заявив, що скоріше зречеться своєї корони, ніж допустить, щоб схизматицьхий митрополит засів у Київі. Пекучу реліґійну справу сойм збув формальними постановами, які нічого певного православним не давали.

Тимчасом козаччина, заохочена закликами й обіцянками уряду, енергійно взялася готуватись до війни. Але репресії, що почалися на Білій Руси проти православія, прохолодили її запал. Агітація митрополита робила своє діло, козаки, ведучи на тій же раді в Сухій Діброві переговори з королівським післанцем, хоч присягли разом з тодішнім гетьманом Бородавкою, що будуть вірно служити Річі-Посполитій, але вибрали спеціяльну депутацію до короля: Сагайдачного, єпіскопа Курцевича й ще дві особи, щоб добитися від короля затвердження висвячених патріярхом Теофаном православних єпіскопів і митрополита. Тимчасом козацька флотілія вже вийшла в Чорне море й наробила серед турків великого переполоху. Самий Царьгород обхопила паніка, коли козацькі чайки появились перед Босфором. Турецький флот, що боронив столицю, не зважився напасти на козаків, але ескадра Капудана-паши, що стерегла їх повороту, напала таки на їх і захопила кілька чайок з козаками; їх одвезено до болгарського побережжя, де стояв султан з військом і там їх замордовано лютими муками, зриваючи тим способом свою злість за плюндрування столичної околиці.

Козацьке посольство у Варшаві, яке прибуло туди в липні 1621 року, король прийняв ласкаво, обіцяв «заспокоїти» реліґійну справу, і Сагайдачний був задоволений результатами своєї місії та й поїхав з Варшави просто на фронт, бо козаки, навіть не дожидаючи повороту свого посольства, вже рушили в поход на поміч польській армії, що в кінці серпня стояла під Хотином, а турецька армія з султаном на чолі вже була в Молдавії.

Польське військо, яке раховано на 35.000 і яке було під проводом старого гетьмана Ходкевича (при ньому був і королевич Володислав) стояло супроти турецької армії, що складалася з 150,000 регулярного війська, окрім татарської орди й ріжних допомогових відділів. Ця маса грозила просто роздавити польське військо, котре перейшло Дністер і стало під Хотином. Тут з нетерпеливістю дожидали козаків. Козаків ішло 41.500, і мали вони 22 гармати. Вони йшли під проводом Бородавки, переправились через Дністер коло Сороки й стали пустошити околиці. Вони вислали післанцем до польського війська Михайла Дорошенка (будучого гетьмана), питаючи, куди мають іти далі. Розуміється, польське командування відповіло, що мають якомога скоріше поспішати до польського табора. Ще перед приїздом Дорошенка прибув до табору Сагайдачний, і його вислано, щоб їхав до козаків і скоріше приводив їх з собою. По дорозі Сагайдачний натрапив на турків, трохи не попав у полон, був тяжко поранений в руку (ця рана згодом звела його в могилу), але щасливо врятувався й знайшов козаків коло Могилева.

Приїзд Сагайдачного зробив переміну в проводі козацькою армією. З Бородавки були незадоволені за те, що необачно порозсилав малі козацькі чати, які були побиті турками. Сагайдачного зустріли з радістю, вислухали його звіт з подорожи до Варшави і його побачення з королевичем під Хотином (Володислав дуже добре ставився до козаків і мав серед них великі симпатії) і, як це часто бувало в історії козаччини, зараз же скинули прежнього гетьмана Бородавку, закули його в кайдани, а натомість вибрали Сагайдачного. Бородвку судили, признали винуватим в необережнім вигубленні козаків і стратили. За кілька день Сагайдачний привів свою армію під Хотин — саме впору, бо вже на другий день турки почали наступати.

Вони вдарили зразу на козаків, які були стомлені походом і ще не встигли укріпити свій табор. Одначе козаки відбили наступ. Два слідуючі дні зряду ціла турецька армія кидалась штурмувати козацький табор, але всі її шалені атаки розбились мов о камяну скелю, о козацьке завзяття. Відбивши третю атаку, козаки сами перейшли в наступ і, піддержані поляками, збили турків з позицій, понищили їхні гармати й вдерлись в турецький табор. Якби вони не почали його грабувати, а продовжували наступ, погром турків був би повний. Турки, зібравши свої сили, вибили козаків з табора, але всетаки Сагайдачний взяв у полон одного пашу і кілька ще значних персон. Султан плакав від злости.

Кілька день обидві армії відпочивали. Потім турки поновили атаки. Знову головно на козацький табор. Татари обійшли польсько-козацький табор і відрізали сполучення з Камянцем. Почав відчуватися брак запасів і амуніції. Але обидві сторони понесли вже великі страти й були виснажені. Після ще кількох спроб зломати польсько-козацький табор султан згодився почати мирові переговори. 8 жовтня на полі бою під турецькою фортецею Хотином було складено мир.

Одним з головних пунктів миру була заборона козакам виходити в море й плюндрувати турецькі володіння. Козаки зараз після заключения миру почали свій відворот на Україну. Перед тим вони вислали до короля делегацію, яка мала домагатись підтвердження прав і вольностей козацьких, щорічної платні в сто тисяч золотих і окремої нагороди за хотинський поход, а опріч того заспокоєння потреб православної церкви.

Королевич Володислав обсипав Сагайдачного — головного спасителя в