Читати книгу - "Новели, Черемшина Марко"

гримають, що він русс і зрадник, «фалья», бо старші п’ють та співають, і мужжа голодна. Мадяри хочуть свого круля, а поляки свого та й мадяри не розуміють осторог мужиків, не вірють їм і кличуть жидів, аби посвідчили, чи они не зрадники. В горах уложили vorsp. за близько середину їх, около 4-х забрали козаки, котрі йойкались ще, що вбили молодого регіментарцта. Форшпанів побили, бо казали, що жовняри були на фірах. Був час, де треба було сидіти тихо і сірника засвітити не вільно. Їдь, то коні цісарські, фуджя - їдь.

 

Війт

 

Юра Драбанюки - Василь, Параска, Анна, син і донька. Петро Ринка - люки, кревні - Одокія (вона мазниця), син, кривий Пантела.

1) Син іде, виряджають, серпень, толока на хату, як вість про руйнацію, наречена синова Гапка, всі виряджають.

2) Сусіди Шипканюки тішуться, що сина нема, обкрадають Довганюків і, коли листи від сина надходять, притихають, а все упевняють, що не прийде. Худоба гине, бо нема кому доглядати. Війта відозви. Спис худоби, все занятий.

3) Вересень, листів від сина нема, входить патроля, війт занятий зовсім, треба кормити, буки за то, що не замелдував утікшого Коця. Приходить письмо, що син умер. Обід за сина.

4) Жовтень. Патроля відходить, село відбите, навкруги битва. Страх. Форшпани беруть при кінці.

5) В’їжджає неприят[ель]. Патроля, бреше багато, донька з ними утікає і інші дівки.

6) Входять наші, і село горить, а всі таблиці...

 

Бранці (головосіки). Каліцтво

 

1) Іваниха дома коло Дуці, котрий питає, де дєдя, і вона нагадує храм, а тепер...

2) Йдуть бранці, пізнавай чоловіка, ми не боронимо, ія гвери, і Іван (думає) по дорозі жид - входять в село, Іван, тут виходить з церкви чєлідь і старшина, кличуть Софію, а вона розповідає, що дєдя помер, що дитина, хлопець, умерли, що деревище з тих дощок, що на підлогу в кліті. Козакам подобається, ідуть до хати всі 3, тут годуються, а відтак козак береся до неї, чоловік каже піддатись, а коли коз[ак] хоче, він кидаєсь на него, але коз[ак] перемагає і убиває, відтак своє кінчить. Вона умліває і (що їй привиджуєсь). Тим часом козак нагадує, що зле зробив, бо бракує чоловіка до числа, відрубує голову, аби повірив комендант, міх попелом обсипав. Жалує, говорячи до (?). Дівчина питаєсь, де вуса, очі, ніс, вуха, чупер. На похорон приходять баді і кажуть, що то через то, що косив на головосіки.

У написаних оповіданнях ці нотатки не використано. Очевидно, схоплені в них зовнішні події не задовольняли вимогливого митця. На війну письменник дивився очима трудящого селянина, якому війна завдала нестерпних мук. Новели Марка Черемшини про село за часів війни належать до кращих творів української літератури на цю тему.

 

СЕЛО ПОТЕРПАЄ

 

Вперше надруковано в ЛНВ, 1922, кн. 2, с. 98-100.

В архіві ЛНВ (ІЛ, ф. 78, № 628) зберігається перший примірник машинописної копії оповідання з авторськими правками - 3 арк. великого формату, без дати. В архіві письменника (ІЛ, ф. XII) зберігається другий примірник машинописної копії (№ 21) і чорновий автограф (№ 136) - два склеєні аркуші, списані олівцем. Перша назва оповідання у чорновому автографі - «Село постиває».

Подається за першодруком.

 

ПЕРШІ СТРІЛИ

 

Вперше надруковано в ЛНВ, 1922, кн. 1, с. 11-17.

В ІЛ, ф. XII, зберігаються два автографи: чистовий - № 44-а, 16 арк. великого формату, списаних фіолетовим чорнилом, без дати, і чорновий - № 132, 14 арк. великого формату, списаних чорнилом і олівцем, без дати і без назви. Тут же зберігається перший примірник машинописної копії з правками автора - 10 арк. великого формату без дати. Другий примірник машинописної копії зберігся в архіві ЛНВ (ІЛ, № 78, № 626).

Подається за першодруком.

У тексті оповідання є окремі різночитання:

с. 92, рядок 13 - і добровільців - у першодруку пропущено.

с. 94, рядок 20 - за невісткою - у чистовому автографі було: по невістці. Виправлено в машинописі рукою автора.

с. 94, рядок 27 - стратити - у чист. автографі було: тратити. Виправлено в машинописі рукою автора.

с. 94, рядок 34 - в самі мати - у першодруку було: давати. Виправлено за автографами і машинописними копіями.

с. 95, рядок 37 - з долу у гори - у машинописних копіях помилково: з дому в гори.

 

ПОМЕННИК

 

Вперше надруковано уривок в «Ілюстрованому селянському календарі «Громада» на звичайний рік 1923», Львів, 1923, с. 117-125. Того ж року твір надруковано повністю в журналі «Нова Україна», № 11, с. 1-16.

В ІЛ, ф. XII, № 115 і 134, зберігається чорновий автограф оповідання - два зошити, відповідно 12 і 13 арк., списані олівцем. У першому зошиті текст кінчається словами: «Жінки сплеснули в долоні». Другий зошит починається словами: «Вадь там і наші будут?» і до кінця. Останньої фрази «Знає го біс?» в автографі нема.

Назва оповідання в автографі така: «(Із циклу: Село за війни). Б’є смучя година (Сільські образки з часів війни)». На першій сторінці першого зошита зверху у лівому кутку дата «6/9», а на першій сторінці другого зошита на тому ж місці - «23/9 1914».

Подається за першодруком.

 

БОДАЙ ЇМ ПУТЬ ПРОПАЛА!

 

Вперше надруковано в ЛНВ, 1923, кн. 1, с. 3-19.

В ІЛ, ф. XII, зберігається чистовий автограф оповідання (№ 24) - 35 арк. великого формату, списаних фіолетовим чорнилом, без дати. Тут же (№ 10) зберігається другий примірник машинописної копії - 22 арк. великого формату з авторськими правками. Перший примірник машинописної копії з авторськими правками зберігається в архіві ЛНВ (ф. 78, № 620).

Подається за першодруком.

 

ЗРАДНИК

 

Вперше надруковано у виданні «Письмо з «Просвіти», Львів, 1922, № 17-18, с. 137-138.

В ІЛ, ф. XII, зберігаються незакінчений чорновий автограф № 121, 4 арк. великого формату, списані фіолетовим чорнилом (без IV розділу), чистовий автограф (№ 34,