Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Пане Аронаксе, — відповів канадець, — ваші докази суперечать здоровому глузду. Ви говорите в майбутньому часі: «Ми будемо там! Ми будемо тут!» А я говорю в дійсному часі: «Ми тут, і треба цим скористатися!»

Логіка Неда Ленда вибивала мене з моїх позицій, і я відчував себе переможеним.

Докази на користь моєї пропозиції були вичерпані.

— Пане, — продовжував Нед Ленд, — припустимо неможливе: капітан Немо нині ж запропонує вам залишити «Наутілус». Скористаєтеся ви його пропозицією?

— Не знаю, — відповідав я.

— А якщо він скаже, що вдруге такої пропозиції не зробить? Як ви до цього поставитеся?

Я промовчав.

— А що скаже Консель?

— Друг Консель, — спокійно відповів той, — друг Консель нічого не скаже. Йому зовсім байдуже, як розв’яжеться це питання. Він холостяк, як і його хазяїн, як і його приятель. Ні дружина, ні батьки, ні діти, ніхто не чекає його на батьківщині. Він служить у пана професора, і думає і говорить, як пан професор. На превеликий жаль, на нього нема чого розраховувати, щоб одержати більшість при голосуванні. Тут є дві сторони: пан професор і Нед Ленд. Усе цим сказане! Друг Консель — весь увага! Він готовий приступити до підрахунку голосів.

Я мимоволі усміхнувся, слухаючи кумедну промову Конселя. У глибині душі канадець, звичайно, був задоволений, що позбувся зайвого супротивника.

— Отже, пане, — сказав Нед Ленд, — раз Консель не бере участі у суперечці, вирішувати питання доведеться нам із вами. Я усе сказав. Ви мене вислухали. А тепер що ви скажете?

Доводилося тут же дійти якогось рішення, ухилятися я не хотів.

— Друже Нед, — сказав я. — От моя відповідь. Ви праві, і мої докази менш вагомі, ніж ваші. Капітан Немо зі своєї волі не відпустить нас, на це нічого сподіватися. З почуття самозбереження він не випустить нас на волю. Але з того ж почуття самозбереження нам доведеться при першій зручній нагоді залишити борт «Наутілуса».

— Мудро сказано, пане Аронаксе!

— Але ще одне зауваження, — сказав я. — Потрібно діждатися моменту дійсно сприятливого. Потрібно, щоб наша спроба увінчалася успіхом. У разі провалу ми пропали! Капітан Немо цього ніколи нам не пробачить.

— Усе це так, — відповів канадець. — Але ваше зауваження однаково стосується будь-якої спроби втекти із судна, через два роки чи через два дні. Отже, питання стоїть так: буде зручний випадок, треба ним скористатися!

— Згоден. А тепер скажіть-но, Неде, що ви називаєте зручним випадком?

— Ну, припустімо, випаде темна ніч, судно йтиме неподалік європейських берегів… От вам і зручний випадок!

— І ви спробуєте врятуватися уплав?

— Звичайно, спробую, якщо судно буде йти поверхнею моря, поблизу берега. А якщо судно зануриться під воду…

— То в такому разі?

— У такому разі спробую захопити шлюпку. Я знаю, як нею користуватися. Проберемося усередину шлюпки і, відгвинтивши затвори, спливемо на поверхню.

Штурман зі своєї рубки на носу судна не помітить нашої втечі.

— Ну, що ж, Неде Левд! Ловіть зручну нагоду! Але не забувайте, що невдача нас погубить.

— Не забуду, пане.

— А тепер, Неде, хочете вислухати мою думку щодо ваших планів?

— Охоче, пане Аронаксе.

— Я думаю, — не кажу «сподіваюся», — що такої зручної нагоди не буде.

— Чому?

— Тому що капітан Немо тверезо дивиться на речі і, звичайно, буде стерегти нас, особливо поблизу європейських берегів.

— Я дотримуюся такої ж думки, — сказав Консель.

— Поживемо-побачимо! — відповів Нед Ленд, труснувши головою, як справжній паливода.

— А тепер, Неде Ленде, — додав я, — на цьому завершимо нашу бесіду. Ні слова більше! У той день, коли ви здумаєте втекти, ви нас попередите, і ми підемо за вами. Я цілком покладаюся на вас.

Так закінчилася наша розмова, що повинна була мати серйозні наслідки. Зауважу, до речі, що, на превеликий жаль канадця, події, вочевидь, підтверджували мої припущення. Чи не довіряв нам капітан Немо, плаваючи в європейських морях, чи ж уникав зустрічі із суднами всіх націй, що у великій кількості борознили Середземне море? Не знаю. Але ми йшли переважно під водою і на далекій відстані від берегів. Часом «Наутілус» спливав на поверхню настільки, що з води виступала штурвальна рубка, але частіше судно занурювалося на глибини, досить значні в тутешніх водах. Так, між Грецьким архіпелагом і Малою Азією, занурюючись на глибину двох тисяч метрів, ми не досягали дна.

Про те, що ми пройшли повз острів Карпатос, із групи островів Південні Споради, я довідався від капітана Немо, котрий, показавши на якусь крапку на карті, проказав вірш Віргілія: