Читати книгу - "Хвороба Кітахари"

кухонним столом креслення каменедробильного агрегата, сам він працював у порожньому гаражі за верстатом: з телескопічної пружини вібраційного решета — він притягнув її з кар'єру — зробив міцний сталевий прут і приварив до цієї ручки кутий сталевий кіготь з радіатора «Ворони». Цей кіготь, розжарений, ще гарячий, він відпиляв від залишків «Ворони», зачистив напилком і довго шліфував, доки не досяг того, що він став гострим як лезо його викидного ножа. Проти моорського палія пістолет йому не потрібен. Оцим от кігтем він виб'є, вирве з кулака запал.

Але коли Берінг, захекавшись, дістався під'їзної дороги, до мамонтових сосен, які чорнішими ночі височіли на тлі беззоряного неба, там уже панувала тиша. Ставок з лататтям, сосни, зарості біля сплячого будинку — все було тихим. Собача зграя також — ані звуку.

Він дозволив декільком собакам піти разом з ним у патрульний обхід. І хоча навіть у темряві добре розрізняв кожного з них, все ж ані команд не шепотів, ні пестливих кличок, як іноді Амбрас. Не заохочував своїх супутників, не потріпував по холці, не хвалив, але й додому не гнав, дозволяв бігти поруч і з кожним кроком усе глибше занурювався у свою глуху ненависть. Док Моррісон обіцяв йому, що діри в погляді проясніють і врешті зникнуть. Отже, він міг обіцяти паліям, що відшукає їх хоч удома, хоч у будь-якій криївці чи схованці. Він поклявся розшукати їх. Сам того не помічаючи, Берінг говорив із самим собою вголос.

Собаки насторожилися: чого він хоче? Не розуміли його бурмотіння. Бігли поруч, щоразу призупиняючись, звісивши язика і часто-часто дихаючи, дивилися на нього, а один з короткошерстих метисів, у жилавих плямистих тілах яких ніби зосередилася сила й лють, нюх, пристрасть до полювання і всі решта якостей зграї, спантеличено загавкав, і в ту ж мить у мороці — близько і далеко-далеко — здійнялися на кілька хвилин гавкіт і виття. Берінг не звернув на це увагу. Був ніби глухий. Він згадував: знову повзли сталевим корпусом «студебекера» зварювальні шви, знову спалахували й гасли вогненні сліди його праці, що перетворила розвалюху у втілену мрію. Залізний прут в кулаці здавався йому ручкою зварювального апарата часів Великого ремонту, він знову варив шви, один за одним, знову обробляв дверцята кувалдою, надаючи їм форму крил стрімкого птаха в пікірувальному польоті, знову виковував дзьоб і кігті ґрат радіатора, десятки, сотні кігтів і втикав їх у глумливі пики Моору, у скроні, у щоки, очі цих оскалених прояв, які промелькнули перед ним у пиловій завірюсі посадки, рвав і шматував усе, чим запам'яталась йому година повернення. В нього був траур за своєю машиною.

Коли він закінчував коло і вдев'яте, вдесяте, водинадцяте крокував повз дерев'яні колони веранди, повз погризених негодою фавнів парадних сходів, він вдаряв прутом по краю порожнього басейну, оточеного танцюючими німфами, вистукував короткі, жорсткі сигнали своєї пильності на проіржавілих фігурних водостоках, дощових жолобах, а то й на замшілій голові фавна. Віконниці музичного салону стояли відчиненими. Якщо Собачий Король лежить без сну у своєму лігві, хай чує, що й Охоронець не спить і жадає схопити його ворогів, побити їх і задушити всяку іскру, щойно вона перескочить з Моору в його королівство, що гине… Нехай Армія на підході й залишатися у приозер'ї більше не можна і всім їм доведеться зникнути, всім — каменярам, солеварам і капканникам, так само як і секретарям і агентам, — він, Берінг, охоронець Собачого Короля, навіть зараз, у мороці, відчуває, як до нього повертається сила зору, і буде обороняти віллу «Флора» від моорських аж до дня й години від'їзду, і використає кожен шанс помститися паліям за загибель «Ворони».

Єдине світло, яке й нині ще поверх набережної та руїн готелів проривалося на висоту вілли «Флора», було спалахами вогнищ біля «Бельвю». Часом долітало й далеке гурчання якогось агрегата, залежно від напрямку вітру то гучніше, то знову тихіше. Але в бінокль Берінг не виявив інших видимих ознак присутності Армії — лише цей неспокійний червоний відблиск у кронах платанів над готельною пральнею. Як численні каральні експедиції до них, так і солдати білявого капітана поставили свої намети під чорними балконами та порожніми вічницями вікон колись найфешенебельнішого з прибережних готелів. Проте цього разу, влаштувавши табір, вони не шукали вбивць і голомозих бандитів. А цього ж разу, чорт забирай, зовсім і не треба ходити для цього в гори, в глушину, досить лише руку простягнути, щоб арештувати паліїв, прямо у них вдома або хоч на площі, — тільки цього разу солдатам було наплювати на ворогів Собачого Короля, хай навіть це і їхні вороги теж.

Коли вертоліт у хмарі пилу знову піднявся у повітря, набрав висоту і, перетворившись на темну точку гудіння, зник понад сніговими полями Кам'яного Моря, ці солдати, немов утомлений загін інженерних військ, почали зміцнювати підручними матеріалами шпунтові балки пароплавного причалу і класти поверх дощок залізні листи — для проїзду техніки. І тимчасом як «Ворона» догорала і дим чорними смугами плив над озером, а капітан і Собачий Король штудіювали в секретаріаті оперативну мапу, прокреслюючи приозер'я червоними хвилястими лініями і колами, прихльобуючи секретарську самогонку, Берінг мовчки чекав біля відчинених дверей і слухав, як ці двоє розмовляли мовою переможців — і навіть сміялися. Зрозумів він тільки те, що Амбраса вогнище біля причалу теж зовсім не цікавило і що він геть не збирався помічати натовп роззяв на плацу, паліїв, своїх ворогів.

«Птах нам більше не потрібен, — сказав Амбрас, — сказав йому, що повернувся з рівнини, щоб захистити цього птаха і весь Собачий дім від вандалізму, і заздрощів, і жадібності Моору. — Птах нам більше не потрібен. Ми поїдемо на тягачах, у бронемашинах, у джипах… Із завтрашнього дня можеш вибирати. Армія вже на підході. Ти повернувся з передовим загоном, розумієш, це просто передовий загін».

Завтра. Армія. Птах нам більше не потрібен. Армія на підході. І прибуде вона не за місяць і не через рік, як всього кілька днів тому говорив сам же Собачий Король. Вона прибуде завтра і заявить свої права на землі, завойовані десятиріччя тому. Тому що тепер, коли останні озброєні вороги згоріли у вогні Нагої або розбіглися,