Читати книгу - "Аргонавти Всесвіту"

— Досить, Вадиме, досить! — вигукнув Риндін.

Пролунав сухий тріск: то луснула грубезна дошка з пластмаси, не витримавши жару. Від неї підіймалася сіра цівка диму. Вогнетривка пластмаса починала горіти.

Швидким рухом руки Сокіл відсмикнув шомпол. Сліпуче світло згасло так само раптово, як і виникло. Здавалося, що в каюті одразу стало темно. Тільки світився розпечений до білого кінчик мідного шомпола, з якого повільно падали на підлогу краплини розплавленого металу, та дошка, що дуже розігрілася, вилучала все такий самий сухий жар.

— Скажу, добра температура, — пробурмотів Ван Лун, не зводячи погляду з дошки. — Відзначаю, що цей шматочок цілий, не згорів! Лежить на дошці. Дивно, як це може бути, Вадиме?

Сокіл задумливо скуйовдив своє кучеряве волосся:

— Важко сказати поки що, Ван, — відповів він. — Очевидно, тут відбуваються цілком інші процеси, які не мають нічого спільного з горінням, про яке ви говорите. Я навіть не думаю, що інфрарадій розігрівається сам під час активізації. Можливо, він лишається холодним — і нагрівається тільки механічно від речей, що знаходяться поблизу нього.

— Як лишається холодним? — здивувалася Галя. — А цей жар, від якого розтоплюється мідь? А світло?

— Все це — наслідок звільнення енергії інфрарадію. Під впливом випромінювань радію він починає розпадатися значно активніше. Може статися, коли б ми наблизили до нього не мізерні сліди радію, а більше, — тоді виник би значно сильніший ефект. Мабуть, небезпечний для нас. А за таких умов… — Він замислився. — За таких умов, як я вважаю, ця крупинка інфрарадію сяяла б безнастанно і випромінювала тепло на протязі десятків років. Ось вам і енергія інфрарадію, Галиночко. Тепер переконалися? Бачите, що це за мінерал?

Галя мовчала. Вона була вражена. Замість неї заговорив Риндін — в його голосі бриніли нотки занепокоєності.

— Вадиме, ваш експеримент навів мене на деякі роздуми, — сказав він. — Насамперед, заберіть залишки мінералу. І зберігайте їх з цієї хвилини не інакше, як у свинцевій шафі. Так буде безпечніше. Не треба рискувати. Неприємні й опіки, як оті, що їх дістала Галя; але можуть бути і ще неприємніші ускладнення. Виникають ще й інші труднощі. Певна річ, ми мусимо привезти на Землю інфрарадій, і по можливості якнайбільше, чи не так?

— Ще б пак! — палко відгукнувся Сокіл.

— Отож доведеться зробити кілька вилазок по цей мінерал до печери. Але сумний досвід Галі показує нам, що тут також потрібні серйозні запобіжні заходи, які утруднять роботу. Почнемо з того, що переносити мінерал доведеться в свинцевих сумках…

— Їх можна зробити з наших свинцевих аркушів, — вставив Вадим Сокіл.

— Правильно. Але цього замало. Свинцеві сумки нейтралізують вплив мінералу під час переноски. Втім, збирання його також небезпечне. Органічне скло шоломів наших скафандрів має домішок свинцю, правда, дуже маленький, але я гадаю, його вистачить. Не треба тільки близько нахилятися до мінералу. Ви говорили, Вадиме, що інфрарадій випромінює найбільше альфа— і бета-частинок, а гамма-частинок відносно дуже мало?

— Так, Миколо Петровичу. І альфа-частинок лише трохи більше, ніж гамма. Це одна з дивних його властивостей.

— Нам зараз це на руку. Альфа— і бета-частинки мають дуже невеличку проникливу властивість — у відміну від гамма-частинок. Отже, буде досить захисту з свинцевих сумок і домішку свинцю в склі шоломів. Звичайно, важкі свинцеві сумки дуже утруднять роботу і не дадуть можливості скоротити кількість вилазок до печери. Проте іншого виходу я не бачу. Так, це питання ясне, хоча, зрозуміло, вам, Вадиме, доведеться ще раз пильно вимірити активність випромінювання мінералу, особливо — в печері. Від цього, як ви розумієте, залежатиме тривалість перебування в надрах. Далі, скафандри доведеться тримати не в каюті, а в одному з шлюзів астроплана. Їх зовнішня поверхня під впливом альфа— і бета-частинок може стати радіоактивною і теж небезпечною для нас.

— Правильно, Миколо Петровичу, — погодився Сокіл. — Треба буде регулярно перевіряти і скафандри.

— То ж воно й є. Я зовсім не хотів би, щоб хтось з вас занедужав на променеву хворобу… Тепер далі. Зберігати інфрарадій поки що краще всього назовні. В нашому міжгір’ї є чимало невеличких печер. Подивимося, як він поводитиметься, коли його зібрати докупи: це також нез’ясоване питання. А от як везти інфрарадій на Землю — остаточно не знаю, — засмучено сказав Риндін. — Космічне проміння може влаштувати нам таку реакцію, таку активізацію інфрарадію, що ми з вами і кісток не зберемо… Судячи по вашому експерименту, Вадиме, можна чекати, що космічне проміння буде активізувати інфрарадій ще дужче.

— Цілком можливо. А коли захистити мінерал на час польоту свинцевими аркушами? — висловив припущення Сокіл.

— Ви забуваєте, що вони знадобляться нам самим, дорогий мій, — спростував його Риндін. — Свинцевих аркушів у нас не так уже багато. Ні, це не підходить… Проте що можна вигадати ще? Не знаю… Можу сказати тільки одне: якщо нам не пощастить знайти захист інфрарадію від космічного проміння — доведеться відмовитися взагалі від думки везти його на Землю. Так, так, Вадиме, я розумію, що вам неприємно чути таке. Але ми не можемо рискувати долею цілої експедиції! — твердо закінчив Риндін.

— Гадаю, слово “рискувати” тут надто делікатне, — озвався Ван Лун. — Вважаю, ми просто вибухнемо по дорозі. Якщо не упакуємо інфрарадій дуже-дуже добре.

Сокіл мовчав. З його засмученого обличчя було видно, що йому важко примиритися з думкою про неможливість привезти дорогоцінний мінерал, реальне ствердження його теоретичних міркувань, на Землю. Але він навіть краще за інших розумів, що Риндін має цілковиту рацію. Треба будь-що знайти, винайти засіб захистити інфрарадій від впливу космічного проміння. Втім, де той засіб? У чому він полягає? Як його знайти?..

Того вечора Галя Рижко довго не могла заснути. Вона лежала в гамаку і міркувала. Яка страшна сила таїться в інфрарадії! І як дивно, що він такий простенький, непоказний зовні! Якісь камінці. Ну, світяться в темряві, велике діло! Звісно, забавно, втім… Ні, це просто досадно: якщо б камінці не світилися, вона, напевно, пройшла б повз них і не звернула ані найменшої уваги. Невже і ультразолото буде таким самим непомітним? Ні, ні, такого не може бути! Адже ж сама назва яка приваблива: ультразолото! Цікаво, як воно виглядає? І хто з них його відшукає? Мабуть, Вадим Сергійович, він спеціально ж розшукує його, те ультразолото. І навіть каже, що воно мусить бути десь поблизу…

Фантазія дівчини розпалювалася. А чому не може трапитися так, що ультразолото знайде також вона? Скажімо, це може