read-books.club » Сучасна проза » Танґо смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Танґо смерті"

535
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Танґо смерті" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 87 88 89 ... 102
Перейти на сторінку:
там серед гуркоту моторів вантажівок розстрілювати. Лунали розпачливі зойки, благання, прохання помилувати, слухати ці крики було понад сили. Викликали і з нашої камери усіх польських офіцерів, вони мовчки підходили до греко-католицького отця Мирослава, бо іншого тут і не було, вклякали і приймали благословення. Енкаведисти підганяли їх, але до камери боялися заходити, відчуваючи, що в таку хвилю люди можуть бути здатні на відчайдушні вчинки. Відтак викликали кількох студентів духовної семінарії. У камері ставало вільніше, тепер уже всі підходили до отця сповідатися, не чекаючи, поки викличуть. Ми всі перебували в якомусь отупінні, між собою не розмовляли, хіба що з Богом. Я складав у думках перелік усіх своїх гріхів, переді мною з'являлися ті, кому я завдав якоїсь прикрості, дивилися мені у вічі, але мовчали, і я не знав — відпускають вони мій гріх чи ні, гріхи приходили по черзі, але того найголовнішого не було й не було, і я вже тішив себе думкою про чистоту своєї душі, коли раптом сяйнуло — може, твій найбільший гріх ще не стався, може, власне зараз його зерно кільчиться і збирається проростати, і, коли ти знову опинишся на допиті, твій найбільший гріх виповзе з тебе, наче гадюка. Мені стає страшно від цієї думки, усі попередні лихі вчинки враз ізмаліли, вони вочевидь щезнуть, якщо я витерплю і нікого не видам, бо якщо добре помислити, то я здогадуюсь, де можна знайти вуйка і Люцію, а якщо вистою, то само собою відпустяться мені всі попередні гріхи, а якщо вибовтаю, то ті грішки в порівнянні з цим, найбільшим, стануть невидимі. Я добре знав, що я не герой і не святий, і все, що я колись зробив лихого, не переважить грішків, які вчинили інші, отже, я такий, як і всі, підозрюю, що я ще й боягуз, принаймні у снах я тільки такий, бо в житті ще мені не довелось перевірити своєї хоробрості чи з'ясувати, що я її взагалі маю. Я намагався викурити з голови ці жорстокі думки, бо вони мене мучили і карали невідь за що, але перспектива вчинення злочину переслідувала мене і переслідуватиме доти, доки мене покличуть на допит знову, і я перевірю себе та дізнаюся, хто я. Я почав пригадувати різкі слова, які кидав в обличчя рідним, а вони їх швидко забували і ніколи мені не спімнули, мені хотілося впасти тепер перед ними на коліна і просити вибачення, а ще мене проймав страх за Лію, худеньку, хворобливу дівчину з тонкими рисами і тендітними руками, можливо, її допитують так само, як і мене, знущаються і ґвалтують. Брязнули двері, усі задеревіли, отець бурмотів молитву, а убивці викрикнули кілька імен, серед них і моє, я гукнув, не піднімаючи голови: «Нема!» і відчув, як мене заливає холодний піт, як тремтять мої пальці, хтось із них сказав: «Ушол!», двері зачинилися, я не піднімав голови, не знаючи, якими очима дивляться на мене мої співкамерники, може, й осуджують, та й що з того — брехня може розкритися дуже скоро, я виграв у смерті, можливо, лише кілька годин чи хвилин. Подумавши про смерть, я відчув, що мені стає легше, не страх смерті був найдіймавішим, а страх перед тортурами, щодо смерті, то я б волів вибирати, якою смертю померти, найкраще, коли в бою, коли ідеш в атаку, коли несе тебе уперед якась потужна сила, але до смерті від кулі в потилицю я готовий не був.

Раптом я усвідомив, що став вслухатися до звуків скрипки, що долинали десь із далини, звуки ці перебивало скавуління і дзвінки трамваїв, людські голоси, але скрипка продовжувала грати, а я упізнавав у тих звуках танґо, яке так часто грав Йосько, танґо смерті.

Уночі, з понеділка на вівторок, запанувала раптова тиша, уже не траскали двері, не тупотіли кроки, не чутно було голосів і гуркоту моторів. На подвір'ї почулися жіночі голоси, хтось загукав, що енкаведисти покинули тюрму. Зчинився рух, по усіх камерах в'язні намагалися розбивати двері, ми виламали з печі залізний вершок і били ним щосили, але даремно. А тим часом у коридорі вже лунала біганина, метушня. Я зіп'явся до вікна і побачив на подвір'ї купу в'язнів, вони чогось крутилися і не насмілювалися підійти до брами. Раптом я зауважив Яся, він і ще кілька в'язнів волочили залізну штабу, за хвилину наші двері уже були виламані, і ми впали одне одному в обійми, але часу було обмаль, енкаведисти могли повернутися, а надворі вже починало світати.

— Де Лія? — запитав я, коли ми вибігли на подвір'я.

— Ми розбили її камеру також, вона чекає нас у брамі по той бік вулиці, біжімо хутчій.

Ми вибігли на вулицю і побачили два совєтських танки, постріли пролетіли над нашими головами, хтось кинувся назад на подвір'я, але ми з Ясем біжимо простовіч, ліпше згинути під кулями, ніж повертатися у те пекло. З розгону влітаємо в якусь браму, там уже Лія: «Сюди, сюди!» — махає рукою і веде в садок, в кінці якого дерев'яний паркан. Біля паркану гілляста акація, хапаємося за гілку, підтягуємося й опиняємося в іншому садку, а з нього через браму вибігаємо на Браєрівську. Тут ні душі. Ми врятовані. Шимон з Яськового будинку відчиняє нам браму і шепоче: «На стрих! На стрих! Але ціхо, бо совєтські жиди… тьху, євреї… ті — на першому… ще не виїхали, ще торгуються — драпцювати чи нє… Ти, Яську, до себе не заходь, я сам мамі піду скажу».

Знесилені, падаємо на стриху на якісь мішки і старі меблі й обзираємо одне одного, а щойно потому починаємо обніматися, і сльози заливають нам очі, я не втримуюсь і спазматично хлипаю, а Лія гладить мене по голові, і я відчуваю, як наші сльози єднаються, як її тіло здригається, я проводжу рукою по її спині і кажу:

— На твоїх ребрах тепер можна грати Баха, — і ми регочемо крізь сльози і розпач.

25

Перед підполковником Книшем у кабінеті головного лікаря закладу для божевільних сидів чоловічок років шістдесяти і виразно хвилювався, закидаючи то ліву ногу на праву, то праву — на ліву, при цьому очка його наполохано бігали, а коли зустрічалися з проникливим поглядом Книша, ховалися, мов равлики, під повіки. Книш за давньою, ще виробленою в КГБ звичкою витримав достатньо довгу паузу і щойно тоді розкрив папку та прочитав уголос:

— Цибулько Володимир Петрович, 1950 року народження. Місце народження — Коломия.

1 ... 87 88 89 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танґо смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танґо смерті"