Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 2"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кетрін похитала головою.
— Кілька подряпин, ото й тільки.
— Я мав на увазі… для Деміена, — сказав Торн..
Вона безпорадно знизала плечима.
— А що ми йому скажемо? — спитала пошепки.
— Ми й не повинні нічого казати. Нехай просто… обстежить його.
— Його обстежували місяць тому. І нічого не виявили. Він не хворів ще жодного разу в своєму житті.
Торн кивнув головою і замислився.
— Кажеш, жодного разу не хворів? — перепитав він з цікавістю.
— Ні.
— Дивно, правда ж?
— Хіба?
— Так мені здається.
Чоловіків тон здивував Кетрін, і вона повернулася, щоб поглянути йому в очі. Дивилась і чекала, що він скаже далі.
— Я хочу сказати… не було ні вітрянки, ні кору… ні свинки… Ні навіть нежиті чи кашлю… чи застуди…
— То й що? — спитала Кетрін, так наче не бачила нічого дивного в такому аж неправдоподібному здоров’ї хлопчика.
— Просто… мені здається це незвичайним.
— А от мені не здається.
— А мені здається.
— Він має здорових батьків.
Торн замовк, відчуваючи, як стискається його серця. Таємниця, схована десь у глибині душі, зачаїлася в ньому. Вона не полишала Джеремі всі ці роки, але здебільшого він знаходив виправдання для себе; хай він і винен був у брехні, одначе щастя, яке ця брехня спородила, давало йому розраду. Поки все йшло гаразд, було зовсім неважко тримати свою майже приспану таємницю в собі. Але тепер Джеремі відчував, як вона починає розпирати йому груди, ладна ось-ось вихопитися назовні.
— Коли б у твоєму чи моєму роді, — провадила Кетрін, — були випадки… ну, якихось там психозів чи душевного розладу… то, слово честі, мене б занепокоїло те, що сталося сьогодні…
Торн поглянув на неї і відвів очі.
— Але я про це думала, — сказала вона, — і знаю, що з цього погляду все гаразд. Деміен — здоровенький, міцний хлопчик. Він має кілька поколінь здорових предків і з того й з того боку.
Торнові було несила дивитися на дружину, і він лише кивнув головою.
— Він перелякався, ото й тільки. Це просто… прикрий епізод. З кожною дитиною таке може статися.
Торн знову кивнув і стомлено провів рукою по чолу. Серцем йому хотілося розповісти про все дружині, вихлюпнути таємницю назовні. Та було вже надто пізно. Брехня затяглася. Кетрін зненавидить його за це. А може, зненавидить і дитину. Атож, надто пізно. Вона не повинна дізнатися про таємницю народження Деміена…
— Я оце думала про місіс Бейлок, — сказала Кетрін.
— Що саме?
— Мабуть, нам треба залишити її.
— Сьогодні вона мені сподобалась, — тихо мовив Торн.
— Деміен так збудився. Можливо, він чув, як ми говорили про неї в машині.
— Може бути, — сказав Торн.
Це вже прояснювало дещо. Може, й справді то їхня розмова викликала такий страх у хлопчика. Вони ж бо гадали, що він нічого не чує, а він тим часом усе те всотував. І саме загроза втратити няньку сповнила його нестямним жахом.
— Атож, може бути, — повторив Торн, і в голосі його забриніла надія.
— Я хочу дати місіс Бейлок додаткові доручення, — сказала Кетрін, — щоб вона якийсь час була поза домом. Може, посилатиму її вдень за покупками, а сама більше часу приділятиму Деміенові.
— А хто робив це досі?.. Їздив за покупками?
— Місіс Гортон.
— Вона не буде проти?
— Не знаю. Але я хочу проводити більше часу з Деміеном.
— Ну що ж, по-моєму, це буде розумно.
Вони знову замовкли, і Кетрін відвела очі.
— Атож, це буде розумно, — повторив Торн. — Дуже розумно.
На якусь мить йому здалося, що все владнається. А потім він раптом побачив, що Кетрін плаче. Серце в нього знову стислося. Дивлячись на дружину, він шукав потрібних слів, щоб утішити її.
— Ти маєш рацію, Кеті, — пошепки мовив він. — Просто Деміен почув, що ми хочемо звільнити його няню. Оце і все. Це ж так зрозуміло.
— Я молю Бога, щоб це було так, — відказала Кетрін голосом, що тремтів від сліз.
— Ну звісно ж, — заспокоїв її Торн. — Саме так усе й було.
Кетрін кивнула головою, втерла сльози і, підвівшись, поглянула на темний будинок.
— Що ж, — сказала вона, — найкраще, що можна зробити з поганим днем, це покінчити з ним. Я іду спати.
— А я ще трохи посиджу тут, тоді прийду.
Звуки дружининої ходи завмерли, і Джеремі лишився наодинці зі своїми думками.
Він дивився на ліс, але перед очима в нього поставала зовсім інша картина: він, Джеремі Торн, стоїть у коридорі римської лікарні перед скляною переділкою і дає згоду на всиновлення чужої дитини. Ну чому він не розпитавсь про Деміенову матір? Хто вона була? Звідки родом? Хто був батько дитини і чому він не прийшов до лікарні? За збіглі відтоді роки Торн не раз обмірковував деякі свої припущення, і вони трохи заспокоювали його. Можливо, справжня мати хлопчика була селянського роду, дівчина проста, але побожна, отож і прийшла родити до католицької лікарні. Одначе та лікарня була доволі дорога, так що вона навряд чи потрапила б туди без якихось зв’язків. А може, вона була сирота — тим-то й не лишилося жодних родичів — і привела позашлюбну дитину, тоді й відсутність батька ставала зрозумілою. Про що ж іще мав би дізнатися Торн? Що ще могло важити? Хлопчик був жвавий, гарненький і, як сказали Торнові в лікарні, цілком здоровий…
Торн не звик піддавати сумніву свої вчинки й дорікати собі за щось, і його свідомість уперто стояла на тому, що він учинив слушно. Щоправда, тоді він був приголомшений горем, надміру вразливий і міг легко піддатися навіянню. То невже він і справді схибив? Чи не слід було довідатися більше?..
Відповіді на ці свої запитання Торн так і не дістав.
Усю правду знала лише маленька купка людей, та й ті тепер були розкидані по всій земній кулі. Сестра Тереза, отець Спіллето, отець Тассоне. Тільки вони знали. Тільки на їхньому сумлінні лежала ця страшна таємниця. Тієї давньої темної ночі, серед лиховісної, напруженої тиші вони робили своє діло, чимало пишаючись тим, що на нього обрано саме їх. За всю історію людства було лише дві спроби звершити таке, але вони не сумнівалися, що цього разу їх чекає успіх. Усе було в їхніх руках, їх було всього троє, справа посувалася гладесенько, і жодна жива душа й гадки не мала, що там діється. Коли з’явився на світ Деміен, сестра Тереза підготувала його: видалила депілятором шерсть на руках та лобі, припудрила тільце, — щоб до приїзду Торна немовля мало якомога привабливіший
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 2», після закриття браузера.