read-books.club » Сучасна проза » Виховання почуттів 📚 - Українською

Читати книгу - "Виховання почуттів"

184
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Виховання почуттів" автора Гюстав Флобер. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 87 88 89 ... 123
Перейти на сторінку:
можуть оголосити своє прізвище й звання.

— Що ж, починайте! — сказав Дюссардьє.

Чоловік у сутані, з кучерявою шевелюрою й задерикуватим виразом на обличчі, вже підняв руку. Він промимрив, що його зовуть Дюкрето, що він священик і агроном, автор праці «Про добрива». Йому порадили звернутися до товариства садівників.

Тут вийшов на трибуну патріот у блузі. Це був плечистий плебей із довгим чорним волоссям і повним, дуже добродушним обличчям. Він обвів збори майже сластолюбним поглядом, відкинув голову і нарешті, розвівши руки, почав:

— Ви одхилили Дюкрето, браття мої! І добре зробили, але зробили те не через невіру, бо всі ж ми віруючі.

Декотрі слухали його, повідкривавши роти, прибравши захоплені пози, як оті новонавернені, котрим читають проповідь перед хрещенням.

— І не через те, що він священнослужитель, бо ми також священнослужителі! Робітник — священнослужитель так само, як і основоположник соціалізму, наш спільний учитель Ісус Христос!

Настав час установити царство Боже на землі! Євангеліє — прямий шлях до вісімдесят дев'ятого року! Після знищення рабства — визволення пролетаріату. Минула доба ненависті, настане доба любові.

Християнство — наріжний камінь, підвалини нової будови…

— Та ви що, глузуєте з нас? — вигукнув агент винної торгівлі. — Хто його випустив, оцього попа?

Така вихватка викликала велике сум'яття. Трохи не всі посхоплювалися з лав і, зціпивши кулаки, загаласували: «Безбожник! Аристократ! Негідник!» — тим часом як голова не вгаваючи дзвонив і ще гучніше розлягалися крики: «До порядку! До порядку!» Але хоробрий оратор, який іще до зборів підкріпився «трьома чашками кави», відбивався:

— Що? Я аристократ? Ну, це знаєте!

Діставши нарешті дозвіл з'ясувати непорозуміння, він заявив, що спокою не буде, поки існують священики, і оскільки мова йде про ощадливість, то найкраще буде скасувати церкви, дароносиці і взагалі всі відправи.

Хтось зауважив, що він надто далеко заходить.

— Авжеж, далеко! Та коли корабель захопила буря…

Не чекаючи кінця його порівняння, інший сказав:

— Воно то так! Але це те саме, що одним ударом зруйнувати, як той нерозважливий муляр…

— Ви ображаєте мулярів! — загаласував якийсь громадянин у заляпаній вапном одежі.

Гадаючи, що це нападки особисто проти нього, він став лаятися, хотів затіяти бійку, вхопився за лаву. Три чоловіки, ледве впоравшись із ним, випхали його за двері.

Тим часом робітник і досі стояв на трибуні. Обидва секретарі попередили його, що пора зійти. Він протестував проти порушення його законних прав.

— Ви не забороните мені кричати: нашій дорогій Франції — вічна любов! Республіці — також вічна любов!

— Громадяни! — вигукнув Компен. — Громадяни! — І, домігшись деякої тиші гучним повторюванням слова «громадяни», він поклав на трибуну свої червоні, схожі на обрубки руки, нахилився вперед і, кліпаючи очима, сказав: — Гадаю, що слід би знайти ширше застосування телячій голові.

Всі притихли, подумавши, що не дочули.

— Так, телячій голові!

Триста чоловік вибухнули одностайним реготом. Задрижала стеля. Перед цими спотвореними сміхом лицями Компен відсахнувся назад і, розлютившись, вів далі:

— Як? Ви не знаєте, що таке теляча голова?

Юрба запала в шаленство, зчинилося справжнє ревище. Хапалися за боки. Деякі навіть повалились долі, падали під лави. Компен не витерпів, повернувся до Режембара й хотів вивести його.

— Ні, я залишуся до кінця! — сказав Громадянин.

Ця відповідь надала Фредерікові рішучості; озираючись довкола і шукаючи підтримки друзів, він помітив Пеллерена, що стояв проти нього на трибуні. Художник звисока звернувся до натовпу:

— Хотілося б мені знати, де тут представник од мистецтва? Я створив картину…

— Нам тільки-но ваших картин і бракує! — грубо сказав якийсь худющий чоловік із червоними плямами на вилицях.

Пеллерен поскаржився, що його перебивають.

Але той провадив трагічним тоном:

— Хіба уряд не повинен би вже скасувати декретом проституцію та убозтво? — І, цими словами відразу здобувши прихильність народу, він заходився громити розбещеність великих міст. — Ганьба і сором! Треба було б отих буржуа схопити, коли вони виходять із «Золотого дому», і заплювати їм пику! Якби хоч уряд не сприяв зіпсутості! Але митні чиновники так непристойно поводяться з нашими дочками й сестрами!..

Хтось із задніх рядів мовив:

— Ото втіха!

— Геть звідціля!

— Із нас деруть податки, щоб оплачувати розпусту! Наприклад, актори дістають велику платню…

— Дозвольте! — закричав Дельмар.

Він розштовхав усіх, вискочив на трибуну, прибрав позу й, заявивши, що зневажає такі ниці звинувачення, пустився міркувати про просвітницьку місію актора. А що театр є вогнищем народної освіти, то він, Дельмар, подає свій голос за реформу театру: передусім — геть диктаторів, геть привілеї!

— Так, жодних привілеїв!

Гра актора запалила юрбу, звідусіль линули нищівні пропозиції:

— Геть академії! Геть Інститут!

— Геть місії!

— Геть атестати зрілості!

— Геть учені ступені!

— Збережемо їх, — сказав Сенекаль, — але хай присуджують їх загальним голосуванням, волею Народу, єдиного справжнього судді!

Зрештою, це не найголовніше. Спершу треба зрівняти багачів зі всіма. І він розповів, як вони, наситившись по горло злочинствами, розкошують у своїх палацах із позолоченими стелями, тоді як бідняки, тримаючись усіляких чеснот, корчаться з голоду по своїх халупах. Оплески розляглися такі гучні, що промовець замовк. Кілька хвилин він стояв із заплющеними очима, відкинувши голову, ніби заколисаний тим гнівом, що його розбудив. Потім він знову заговорив повчальним тоном, наказовими, як закон, фразами. Держава повинна заволодіти банками та страховими товариствами. Право спадкоємності скасовується. Встановлюється суспільний фонд для трударів. У майбутньому потрібно здійснити й інші корисні заходи. Поки що досить і цих. Він вернувся до питання про вибори:

— Нам потрібні громадяни чисті, люди зовсім нові! Хто пропонує свою кандидатуру?

Фредерік устав. Зчинився схвальний гомін — то його підтримали друзі. Проте Сенекаль, прибравши вигляду Фук'є-Тенвіля, став його питати ім'я, прізвище, минуле, спосіб життя.

Фредерік відповідав йому стисло, кусаючи губи. Сенекаль спитав, чи має хто-небудь заперечення щодо цієї кандидатури.

— Нема! Нема!

А в голови було заперечення. Всі потяглися вперед, наставили вуха. Громадянин кандидат не вділив певної суми, що пообіцяв їм на демократичну потребу — заснування газети. Далі, 22 лютого, хоч його й було попереджено, він не з'явився на місце збору — на Пантеонський майдан.

— Присягаю, що він був у Тюїльрі! — вигукнув Дюссардьє.

— Можете заприсягнути, що бачили його біля Пантеону?

Дюссардьє понурив голову. Фредерік мовчав; його зніяковілі друзі дивилися на нього занепокоєно.

— Чи можете ви, — вів далі Сенекаль, — хоча б назвати патріота, котрий поручився б за ваші переконання?

— Я поручусь! — озвався Дюссардьє.

— О, цього не досить. Хтось би інший!

Фредерік повернувся до Пеллерена. Художник відповів йому всілякими жестами, які означали: «Ох, дорогий мій, вони мене відштовхнули! Сто чортів! Нічого не вдієш!»

Тоді Фредерік торкнув ліктем Режембара.

— Авжеж, правда,

1 ... 87 88 89 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Виховання почуттів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Виховання почуттів"