read-books.club » Сучасна проза » Бігуни 📚 - Українською

Читати книгу - "Бігуни"

272
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бігуни" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 88 89
Перейти на сторінку:
відходить, далі відгалужуються інші лінії. Все досконало продумано.

Сучасні препарати — кольорові, яскраві; кровоносні судини, вени й артерії занурені в рідину, щоби краще було видно їхню тривимірну структуру. Розчин, у якому вони плавають, — то, мабуть, «Кезерлінґ III», він, виявляється, найкращий консервант.

Ще ми юрмилися біля Людини, Зробленої з Самих Кровоносних Судин. То був якийсь анатомічний привид. Привид, який блукає місцями, яскраво освітленими, викладеними плиткою — чимось середнім між бійнею та косметологічним кабінетом. Ми зітхали, нікому з нас ніколи не спадало на думку, що в нас може бути стільки жилок, — не дивно, що досить трошки поранити шкіру, і ми вже кривавимо.

Бачити — значить знати, — в цьому ми не сумнівалися. Найбільше нам подобалися різноманітні поперечні розтини.

Один такий чоловік-тіло лежить перед нами, нарізаний скибками. Завдяки цьому ми маємо безліч несподіваних кутів бачення.

Полімерна консервація, крок за кроком:

— спочатку традиційно готують тіло до розтину, викачують кров;

— під час розтину особливо зважають на те, що має бути видне в препараті: наприклад, якщо йдеться про м’язи, то треба позбутися пікіри й жирової тканини. На цьому етапі тілові надають потрібної позиції;

— далі приготований таким способом препарат занурюють в ацетон, щоб усунути з нього воду;

— зневоднений препарат занурюють у розчин силіконових полімерів і вміщують у вакуумній камері;

— у вакуумі ацетон випаровується, а замість нього в тканини просочується силіконовий полімер, який досягає найдальших закамарків тіла;

— силікон застигає, але залишається пружним.

Я торкалася такої нирки й печінки — вони нагадували Гумову іграшку з твердого каучуку, як той м’ячик, що його кидають собакам, коли вчать апортувати. Межа між справжнім і штучним стала тут дуже підозрілою. У мене було тривожне відчуття, що ця техніка назавжди перетворює оригінал на копію.

Перед вильотом

Він зняв черевики, поставив наплічник біля ніг і тепер чекає, поки почнуть упускати до літака. В нього кількаденний темний заріст, він уже майже лисий, вік — десь між сороківкою й п’ятдесяткою. Схожий на людину, яка недавно усвідомила, що не надто відрізняється від інших, себто досягла своєрідного просвітлення. На його обличчі ще помітні сліди цього шоку: погляд блукає десь унизу — там, де черевики; майже немає міміки й жестикуляції — вони вже не потрібні. Потім виймає зошит — гарний нотатник, зшитий вручну, мабуть, куплений в одній з тих крамниць, де дорого продають дешеві вироби з третього світу; на обкладинці видно чорний надпис «Traveler’s Log Book». Нотатник списаний на третину. Він кладе його на колінах, і його чорна гелева самописка починає перше речення.

Я теж виймаю свій бортовий журнал і занотовую цього чоловіка, який пише. Цілком можливо, що й він у цю мить пише: «Жінка, яка занотовує. Зняла черевики, поставила наплічник біля ніг...».

Не соромтеся, — думаю я собі про всіх інших, тих, що чекають, поки відкриють вихід до літака, — вийміть свої нотатники і пишіть. Нас же багато — тих, хто записує. Ми не подамо знаку, що дивимося одне на одного, не відірвемо погляду від власних черевиків. Будемо одне одного записувати, це найбезпечніший спосіб комунікації. Будемо перетворювати одне одного на літери та ініціали й увічнювати на аркушах паперу, будемо одне одного пластинувати, занурювати у формалін речень.

Повернувшись додому, покладемо заповнений нотатник до інших — є така коробка за шафою, де ми їх тримаємо, якась найнижча шухляда в столі, поличка у тумбочці біля ліжка. Там містяться наші звіти про подорожі, приготування до них та незмінно щасливі повернення. Там захоплюємося заходами сонця над якимось брудним, засміченим пластиковими пляшками пляжем, там описаний якийсь вечір у надто прогрітому готелі. Екзотична вулиця, на якій хворий собака просив у нас їжі, але в нас не було ні крихти, і діти, які обступили нас у містечку, де автобус мусив охолодити перегрітий радіатор. Там є рецепт супу з арахісу, який смакував, наче вивар з ганчірки, є вогнековтач із обпеченими губами. Ми скрупульозно підраховували витрати і марно намагалися перемалювати візерунок, який на мить привернув нашу увагу в метро. Є дивний сон, який наснився в літаку, і краса буддійської монахині в сірому одязі, яка стояла перед нами в якійсь черзі. Тут є все, навіть моряк, який танцює степ на порожній набережній, з якої колись відходили пасажирські кораблі.

Хто це все прочитає?

От-от відчиниться вихід. Стюардеси вже метушаться біля пульта, а пасажири, що досі були занурені в летаргію, встають із місць і починають збирати свою ручну поклажу. Шукають посадковий талон, відкладають без жалю недочитані газети. Кожен згадує, чи все при ньому — паспорт, квиток, кредитки.

Чи обміняв готівку. Куди летить. І навіщо. І чи знайде він там те, чого шукає. І чи правильний напрямок обрав.

Стюардеси, красиві, наче ангели, перевіряють наші дорожні документи і лагідним жестом дозволяють нам пірнути в м’який встелений килимом тунель, який поведе нас до літака, а далі — холодною повітряною дорогою — до нових світів. Нам здається, ніби їхня усмішка ховає якусь обіцянку: що ми, можливо, народимося вдруге — цього разу у правильний час і в правильному місці.

Ітінерарій

1. Відень: Narrenturm — Pathologisch-anatomisches Bundesmuseum, Spitalgasse, 2.

2. Відень: Josephinum, Museum des Instituts für Geschichte der Medizin, Wahringerstrasse, 25.

3. Дрезден: Deutsches Hygiene Museum, Lingnerplatz, 1, Gläsernen Menschen.

4. Берлін: Berliner Medizinhistorisches Museum der Charité, Schumannstrasse, 20—21.

5. Лейден: Museum Boerhaave, St. Caecilia Hospice, Lange St. Agnietenstraat, 10.

6. Амстердам: Vrolik Museum, Academisch Medisch Centrum, Meibergdreef, 15.

7. Рига: PaulaStradina Medicïnas vëstures muzejs, Antonijas iela, 1 та Jëkaba Prlmana anatomijas muzejs, Kronvalda bulväris, 9.

8. Санкт-Петербург: Музей антропологии (Кунсткамера), Университетская набережная, 3.

9. Філадельфія: Mütter Museum, South 22nd Street, 19.

Джерела цитат

Ворожіння на Чорані: Еміль Чоран. «Зізнання й прокляття».

Нові Афіни: Бенедикт Хмєльовський. «Нові Афіни».

Попільна середа: Герман Мелвілл. «Мобі Дік» (український переклад Юрія Лісняка).

Серце Шопена (вірші): Requiem aeternam.

Примітки

1

Дрібна адміністративна одиниця в Польщі. (Тут і далі примітки перекладача.)

2

Еміль Чоран (Emil Cioran, 1911—1995) — французький мислитель румунського походження, автор книг есеїстики й афоризмів.

3

Палінковац — гіркий лікер на основі полину, популярний у країнах колишньої Югославії.

4

«Ми зупинилися. Вона вийшла з дитиною. Вони пішли просто сюди» (англ.).

5

«Я чекав приблизно п’ятнадцять хвилин. Потім я

1 ... 88 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бігуни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бігуни"