Читати книгу - "Війна і мир 1-2"

почав розповідати з наміром розповісти все, як воно справді було, але непомітно, мимохіть і неминуче для себе перейшов на неправду. І якби він розповів правду цим слухачам, що, як і він сам, чули вже безліч разів оповідання про атаки і склали собі певне уявлення про те, що таке була атака, й чекали такого самого оповідання, — або вони б не повірили йому, або, що ще гірше, подумали б, що Ростов був сам винен у тому, що з ним не трапилось того, що трапляється звичайно з оповідачами кавалерійських атак. Не міг він їм розповісти так просто, що поїхали всі риссю, він упав з коня, вивихнув руку і з усієї сили побіг до лісу від француза. Крім того, щоб розповісти все, як було, для того треба було зробити зусилля над собою, щоб розповідати лише те, що було. Розповісти правду дуже трудно, і молоді люди рідко на це здатні. Вони чекали оповідання про те, як горів він весь у вогні, сам себе не пам'ятаючи, як бурею налітав на каре; як врубався в нього, рубав направо й наліво; як шабля скуштувала м'яса, і як він падав, знеможений, і таке інше. І він розповів їм усе це.

В середині його розповіді, в той час, як він говорив: «ти не можеш уявити, яке чудне почуття люті охоплює тебе під час атаки», до кімнати ввійшов князь Андрій Волконський, якого чекав Борис. Князь Андрій, люблячи покровительське ставлення до молодих людей, потішений тим, що до нього зверталися за протекцією і приязний до Бориса, який зумів йому сподобатися напередодні, бажав здійснити молодикове бажання. Присланий від Кутузова з паперами до цесаревича, він зайшов до молодика, сподіваючись застати його самого. Ввійшовши до кімнати й побачивши армійського гусара, що розповідав воєнні пригоди (сорт людей, яких терпіти не міг князь Андрїй), він привітно усміхнувся до Бориса, скривився, прищурився на Ростова і, злегка вклонившись, утомлено й ліниво сів на диван. Йому неприємно було, що він потрапив у погане товариство. Ростов спалахнув, зрозумівши це, Та це було йому байдуже: це була чужа людина. Але, глянувши на Бориса, він побачив, що й йому наче соромно за армійського гусара. Незважаючи на неприємний, глузливий тон князя Андрія, незважаючи на загальне презирство, яке зі своєї армійської бонової точки зору мав Ростов до всіх цих штабних ад'ютантиків, до яких, очевидно, належав і той, що ввійшов, Ростов почув себе збентеженим, почервонів і замовк. Борис спитав, які новини в штабі і що, без нескромності, чути про наші наміри.

— Певне, підуть уперед, — очевидно, не бажаючи при сторонніх говорити більше, відповів Волконський.

Берг скористався з нагоди спитати з особливою чемністю, чи видаватимуть тепер, як чутно було, подвоєне фуражне армійським ротним командирам. На це князь Андрій з усмішкою відповів, що він не може обмірковувати такі важливі державні розпорядження, і Берг радісно розсміявся.

— Про вашу справу, — звернувся князь Андрій знову до Бориса, — ми поговоримо згодом, — і він оглянувся на Ростова. — Ви приходьте до мене після огляду, ми все зробимо, що можна буде.

І, оглянувши кімнату, він звернувся до Ростова, навіть не удостоюючи помітити його стан дитячого непереборного збентеження, що переходить у злість, і сказав:

— Ви, здається, про Шенграбенський бій розповідали? Ви були там?

— Я був там, — із злобою сказав Ростов, неначе цим бажаючи образити ад'ютанта.

Волконський помітив стан гусара, і цей стан здався йому кумедним. Він трошки презирливо усміхнувся.

— Так! багато тепер розповідей про цей бій!

— Так, розповідей, — голосно заговорив Ростов, дивлячись то на Бориса, то на Волконського, і очі його зробилися раптом лютими. — Так, розповідей багато, але наші розповіді — розповіді тих, які були в самому вогні ворога, наші розповіді мають вагу, а не розповіді тих штабних молодчиків, які одержують нагороди, нічого не роблячи.

— До яких, ви гадаєте, я належу? — спокійно й особливо приємно усміхаючись, промовив князь Андрій.

Чудне почуття озлоблення і разом з тим пошани до спокою цієї людини поєдналося в цей час у душі Ростова.

— Я кажу не про вас, — сказав він, — я вас не знаю і, признаюсь, не бажаю знати. Я кажу взагалі про штабних.

— А я вам ось що скажу, — зі спокійною владою в голосі перебив його князь Андрій. — Ви хочете образити мене, і я ладен погодитися з вами, що це дуже легко зробити, якщо ви не матимете достатньої поваги до самого себе; але погодьтеся, що й час і місце вельми погано для цього вибрано. Днями всім нам доведеться бути на великій, більш серйозній дуелі, а крім того, Друбецькой, який каже, що він ваш давній приятель, нітрохи не винен у тому, що моя фізіономія мала нещастя вам не сподобатися. А втім, — сказав він встаючи, — ви знаєте моє прізвище і знаєте, де знайти мене; але не забудьте, — додав він, — що я не вважаю анітрохи ні себе, ні вас ображеним, і моя порада, як людини старшої за вас, облишити цю справу. Так у п'ятницю, після огляду, я чекаю вас, Друбецькой; до побачення, — закінчив князь Андрій і вийшов, вклонившись обом.

Ростов згадав те, що йому треба було відповісти, лише тоді, коли він уже вийшов. І ще більш був він сердитий за те, що забув це сказати. Ростов зараз же велів подати свого коня і, сухо попрощавшися з Борисом, поїхав до себе. Чи їхати йому завтра в головну квартиру й викликати цього гоноровитого ад'ютанта, чи, справді, облишити цю справу так? — було питання, яке мучило його цілу дорогу. То він із злобою думав про те, з яким задоволенням він побачив би страх цієї маленької, кволої і гордої людини під його пістолетом, то він з подивом почував, що з усіх людей, яких він знав, нікого б він так не бажав мати своїм другом, як цього ненависного йому ад'ютантика.

VIII

Другого дня після побачення Бориса з Ростовим був огляд австрійських і російських військ, як свіжих, прибулих з Росії, так і тих, що повернулися з походу з Кутузовим.

Обидва імператори, російський з наслідником цесаревичем і австрійський з ерцгерцогом, робили цей огляд союзній вісімдесятитисячній армії.

З раннього ранку почали рухатися франтовито вичищені і вбрані війська, шикуючись на полі перед фортецею. То рухались тисячі ніг та багнетів з прапорами, що майоріли на вітрі по команді офіцерів вони зупинялися, завертали й шикувалися в інтервалах, обходячи інші такі ж маси піхоти в інших мундирах; то розмірено тупотіла і брязкала пишна кавалерія