Читати книгу - "Збірка творів"

КНЯЗЬ

А ланцюга ти дав йому чи ні?

АНДЖЕЛО

Я дав йому, й, коли він вбіг сюди,

Всі бачили ланцюг на шиї в нього.

2-Й КУПЕЦЬ

І присягаюся: я чув, як ви

Признались, він оддав вам ланцюга,

А перед тим на ринку ви клялись,

Що ланцюга й не бачили ніколи,

І через те я зняв на вас меча;

А ви собі сховались в монастир

І вийшли звідти, мабуть, тільки чудом.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Ніколи в монастир я не заходив,

Меча ти проти мене не здіймав,

І ланцюга ніколи я не бачив.

Клянуся небом — це брехня негідна!

КНЯЗЬ

Як дивно все заплуталось в цій справі!

Гадаю я, що ви понапивались

Із келиха Кіркеї. Щоб його

Загнали й справді в монастир, то він

І був би там; коли б же збожеволів,

То вже не захищався б так розумно.

Ви кажете, що він обідав дома,

Та золотар доводить протилежне.

А ти що скажеш, хлопче?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Ясний князю,

Обідав він із нею в «Дикобразі».

КУРТИЗАНКА

Тай, так, і зняв у мене з пальця перстень.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

То правда, мій володарю, цей перстень

Я в неї взяв.

КНЯЗЬ

Ти бачила, як він

Ввійшов сюди, в абатство?

КУРТИЗАНКА

Так, владарю,

Я бачила, як бачу вашу світлість.

КНЯЗЬ

Як дивно це! Покликать абатису!

Мені здається, вам чогось бракує,

Якщо не збожеволіли цілком.

Один із почту виходить.

ЕГЕОН

Великий князю наш, дозвольте з ласки

Мені сказати слово; я знайшов,

На щастя, друга тут, який врятує

Мені життя, сплативши вам всю суму,

Яку призначено за викуп мій.

КНЯЗЬ

Кажи, що маєш, сіракузцю. Ну,

Чого ж ти хочеш?

ЕГЕОН

Чи звати вас не Антіфол, мій пане?

А вашого невільника не Дромйо?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Годину лиш тому невільний був я,

Та перегриз він на мені мотузку,

І Дроміо слугою вільним став.

ЕГЕОН

Я переконаний, що ви обидва

Про мене згадуєте.

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Ні, себе

Ми згадуємо, дивлячись на вас;

Зв’язали нещодавно й нас так само,

Як вас тепер. Ви, пане, може, теж

Один із пацієнтів дурня Пінча?

ЕГЕОН

Чому ви дивитесь на мене так,

Мов я чужий? Ви ж знаєте мене.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Я досі вас ніколи ще не бачив.

ЕГЕОН

О, як мене змінили дні скорботи,

Відколи з вами бачивсь я востаннє.

Й журба потворною рукою часу

Спотворила моє лице й зробила

Його чужим! О друже мій, скажи,

Чи ти хоч впізнаєш мій голос?

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Ні.

ЕГЕОН

Ти, Дромйо, теж не впізнаєш?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

І я,

Мій пане, теж не впізнаю.

ЕГЕОН

Проте,

Я певен, мій ти упізнаєш голос.

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Ви так гадаєте, пане? А я — якраз навпаки, я певен, що зовсім не впізнаю; а коли людина щось заперечує, то треба їй вірити.

ЕГЕОН

І голосу не впізнають! Невже,

О часе лютий, за сім літ коротких

Ти так зумів розбить мій бідний голос,

Що навіть рідний син впізнать не може.

І хоч зима, яка вбива всі соки,

Моє лице зів’яле вкрила снігом,

Хоч кригою взялася в жилах кров,

Та ніч життя поберегла ще пам’ять

І світло в гаснучій моїй лампаді,

Ще трохи чують вуха, хоч і глухнуть,

І всі ці сиві свідки (певен я)

Мені говорять правду, — ти мій син.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Свого я батька ще не бачив зроду!

ЕГЕОН

Згадай, мій сину, лиш сім літ минуло,

Як виїхав ти з Сіракуз; чи ти

Соромишся впізнать мене в нещасті?

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

І князь наш, і мої знайомі в місті

Посвідчить можуть, що це все — не так:

Я Сіракуз іще не бачив зроду.

КНЯЗЬ

Знай, сіракузцю, ось вже двадцять років

Я опікуюсь Антіфолом, він

За весь цей час не бачив Сіракуз.

Мені здається, що літа і горе

Тобі потроху вистарили розум.

Входить абатиса з Антіфолом Сіракузьким і Дроміо Сіракузьким.

АБАТИСА

Великий князю наш, ось чоловік,

Якому тут тяжку вчинили кривду.

АДРІАНА

Два мужі бачу я, коли мене

Не обдурили власні очі.

КНЯЗЬ

Мабуть,

Один із них — твій муж, а другий —

То дух його; так само й ці обоє.

Котрий з них чоловік? Котрий з них дух?

Хто зможе розрізнити їх, панове?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Я — Дроміо, звели йому забратись!

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Я — Дроміо, дозволь мені зостатись!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Невже тебе я бачу, батьку мій?

Чи це твій привид?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

О старий мій пане!

Та хто ж це вас зв’язав?

АБАТИСА

Хто б не зв’язав,

Я розв’яжу й визволенням його

Здобуду мужа. Егеоне сивий,

Скажи, чи ти той самий, що колись

Дружину мав Емілію, яка

Тобі родила двох синів-близняток?

Як ти той самий Егеон, скажи ж,

Скажи мерщій Емілії тій самій!

ЕГЕОН

Коли це все не сон, то ти і справді

Емілія; як ти — вона, скажи

Й мені, де син, що плив з тобою разом

На тім фатальнім плоті?

АБАТИСА

Нас усіх, —

Його, мене і Дромйо, — врятували

Чутливі мореплавці з Епідамна;

Але рибалки грубі із Корінфа

Догнали скоро їх і відібрали

В них Дроміо й мого малого сина,

Мене в епідамнян вони лишили.

Що з ними сталося, не знаю я:

Тоді знайшла собі притулок тут.

КНЯЗЬ

Це стверджує ту розповідь, що ми

Ще ранком чули; ось два Антіфоли

Однакові, як на один копил;

А ось два Дроміо, на диво схожі.

Так, справді, де батьки оцих дітей,

Що випадок їх звів оце докупи.

Прибув ти із Корінфа, Антіфоле?

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Ні, герцогу, прибув я з Сіракуз.

КНЯЗЬ

Стривай, стань збоку; я ніяк не можу

Вас розрізнити.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Я сюди прибув

З Корінфа, мій володарю ласкавий.

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

І я з ним теж.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Привіз мене сюди завзятий воїн,

Ваш славний дядько, Менафонський князь.

АДРІАНА

А хто з вас двох обідав нині в мене?

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Я, прехороша пані.

АДРІАНА

Ви мій муж?

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Е, ні! Даруйте, я на це не згоден!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

І я також, хоч мужем називала

Мене вона; а чарівна ця панна,

Її сестра, іменувала братом.

(До Люціани)

Те, в чім я так вас запевняв тоді,

Надію маю довести на ділі,

Як це не сон, що бачу я і чую.

АНДЖЕЛО

Ось, пане, той ланцюг, що я вам дав!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Здається, пане. Я і не зрікаюсь.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

А ви