Читати книгу - "Межа Фундації"

— Цілком можливо, Спікере.

— Але ви все одно не полетіли за ним?

— Я летів за ним, Спікере, достатньо довго, щоб упевнитися, що він прямує на Гею. А потім повернувся сюди, на околицю її планетної системи.

— Чому?

— З трьох причин, Спікере. По-перше, ви вже мали прибути і я хотів зустріти вас хоча б на півдорозі й узяти на борт якомога раніше, як ви й наказували. Через те, що на борту мого корабля гіперреле, я не міг занадто сильно віддалитися від Тревіза та Пелората, не викликавши підозри на Термінусі, але подумав, що можу ризикнути, відлетівши на таку відстань. По-друге, коли стало ясно, що Тревіз наближається до планети Гея дуже повільно, я вирішив так: у мене ще є час, щоб полетіти до вас і прискорити нашу зустріч, не даючи чому-небудь заскочити себе зненацька. До того ж ви компетентніші за мене й зможете простежити за ним до самої планети, а там упоратися з будь-якою надзвичайною ситуацією, якщо вона виникне.

— Абсолютно точно. А третя причина?

— Після нашої останньої розмови, Спікере, трапилося дещо неочікуване й незрозуміле для мене. Я відчув (і з цієї причини теж), що краще прискорити нашу зустріч, наскільки це можливо.

— І що це за подія, якої ви не очікували й не розумієте?

— До сейшеллського кордону наближаються кораблі флоту Фундації. Мій комп’ютер виловив цю інформацію із сейшеллських новин. У флотилії щонайменше п’ять удосконалених кораблів, і вони достатньо потужні, щоб здолати Сейшелл.

Гендібал відповів не відразу, бо не мав показувати, що не очікував такого кроку чи що не розумів його. Тож за якусь мить він недбало сказав:

— Думаєте, це якось пов’язано з польотом Тревіза на Гею?

— Це відбулося відразу ж після його вильоту — якщо Б слідує за А, то є принаймні ймовірність того, що А стало причиною Б, — відповів Компор.

— Що ж, тоді, здається, ми всі зустрінемося на Геї — Тревіз, я і Перша Фундація… Нічого, ви добре попрацювали, Компоре, — сказав Гендібал, — а тепер ми ось що зробимо. Спочатку ви покажете мені, як працює цей комп’ютер і як за його допомогою можна управляти кораблем. Упевнений, що це не забере багато часу. Потім ви перейдете на мій корабель, бо на той час я вже передам у ваш мозок інформацію, як ним управляти. У вас не буде з ним жодних проблем, але мушу сказати (як ви вже, поза сумнівом, здогадалися з його вигляду), що вам він здасться дуже примітивним. Щойно ви опинитеся за кермом зорельота, тримайте його тут і чекайте на мене.

— Як довго, Спікере?

— Доки я по вас не прийду. Не думаю, що затримаюся там аж настільки, щоб у вас могли закінчитися харчі, але якщо я надовго застрягну, ви можете полетіти на якусь населену планету Сейшелла й почекати там. Де б ви не були, я вас знайду.

— Як скажете, Спікере.

— І не хвилюйтеся. Я зможу впоратись із цією загадковою Геєю, а за потреби — і з п’ятьма кораблями Фундації.

4

Літторал Тубінґ був послом Фундації на Сейшеллі вже сім років. Йому подобалася ця посада.

Високий і доволі огрядний, він носив густі брунатні вуса в ті часи, коли і у Фундації, і на Сейшеллі панувала мода на гладенько виголені обличчя. Незважаючи на свої п’ятдесят чотири, він мав чимало зморщок, а також завчено байдужий вираз обличчя. Його ставлення до своєї роботи було нелегко зрозуміти.

Проте ця посада йому подобалася. Вона тримала його подалі від політичної метушні Термінуса (а це він цінував), давала змогу вести життя сейшеллського сибарита й утримувати дружину та доньку в стилі, від якого вони вже стали залежні. Він не хотів неспокою у своєму житті.

З іншого боку, йому не подобався Лайоно Коделл — можливо, тому, що Коделл теж хизувався вусами, хоч і меншими, коротшими та ще й сірувато-білими. За старих часів вони були єдиними вусанями в політичних колах і навіть змагалися в цьому. А тепер, подумав Тубінґ, і змагатися немає з ким: у Коделла нікчемні вуса.

Коделл був директором Служби безпеки, коли Тубінґ іще мешкав на Термінусі, мріючи про те, щоб позмагатися з Гарлою Бранно за посаду мера, аж доки від нього не відкупилися посадою посла. Звичайно, Бранно зробила це задля власної вигоди, але зрештою він став вважати, що завдячує цим її доброзичливості.

Але на Коделла така думка чомусь не поширювалася. Можливо, через його надмірну веселість — звичку завжди здаватися таким дружнім, навіть після того, як вирішив перегризти тобі горлянку.

Тепер перед Тубінґом було Коделлове гіперпросторове зображення — як завжди, веселе, привітність аж лилася з нього через край. Його справжнє тіло, звичайно, було на Термінусі, що позбавляло Тубінґа необхідності виявляти якісь фізичні ознаки гостинності.

— Коделле, — сказав він. — Я хочу, щоб ці кораблі забрали.

Коделл сонячно всміхнувся.

— Та і я хочу, але стара вже все вирішила.

— Але ж усі знають, що ви можете її переконати.

— Іноді. Можливо. Коли вона хоче, щоб її переконали. Цього разу вона не хоче. Тубінґу, робіть свою справу. Зберігайте спокій на Сейшеллі.

— Я думаю не про Сейшелл, Коделле. Я думаю про Фундацію.

— І ми всі теж.

— Коделле, не захищайтеся. Я хочу, щоб ви мене вислухали.

— З радістю, але на Термінусі зараз гаряче і я не слухатиму вас вічно.

— Буду якомога стислішим — наскільки це можливо, обговорюючи можливості загибелі Фундації. Якщо цю гіперлінію не прослуховують, говоритиму відкрито.

— Не прослуховують.

— Тоді з вашого дозволу я продовжу. Кілька днів тому я отримав повідомлення від такого собі Ґолана Тревіза. Пригадую одного Тревіза ще зі своїх політичних часів: він був комісаром транспорту.

— То був дядько цього молодика, — сказав Коделл.

— Ага, отже, ви знаєте Тревіза, який надіслав мені це повідомлення. Згідно з інформацією, яку я після того зібрав, він був депутатом, його заарештували та вислали у вигнання після нещодавнього успішного врегулювання кризи Селдона.

— Саме так.

— Я в це не вірю.

— У що саме ви не вірите?

— У те, що його вислали.

— Чому?

— Коли в історії було таке, щоб громадянина Фундації відправляли у вигнання? — запитав Тубінґ. — Його або заарештовують, або ні. Якщо заарештовують, то судять або не судять. Якщо судять, то ухвалюють якийсь вирок або не ухвалюють жодного. Якщо ухвалюють вирок, то штрафують, понижують на посаді, звільняють, кидають до в’язниці або страчують. Але у вигнання не висилають нікого.

— Усе колись буває