Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— В обмін на що? — Загра знову зупинилася.

— В обмін на гроші. Ну, і слави трохи. І ще дещо...

— Я подумаю над цим. Побачимося завтра, у той самий час, під оцим ліхтарем, — вона вказала на ліхтар, біля якого вони стали, та різко повернувшись, почимчикувала до виходу з університетського містечка. Трійця у костюмах — мовчки за нею.

Нод, не криючись, уже відомим від учора маршрутом попрямував до Самусового особняка. У тому, що за ним стежать, він не мав жодного сумніву, але не хотів показувати цього нишпоркам. Зрештою, про те, що він мешкає у барона, відомо усім, хто має бажання це знати.

Вдома Планс повідомив, що «пан барон ще не повернулися, але якщо пан Нод бажають вечеряти, то усе готове». Нод попросив подати чай з бубликами у його кімнату і узявся до книжки. З першого ж прочитаного речення з'ясувалося, що подорожній Марко, опікуватися яким отаман доручив Ількові, також саме трапезує.

Виявилося, що смачний червоний суп зі сметаною, який слід було заїдати пухкими пшеничними булочками, политими часниковою підливою, називається «борщ», а булочки — «пампушками». Маркові це пояснив схожий на барса парубок, який за дорученням Ілька привів його до їдальні. Вона містилася на першому поверсі споруди під зеленим дахом, прибудованої до замкового муру, і являла собою прямокутну велику залу з рядами довгих столів місць десь на триста. Зараз у ній було геть порожньо, лише кілька людей прибирали зі столів — вочевидь, обід недавно завершився.

«Барса» звали Юрком. Марко знову подивувався подібності імен, що йому доводилося тут зустрічати, до його власного. Було помітно, що Юрко трохи нудиться обов'язком супроводжувати гостя. Тим часом Маркові було зовсім не до нудьги. Трохи втамувавши голод, він раптом збагнув, що зовсім нічого не знає ані про цю дивовижну місцину, ні про людей, які оселилися у ній, ні про казковий замок у тумані над озером. Вийшло так, що розпитували лише його, а він сам не поставив жодного питання. Тому він з майже дитячою безпосередністю спробував розпитати Юрка, але той туманно відповів, що «складні засади світобудови» ліпше зможе пояснити хтось із кращих за нього знавців тих непростих матерій, і такий знавець Маркові неодмінно трапиться. Пізній обід завершився дерунами та узваром — стравами, цілком невідомими Маркові до сьогодні.

Поки мовчазний подавальник, теж у камуфляжному однострої і теж здивований появою стороннього у замку, прибирав посуд, Юрко пояснив, що помешкання Маркові відвели тут-таки, на другому поверсі. Гість може там умитися, відпочити, а тоді пан отаман запросить його до себе.

Раптом до їдальні забіг Ілько.

— Юрку! — гукнув він, переводячи дух. — Маємо ще одного гостя. Влаштуєш Марка, а тоді одразу — до пана отамана.

— Тю! — дуже здивувався «барс» услід Ількові. — Двоє приблуд за один день! Щось дивне коїться... Ходімо хутчіш, покажу тобі, де мешкатимеш.

Кімната, що її відвели для Марка, виявилася вузькою, але з вікном майже на усю стіну. З нього було видно споруду, схожу на храм Зорі. Вона відкидала довгу вечірню тінь на замковий двір, де саме зібралась на шикування із сотня чоловіків. Незважаючи на однакові однострої, зачіски у них були геть різні — то чуби як у Ілька, то кучері, то довгі «конячі хвости», дехто мав вуса чи бороду. Упритул до підвіконня стояло ліжко, застелене чистою постіллю, що пахла сухими травами. Козак, нашвидкуруч показавши гостеві шафи, де можна було повісити одяг, та санвузол, поспішив до отамана.

Маркові вперше довелося користуватися таким «міським» душем. Він мало не обпікся, відкривши спочатку лише гарячу воду. І тут прямо у повітрі над білим порцеляновим умивальником з'явилася хмаринка, яка відбилася у дзеркалі мінливим сірувато-рудим маревом. За мить із неї виникла якась симпатична тваринка. Вона була схожа на кота без хвоста, проте з великими очима, облямованими темними колами, маленькими округлими вушками та лапками, що більше нагадували дитячі ручки та ніжки.

— Даруйте, що потурбував Вас, пане Марку, — заговорило звірятко. — Я називаюся Лахудрик Пенатій, старокиївський домовик з вулиці Костьольної. Це на планеті Земля, ось...

— Звідки?! Де? — голий Марко вхопив рушник та обмотав ним стегна.

— Ще раз вибачайте, — істота трохи наблизилася до обличчя юнака, — я не з того почав. Так вже склалося, що у нас, домовиків, є інстинкт допомагати людям у побутових проблемах, от я й наважився з'явитися із невидимості, коли побачив, що Вам важко впоратися з цим приладдям, ось — домовик вказав на душ, — Дозвольте, я допоможу Вам розібратися...

Він заходився регулювати воду, показав, як користуватися рідкими милом, де у шафці лежать халат та капці. Поміж тим пояснював, що він є «магістром езотерики і сутністю світу невидимого» з міста Києва на планеті Земля. Далі розповів, що тут, у Замку, створено осідок потойбічних та позапланетних сил — небесних та безтілесних... Усе це здивованому та втомленому Маркові вже геть несила було зрозуміти, тож коли домовик, врешті-решт, сказав, що подорожньому час лягати відпочивати, перед тим прочинивши кватирку, щоб ліпше спалося на свіжому повітрі, юнак миттю пірнув у ліжко й заснув.

Коли він прокинувся, було вже темно. Пригадавши розмову із домовиком, подумав, що то був дивний, хоча й дуже виразний сон. Навіть коли побачив свій випраний та випрасуваний одяг, акуратно складений на стільці поряд, подумав, що то про нього подбали козаки. Та коли той самий Лахудрик знову «з'явився із невидимості», Марко таки мусив повірити у справжність розмови із домовиком. А той просив його негайно йти до отамана Михайла...

Нодові знову, як колись на баркасі під час втечі з Республіки, пригадався напис на листівці, що залишилася на дідовому столі у його тіапулатській квартирі. Виявляється, кудлата істота на плечі у чубатого парубка Ілька теж була героєм книги — літаючим та балакаючим «магістром езотерики» Лахудриком Пенатієм...

Його міркування перервав Самус, який з'явився у спальні, захеканий та спітнілий.

— Бобошко узявся за Планса, — прошепотів він, щільно причинивши двері. — Ох і непростий тип мій камердинер!

— Хто б міг подумати! — іронічно зауважив Нод, відкладаючи книжку.

— Розслідування лише почалося. Добропорядний повідомить, коли матиме вагомий результат, або, принаймні, близький до вагомого. Розповідай про зустріч із Загрою.

— Контакт лише розпочався. Розповім, коли матиму значущий результат. Або, принаймні, близький до значущого, — на противагу збудженому Самусу, Нод говорив якомога спокійніше.

— Ти, що дражнишся?! — барон схопив