read-books.club » Сучасна проза » Танго, Іван Іванович Білик 📚 - Українською

Читати книгу - "Танго, Іван Іванович Білик"

194
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Танго" автора Іван Іванович Білик. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 87 88
Перейти на сторінку:
яка щойно проминула їх, у безвільно провислих руках, трохи кульгавій лівій нозі й ізсутуленій спині лікар відчув недобре. Він тривожно зиркнув на індіянина й поквапився далі. Потім зірвався й щодуху побіг до завулка Трьох Святителів. Буено ледве встигав за ним. Біля будинку за неосвітленою балюстрадою вони вздріли Сергія. В широко розплющених очах лежачого був подив.

— Сеньйоре! Сеньйоре начальник! — нахилився хлопець до Ряжанки. — Вам погано?

Абаджієв перекинув лежачого долілиць. У темряві рука натрапила на гладеньку колодочку. А індіянин несамовито благав:

— Докторе, я скажу йому!

— Мабуть, пізно…

— Я скажу, ви самі дали мені це право, докторе! — й нахилився над вухо Ряжанки. — Сеньйоре начальник!.. Ми були сьогодні в радянському посольстві, чуєте?.. Все гаразд, сеньйоре начальник! У вас на батьківщині є жива мати, вона вже двадцять років розшукує вас, чуєте?.. уєте, сеньйоре начальник, ви поїдете до неї… Чуєте?..

Лікар мацав пульс. Рука Сергія Ряжанки швидко холола.

— Ні, друже, він уже не чує, — відсапуючись, прохрипів Абаджієв.

3-від готелю «Гомес і син» долинали млосні згуки:

Белла бамбіна. Подаруй мені останнє своє танго. Белла бамбіна. Може статися — останнє у житті. Белла бамбіна…

Буено плакав, прикусивши спідню губу.

— Ходім, мучачо… Тут лікареві вже немає роботи. Зателефонуємо в поліцію з автомата…

Уранці всі газети надрукували невеличку замітку в розділі кримінальної хроніки:

«Ще одна жертва комуністичних терористів. Уночі знайдено труп людини, яка не шкодувала сил для того, аби вберегти континент від червоного нашестя…

Вбивці сховались у невідомому напрямку. Слідство триває».

Такі повідомлення останнім часом набирались нонпареллю, бо колишні сенсаційні аншлаги почали викликати небажані емоції.

Лише одна газета надрукувала правду, але «Аурору» не передплачували ні в домі Мільхів, ні в новій родині Горбатюків.

Стефанія, яка щойно того дня повернулася з Флоріди засмагла й у доброму гуморі, можливо, так ні про що б і не дізналася, коли б не Педро. Він з усіх сил зневажав свого несподіваного зятя й досі ніколи не бував у його домі, а тут раптом, дізнавшись від батька про приїзд Стефанії, порушив усталений принцип.

Навіть не плюнувши в бік Левонтія, що нога на ногу сидів у кріслі й палив цигарку, Педро проминув вітальню й подався до Стефаніїної кімнати.

— Сеньйорито, вважаю, вас повинна зацікавити сьогоднішня столична преса…

Він був задрипаний і, як завжди, нахабний, її улюблений братик Петрусь; певно, вже хильнув добряче або й ще гірше — ота Пищимушина маріхуана… Але не це привернуло Стефаніїну увагу, а кілька маленьких вирізок з газет, які недбало поклав поруч себе Педро. Оченята його були насмішкуваті й злораді, й це примусило її серце неприємно стиснутися.

Вона підійшла до брата, який розлігся на канапі, взяла одну вирізку й швидко пробігла очима. Зір вихопив з тексту лише два слова: «Сергій Ряжанка». Так і є, передчуття не зрадило. Вона знову, вже уважніше прочитала текст, потім злякано блимнула на брата. Той глузливо стежив за виразом сестриного обличчя. І раптом її засіпало в лихоманці. Новою сукенкою, яку перед ним лаштувалася приміряти, Стефанія заходилась нестямно гамселити рудобородого братика по виду.

— Геть!.. Геть звідсіля!.. Гетьте всі з-перед очей моїх!

Випручавшись і зробивши кумедний реверанс, Педро притьмом вискочив у двері, регочучи. Те, чого домагався, відбулось. Мавр своє зробив — мавр може йти…

Убігши до вітальні, Стефанія несамовито крикнула своєму чоловікові:

— Це — ти?.. Це — ви?!.

Левко стривожено засовався на стільці, потім звівся.

— Що ти, Стефо, той… кажеш?.. Він же був моїм найпершим тим… ну… другом…

Ув очах йому застигло стільки непідробного смутку, що Стефанії нараз немов заціпило. Вона замкнулась у своїй кімнаті й повільно сіла на канапу. Під горло накочувався пекучий клубок, а сльози не бігли…

Наступного дня пані Горбатюкова уникала дивитись на свою осоружну пару. А коли б і глянула, то побачила б, що за ніч він таки й справді схуд і змарнів, навіть вуса пообвисали. Його знову напала ота розтрибогом проклята дрижачка, що переслідувала все життя. Увечері дізнався: технік Мігуель теж зник — виїхав у невизначеному напрямку. Все доводилося починати від порога, як у тому німецькому прислів'ї. Але це б ще півбіди. Головне — не з'являвся на очі й Матвій Коляда. Левонтій об'їздив усі столичні ресторани, кав’ярні, кабаре та кнайпи, а Матвій неначе в ополонку шубовснув. Чи не подався, бува, каятись до поліції?.. Від однієї такої думки в Левонтія починались кольки в шлункові й зникав апетит.

Але вранці Горбатюкові знову довелося щосили вдавати перед Стефанією сумного, хоч вуса вперто лізли до вух. Річ у тому, що в газетах з'явилась нова, ще менша заміточка. Вже не про вбивство, а про звичайнісінький собі нещасний випадок:

«Під колеса потяга потрапила невідома людина середнього віку, висока, з чорним кучерявим волоссям і сивими очима. На лівому стегні помітний слід недавнього закритого перелому кістки. Документів при потерпільцеві не виявлено».

Левонтій Горбатюк негайно відвідав морг, але впізнавати Матвія не входило в його наміри. Головне — щоб душа була спокійна. А що все доведеться починати заново — то вже таке життя…


Примітки
[1]

Вигук щирого задоволення.

(обратно) [2]

Орднунк — порядок (нім).

(обратно) [3]

А разом буде шістсот п'ятдесят... Не треба так, мала!

(обратно)
1 ... 87 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танго, Іван Іванович Білик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танго, Іван Іванович Білик"