read-books.club » Фантастика » Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв 📚 - Українською

Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

224
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Загибель Уранії" автора Микола Олександрович Дашкієв. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 86 87 88 ... 111
Перейти на сторінку:

Поблякла гострота тодішніх відчуттів, лишилась тоскна занепокоєність, невиразний смуток… Саме те, що сприймалося тоді як другорядне, тепер набувало характеру головного.

Чи була ж то справжня любов, коли вони з Мей не наважились шукати одне в одному спільників, коли кожен віддавав не всього себе, а тільки частинку? Їх кинула в обійми одне до одного весна. Але вона триває недовго. Облетіли б, обсипалися ніжні пелюстки первоцвіту, і Айт та Мей розійшлися б у різні боки. Для спільного життя замало любити. Треба бути однодумцями.

Тепер старий Псойс усе частіше стоїть перед дзеркалом, пильно й допитливо розглядає своє відображення.

Торжествуй, друже Айт: молодість повертається! Зморшки на обличчі, рожева, блискуча лисина зникли разом з непевністю рухів, тьмяним поглядом, подагричним болем у суглобах. Слово честі, Айт починає сам собі навіть трошки подобатися! Звичайно, цьому худорлявому підстаркуватому чоловікові, який поглядає з дзеркала трохи розгублено, далеко до стрункого красеня Айта. Але й псойсівського в ньому дуже мало. День за днем юний мозок відновлював, перебудовував клітини старечого тіла, повертав до життя амортизовані ендокринні залози, налагоджував взаємодію всіх частин організму. Айтові дедалі важче було вдавати з себе старого.

І це радісне відчуття повернення молодості витісняло з душі Айта неспокій і зневіру. Ні, він не самітний у боротьбі проти Кейз-Ола.

По обіді за наказом трильйонера Айт поїхав до порту Уранії зустрічати дружин та служників наймудріших, яких привезла другим рейсом «Монія». Після закінчення офіційної церемонії Айт затримався на пристані, і тут до нього підійшов огрядний чолов'яга у формі служника короля хімії Хейл-Уфа.

— Як тут чудово!.. — він пильно глянув в очі Айта, зробив ледве помітний знак. Айт здригнувся: то був умовний знак Братства Синів Двох Сонць. Майже машинально він повторив той жест.

— Палите? — братчик подав йому коробку з цигарками.

Мимохіть довелося взяти її, а разом з нею — клаптик паперу з лаконічною фразою: «Виконуй свою справу!»

За кілька довгих місяців перебування в машкарі старого Псойса інженер Айт почав забувати про свою належність до Братства Синів Двох Сонць. Здавалось, і Братство забуло про нього. Але ні, воно тільки не надокучало. «Справа» була аж надто ясна: треба знищити Кейз-Ола, і негайно, бо братчики не подарують зволікання.

Не встиг Айт обміркувати ситуацію, як його викликав Кейз-Ол.

Трильйонер був чимось стурбований і роздратований. Він довго сидів мовчки, задумливо барабанячи пальцями по столу, потім підвів голову.

— Отже, ти вважаєш, що його слід усунути?

Айт добре знав манеру Кейз-Ола міркувати вголос, тому лише кахикнув.

— Звичайно, він знає багато. Надто багато!

Айт догадався, що йдеться про головного інженера Уранії, Стун-Айя.

— А ти пам'ятаєш, Псойс, оту ампулку з отрутою, яку дала тобі Кетті?

— Так, ясновельможний.

— Вона й досі лежить у шухляді в моєму кабінеті. Завтра запросиш Стун-Айя на обід до себе. Вип'єте з ним по чарчині доброго вина. Він заслужив такої честі.

— Буде зроблено, ясновельможний.

— Я ніколи не давав тобі таких завдань, Псойс… — Кейз-Ол підвівся, похмуро глянув у куток. — Але зараз надходить вирішальна мить!.. — він стиснув кулак, ніби погрожував комусь. — Іди, Псойс!

Низько вклонившись, Айт попростував до своєї спальні.

Так, ситуація не з приємних! Стун-Ай — мерзотник, ясно. Цей головний кат Уранії тисячу разів заслужив смерті. Але труїти його, як пацюка, — огидно. До того ж обізнаність головного інженера з таємницями підземного міста можна було б використати проти Кейз-Ола, коли б зробити Стун-Айя бодай тимчасовим спільником.

Айт сів до стола, обхопив голову руками. Що ж робити? В душі заворушилася злість проти Мей. Невже вона й досі йому не довіряє? Невже вважає за нездару-статиста, на якого шкода навіть вказівки режисера?

Айта вивів із задуми сигнал телевізофону. То дзвонив Стун-Ай.

— Пане Псойс, ще не спите? Чи не зазирнули б ви часом до мене? Повірите — знудьгувався без людей… Посидимо, погомонимо…

На Айта з екрана дивилися гарячкові чорні очі. Голос Стун-Айя вібрував — здавалося, головний інженер ось-ось вибухне істеричним реготом.

«Чого йому треба? — стурбовано подумав Айт. — Це запрошення не так собі. Може, дізнався про вирок Кейз-Ола? Як би там не було, а запрошення слід прийняти».

— Гаразд, містер Стун-Ай… — Айт глянув на годинника. — Одверто кажучи, спати мені не хочеться. Прийду.

Через кілька хвилин він уже сидів у претензійно обставленому кабінеті Стун-Айя. Підозра, яка виникла в Айта, тепер перетворилася на певність: головний інженер, безперечно, підслухав наказ трильйонера. Він ледве стримує нервовий дрож, зазирає в очі камердинерові Кейз-Ола так, ніби хоче прочитати в них потаємні думки.

— Вип'ємо, пане Псойс! — тремтячою рукою Стун-Ай налив у келихи вина, неприродно хихикнув. — Між іншим, у древніх пірейців існував хороший звичай: гість сам вибирав собі келих. Прошу, пане Псойс!

Айт чудово зрозумів, чому це головний інженер вдався до історичних паралелізмів, але й бровою не повів і тільки погодився, що цей звичай у давнину справді мав сенс.

— Вип'ємо!

— Будьмо здорові!

Обидва ледве торкнулися губами келихів і відразу ж поставили їх.

— Ви мені дуже сподобались, пане Псойс! Як тільки я вас побачив, то одразу ж вирішив: ось людина, з якою варто зав'язати знайомство!

— Я теж, містер Стун-Ай.

— І це цілком природно, пане Псойс! Адже ми обидва — люди, яким безмежно довіряє сам ясновельможний!

— Так, містер Стун-Ай.

В'юниться гадючкою улеслива бесіда. Стун-Ай шукає дошкульного місця в камердинера Кейз-Ола. Але той не поспішає розкрити свої карти, хай спочатку їх викладе Стун-Ай.

— Наша Уранія чудова, пане Псойс, хіба не так? Але все ж хотілося б дожити віку в невеличкій

1 ... 86 87 88 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"