Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

дівчата. Жодного вільного стільця не лишилося в будинку, гості юрмились навіть на сходах. Чималу вазу з гранчастого кришталю, що її тримав при вході старший челядник Елсінгів, уже двічі спорожнювали від накиданих у неї срібняків. Це вже саме собою свідчило про успіх заходу, оскільки тепер срібний долар був вартий шістдесят доларів у банкнотах Конфедерації.

Кожна дівчина, бодай сяк-так здібна до музики, співала або грала на фортеп’яно, а живі картини відзначувано жвавими оплесками. Скарлет була вельми вдоволена собою: вона виконала з Мелані зворушливий дует “Коли роса на цвіт спаде”, а також - на біс - трохи веселішу пісеньку “Ох Боже мій, хіба ж я знала, що то Стівен”, але крім того, їй доручили втілити в останній живій картині Образ Конфедерації.

Виглядала вона надзвичайно звабливо, коли стояла у скромному грецькому хітоні з білої марлі, підперезана червоно-голубим паском, і тримала в одній руці смугасто- зоряний прапор, а в другій, простягненій до схиленої на коліно постаті капітана Кері Ешберна з Алабами,- шаблю з позолоченим ефесом, що колись належала Чарлзовому батькові, а потім Чарлзові.

Коли жива картина скінчилася, Скарлет мимохіть пошукала очима Рета - чи ж оцінив він належно її виконавство. На велике своє розчарування вона побачила, що він, захоплений якоюсь суперечкою, мабуть, і не звернув уваги на живу картину. З облич людей довкола було видно, що вони аж киплять від люті, чуючи його слова.

Скарлет рушила у тому напрямку, і в момент, коли раптом запала тиша, як буває навіть на людному зібранні, розчула голос Віллі Гінена, офіцера міліції, що запитав у лоб:

- То ви хочете сказати, сер, що Справа, за яку віддали життя наші герої, для вас не священна?

- Якщо ви потрапили під поїзд, то це має означати, що ви своєю смертю освятили залізничну компанію? - якнай- сумирніше поцікавився й Рет, наче справді сподівався почути відповідь.

- Сер,- заявив Віллі тремтячим голосом,- якби ми були не під цим дахом…

- Мені страшно й подумати, що тоді могло б статись,- відказав Рет.- Адже ваша хоробрість загальновідома.

Віллі весь побагрянів, і розмова урвалася. Всі стояли ні в сих ні в тих. Віллі ж був дужий і здоровий юнак, придатний до війська, але він таки лишався в тилу. То правда, він був один у матері, і врешті ктось же мусив і в міліції служити, обороняти штат. Та коли Рет згадав про “хоробрість”, дехто з офіцерів із шпиталю пирхнув іронічним смішком.

“І чого він не тримає язика на припоні! - роздратовано подумала Скарлет.- Псує усім вечір”.

Доктор Мід грізно насупив брови.

- Для вас, молодий чоловіче, можливо, нема нічого священного,- сказав він на весь голос, як звик промовляти з трибуни.- Але для щирих патріотів і патріоток Півдня багато що священне. Це - свобода нашого краю від узурпаторів, це Права Штатів, це…

Рет стояв з байдужим виглядом, а коли заговорив, лагідно урвавши лікаря, в голосі його чулися нотки легкої нудьги.

- Усі війни священні - для тих, хто мусить воювати,- мовив він.- Коли б ті, хто розпалює війни, не оголошували їх священними, який би йолоп захотів накладати головою? Але хоч би які гасла виголошували оратори, що сплавляють дурнів на війну, хоч би які благородні цілі ставили перед ними, причина воєн одна. Ця причина - гроші. Всі війни - це, по суті, гризня за гроші. Тільки, на лихо, мало хто це усвідомлює. Усім баки забито сурмами, барабанами й красивими словами ораторів, які відсиджуються в тилу. Часом їхній войовничий клич звучить так: “Врятуймо гроб Господень від поган!” Часом так: “Геть папістів!” або “За свободу!”. А бува й так: “За Бавовну, Рабовласництво і Права* Штатів!”

“Навіщо він сюди папу римського приплів? - подумала Скарлет.- Та й гроб Господень теж?”

Вона вже підходила до гурту сперечальників, аж це побачила, що Рет невимушено відкланявся й рушив до дверей. Скарлет поспішила була за ним, але її перепинила місіс Елсінг, притримавши за спідницю.

- Нехай собі йде,- голосно сказала вона, щоб чути було на всю притихлу напружено залу.- Нехай іде. Він зрадник і спекулянт. Зміюка, яку ми пригріли на грудях!

Рет, що стояв уже в холі з капелюхом у руці, не міг не почути цих слів, розрахованих передусім на його вуха; він обернувся й обвів очима присутніх. Потім визивно кинув погляд на пласкі груди місіс Елсінг, осміхнувся раптом, уклонився й вийшов.

*

Місіс Меррівезер поверталася додому в колясці тітоньки Туп, і ледве усі четверо дам улаштувались на сидіннях, як вона зірвалася:

- Отож маєте, Дріботуп Гамільтон! Сподіваюсь, ви задоволені?

- Чим це? - наполохано перепитала тітонька Туп.

- А поведінкою цього пройдисвіта Батлера, якого ви так охоче приймали.

Закид цей збив тітоньку з пантелику і, розгубившись, вона й не подумала нагадати місіс Меррівезер, що та й сама не раз запрошувала Рета Батлера до себе. Скарлет і Мелані, однак, пригадали цю обставину, але, виховані у повазі до старших, нічого не сказали. Натомість вони стали пильно придивлятись до своїх рук у рукавичках.

- Він зневажив нас усіх і навіть Конфедерацію,- заявила місіс Меррівезер, масивний її бюст у розшитому дрібним бісером корсажі прийшов у рух.- Сказати, що ми воюємо задля грошей! Що наші провідники брешуть нам! Та його у тюрму за таке треба! Атож, у тюрму. Я поговорю про це з доктором Мідом. Якби містер Меррівезер був живий, він би показав йому! Послухайте-но, Туп Гамільтон. Ви повинні тепер і на поріг до себе не пускати цього лотра!

- О Боже! - безпорадно зітхнула Туп, маючи такий вигляд, наче ось-ось Богу душу віддасть. Вона благально глянула на дівчат, але ті втупили очі долі, тоді з надією перевела погляд на випростану спину дядька Пітера. Вона знала, що йому чути кожне слово, тож сподівалася, що він обернеться й докине щось до розмови, як частенько робив раніше. Вона сподівалася, що він скаже: “Ну, годі, місіс Доллі, дайте вже спокій міс Туп”,- але він сидів ані ворухнувшись. Він несхвально ставився до Рета Батлера, і бідна Туп знала це. Тож вона зітхнула й промовила: - Ну, коли ви так гадаєте, Доллі…

- Я й справді так гадаю,- рішуче відказала місіс Меррівезер.- Я взагалі не можу втямити, з якої такої причини ви стали його приймати. Від сьогодні йому не буде місця в жодному порядному домі Атланти. Зберіться з духом і не пустіть його на поріг.