Читати книгу - "Гумор та сатира"

На сцену виплила Роксана,

Що мала прізвище Лякай.

Співачка знана та кохана.

І заспівала: “Край! Нехай!

Моє життя! Це майбуття!”

Я в текст не в’їхав до пуття.

Коротше, був «сосед коварный»,

Стогнала Ненька від страждань,

А нині стогне, бо їй гарно.

І раптом чую: глянь-но! глянь!

Дивлюся, зверху, десь від стелі

Спускають краном на дротах

Щось механічне і дебеле —

ВЕЛИКУ БАБУ У СТРІЧКАХ!

Немов фольклорний Термінатор,

Очами схожими на гель,

На всіх дивилась та Модель

І посміхалась дурнувато.

4.

І знов з’явився мій артист,

Що зуби шкірить в кожній хаті,

І заволав: “Хто має хист,

Натхненні, молоді, завзяті!

Прийдіть, мистецтва діячі,

І в ЦЮ ВКРАЇНУ, чисту, нову

Внесіть культуроньки основи!”

І наче таргани в печі,

Митці побігли звідусюди:

Лякай, Пужай, із “Голівуду”

Нічного клубу — EL.Пінчук,

Співачки Муся, Пуся, Дуся.

(Згадаю ще, як напружуся.)

В цей час відкрився чорний люк

Десь під віночком в тої Баби.

І прямо в мозок їй нахабно

Жбурляти стали ті митці

Свої касети, кліпи, диски.

Дебільна усмішка на писку

Ставала ширша. — Молодці! —

Кричав ведучий, — Витривалу

Зробили Неньку нам! Сенкью!

О’кей! — почулося із залу.

Та раптом: “Пропусти, бо вб’ю!”

З очами, наче ніч всю плакав,

Вусатий дядько мов макака

Поліз канатом і як в чан

У чорний люк став книжку пхати.

— Письменник я, Павло Качан! —

Стогнав художник, — прочитати

Повинна ненька мій роман,

Де я спромігся описати

П’ять тисяч гетьманів! У мить

Піде усюди в нас просвіта,

І нарід скаже гордовито:

“Крім тої, всі книжки спалить!”

5.

Закрився люк. Модель здригнулась

Неначе зараз ригоне.

А потім знову посміхнулась,

Бо вже під оперу “Кармен”

Пішла Команда Анекдотна.

На крані піднялись до вух.

І наче зграя товстих мух,

Почали плямкали гидотно:

«Любовнік», «Мойша», «голубой»,

«Купила теща «Кама-сутру»…

І так їм гарно «сыпать шутки»,

Іржати «дружною гурьбой»,

Що вже на вуха капа слина.

Модель від лоскоту трясе,

Ірже Майбутня Україна!

І ось у слюнях геть усе.

Бо з нафарбованого рота

Тече липуче мов ріка.

Ведучий слюсарів гука,

Ті затикають Ляльці пельку.

— Така, панове, в нас земелька,

Весела вдача в нас така,

Ми гумор любимо одвіку! —

Хрипів артист. Тут чоловіка

Я ще відомого уздрів,

Йому окремо пару слів.

6.

Діяч, продюсер, бізнесмен,

Ще й президент телеканалу,

Відомий всім Арнольд Гукало,

Був зовні чистий супермен.

Мені доводилось читати,

Про нього чули навіть в Штатах.

Він не вилазив із «європ».

— У серці в нас сидить холоп! —

Сказав Арнольд, — «Петро», «Микола»…

Нас візьмуть у пристойне коло,

Як доведемо, що не дикі,

Що нам відомий Стівен Кінг!

Аж тут пішли такі вже пики!

Вампіри виперлись на кін!

Маньяки! Збоченці! Потвори!

Круг Неньки заспівали хором

Герої трілерів нічних —

Для нас Арнольд знаходить їх

У Канах десь на барахолці —

І загорлали, вірте, хлопці,

Рядками, що писав Тарас!

У місці, де в людини серце,

В Моделі відчинились дверці,

І вся сволота раз по раз

Пішла стрибать їй прямо в душу!

Я написати правду мушу:

Перелякавсь не тільки зал,

І ледь не трапився скандал.

7.

Як серіальне те багно

До Ляльки в серденько полізло,

Всім стало ясно — не залізна.

Пішло вже смикатись воно,

І проскрипіло навіть “мамо!”,

І з переляку загуло,

Та приторочене цепами,

Втекти нещасне не змогло.

А от з ведучим стався срам,

Його живіт схопив від страху.

І вже з’явився певний запах,

Що непокоїть стало дам.

Та завдяки одному серу

У ложах не здійнявся шум,

Бо демонструючи манери,

Спускавсь по східцях Біллі Грум,

А з ним одна солідна леді,

Що звалась Лізою Олрайт.

— Юкрейн — нє «русіше мєдвєді»! –

Гукнула Ліза. — В етот край

Цивілізейшн єсть нємало,

Но просім ю: нє кушать сало,

А кушать чіз і гамбургер.

Чтоб ми нє пріняль жорсткі