Читати книгу - "Свята Марійка"

Усе показувало на гарну долю!

І батьки були не проти.

У день свого весілля Наталка з Денисом були щасливі! Сміялися й танцювали до смеркання.

Тільки той Андріїв букет троянд трішки й розхвилював Наталку. Але вона все-таки взяла його із рук закоханого хлопця, на очах у гостей!

Поряд був Денис, Наталка, ніяковіючи, віднесла квіти в хату, встромила до відра з водою – і вдала, що забула.

Та й яке кому до того діло – що було, те давно минуло!

– Мені головне, аби ти поважала мою маму, – шепнув Денис, коли свекруха покрила їй хусткою волосся, а старший боярин різав коровай.

Але Наталка не зауважила у тих словах собі загрози…

Аж уночі, вже далеко за північ, як закінчився весільний перепій і гості розійшлись, а молодій, за сільською традицією, треба було перевдягатися у буднє, йти до столів і прибирати посуд, а потім його мити, Наталка підслухала на кухні розмову між жінками:

– А та, Каріна, бачили? Встала рано – і зразу ж до вікна! Поставила до сонця дзеркало і стала лице кремом вимащувати! Губи підмальовує червоним!

– То що ж ви хочете?! – на те Наталчина свекруха. – Моя старша невістка – городська!

– А я й не змовчала! Я те побачила й кажу: «У нас, Каріно, в селі так не заведено, як ти оце робиш! У нас жінка зранку, щойно встане, то зразу із постелі у дзеркало не заглядає! Геть і лиця не вмиє, а йде роботу робити! А тоді вже і вмиватись може, якщо у неї на те буде час і вона ще й здужає!»

– І що вона тобі на те сказала?

– А нічого, Варваро! Тільки посміялась з мене! Отаке ледащо!

– Оце тепер самі бачите, яке мій синочок в городі знайшов нещастя… – зітхала Наталчина свекруха. – У Каріниній сім’ї тільки батько працює, ще й сам пере і їсти варить! А сваха із невісткою усе життя сиділи на дивані, склавши руки. Мій син мені усе, як є, розказує. А я його повчаю: ти жінці спуску не давай!

– І що?

– Сваряться постійно, гризуться між собою, як собаки! От через те я молодшого свого сина наставляла: одружуйся, казала, Денисе, тільки із сільською дівчиною, аби була мені гарна до роботи, бо все інше – не важливо.

– Твоя правда! – підтримали її жінки.

– Бо де неробство – там і клопіт! Олегові з Каріною я на весілля дарувала гроші, хрусталь і килими, а цього разу хочу переписати усе своє хазяйство, геть усі свої труди й городи! От який буде мій подарунок молодим, дівчата!

– То й правильно! Перекладай вже потроху роботу зі своїх плечей та на молодші!

– Сваха Марійка подарувала хату, а я – свій клопіт!

– Я оце вас слухаю, і мене аж завидки беруть! – додала слово сусідка Ірка. – Як щедро обдаровані Денис із Наталкою!

– Нехай дякують за все батькам та й живуть щасливі!

Наталка спати лягала аж перед ранком, зайшла в кімнату – а Дениса ще не було. Взяла вона до рук нічну сорочку, як раптом до спальні увірвалася свекруха.

– А-а-а! С!.. С… така! Не допущу! Чуєш?! Я не допущу, щоб ти знущалася над моїм Денисом так, як та хвойда Каріна! Не допущу!!!

– Що сталося?… – злякалася Наталка.

– Мені тільки що жінки очі відкрили! Та потіпаха цілий день із вашим сватом танцювала, крутила перед ним хвостом. А тоді – сіли удвох в машину й разом кудись поїхали! А мій син від горя плаче! Як ти будеш так само робити, то я тебе, як собаку скажену, уб’ю!!! Чуєш?! Уб’ю й не подивлюся-а-а-а!!!

Наталка від страху зіщулилася й затерпла: чужа жінка чомусь трясла над нею кулаками, обзивала й погрожувала.

Це ж була тепер її свекруха…

– Я ні в чому не винна… – заскімлила Наталка й почула себе безпорадною дитиною, схопилася руками за голову й, замість спинити свекруху, заплакала: – Я ж нічого…

– Дивись мені! – і свекруха голосно грюкнула дверима.

А тоді до спальні увійшов Денис, побачив заплакану Наталку.

– Що таке? Що сталося?

А вона не змогла стриматися й заридала на увесь голос, забилася в істериці.

То була їх перша шлюбна ніч…